ІV. Використання першоджерел в опрацюванні теми. 1. Характеризуючи особливості філософії ХХ ст., проаналізуйте наступні твердження

1. Характеризуючи особливості філософії ХХ ст., проаналізуйте наступні твердження.

«Для мене постає (незаперечною) множинність засобів буття світу, і кожний істинний опис схоплює один з них». (Н. Гудмен)

«Як зрозуміти ситуацію, коли розсудливі інтелігентні люди, маючи перед собою одну гаму питань, дають завжди різні відповіді?...Причина полягає в тому, що філософ віддає перевагу одним пізнавальним цінностям, а не іншим. Добротність і надійність-це… оціночний матеріал, він залежить від вагомості для нас тих чи інших суджень в рамках загальної схеми. Філософія-діалог викликів часу і відповідей на них… Будь відкритим для контактів, вмій вислуховувати заперечення, підтримуй діалог з опонентами, поважай їх працю… Завдання ж полягає в тому, щоб виробити позицію, яка б задовольняла не всіх, а тільки нас самих. Якщо ми зробимо це відповідально і компетентно, то, можливо, досягнемо того, у що вартує вірити». (Решер)

У наведених твердженнях проводиться так звана плюралістична методологічна позиція. Подумайте: в чому полягають преваги плюралістичної орієнтації в філософії; якими можуть постати причини філософських непорозумінь; у чому проявляється толерантність сучасної філософії; яке значення мають ціннісні установки у філософському пізнанні? Як від всіх цих запитань перейти до обґрунтування особливої ролі філософії у сучасному суспільному житті?

2. Беручись до вивчення питання особливостей неопозитивізму та постпозитивізму притаманні емпіризм і феноменалізм, прагнення «онаучити» філософію. З огляду на це опрацюйте нижченаведені філософські положення:

«Філософія не може бути плідною, якщо вона відділена від науки».

(Б. Рассел)

«Більшість суджень та питань філософії мають коріння у нашому нерозумінні логіки мови… Уся філософія – це критика мови… Судження конструює світ за допомогою логічного каркасу, і тому в судженні, якщо воно ж істинним, можна угледіти всі логічні риси реальності».

(Л. Вітгенштейн)

Яким постає уявлення про предмет філософії в неопозитивізмі?

Як визначається в наведених вище фрагментах співвідношення філософії та науки?

3. Ознайомтесь із класичним обґрунтуванням процедури верифікації у неопозитивізмі ХХ ст.: «Навряд чи хто стане заперечувати, що знання в житті та в науці у певному сенсі починається із констатації фактів і що «протокольні судження», в яких останні фіксуються, знаходяться у початку науки… Мета науки – досягнення істинного опису фактів… Проблемо базису знання полягає саме у знаходженні критерію істинності. Тому причиною введення терміна «протокольні судження» було перш за все те, що він допомагав виділити деякі речення, істинністю яких можна було би, як лінійкою, виміряти істинність всіх інших суджень». (М. Шлік)

Уважно перечитайте міркування М. Шліка – засновника так званого «Віденського гуртка», поясніть, як розгортається лінія міркування філософа, що в них можна вважати виправданим і корисним, а що може викликати сумнів. Як вирішується проблема співвідношення емпіричного і теоретичного рівнів пізнання, відношення факту до теорії?

4. Нижче наводяться положення К. Поппера – одного із перших постпозитивістів. Прочитайте їх та поясніть, в чому полягає відмінність методу демаркації К. Поппера від методу верифікації?

«Спостереження чистого, позбавленого теоретичної компоненти, просто не існує. Всі спостереження, особливо експериментальні, виконані в світлі тієї чи іншої теорії». (К. Поппер)

«Від наукової теорії я не вимагаю, щоб вона була обрана… раз і назавжди; але я вимагаю, щоб її логічна форма була відкритою для засобів емпіричного контролю в негативному сенсі. Емпірична система не повинна виключати спростування досвідом… Критерій демаркації призначений відокремити наукові системи від метафізичних тверджень. Останні завжди верифікуються (який жаки не підтверджує принаймні одну з багатьох філософій історії?) і нічим не спростовується (яким фактом можна спростувати філософію, історію або якесь релігійне бачення світу?)». (К. Поппер)

Отже, К. Поппер вважав можливість спростування якихось положень більш важливим для науки, ніж їх підтвердження (верифікацію). В чому ви можете побачити переваги спростування (фальсифікації) у порівнянні із верифікацією? Наскільки такі переваги є вагомими?

5. Ознайомтесь також із твердженнями інших відомих фундаторів постпозитивізму , звертаючи увагу на те, в чому полягають їх новації у підході до науки (чи розглядають вони науку абстрактно, як логічно-термінологічну конструкцію, чи вписують її в певні реалії соціальної історії).

«Наукове знання, так само як і мова, за своєю внутрішньою сутністю постає або загальною властивістю групи (колективу), або нічім взагалі. Щоби його зрозуміти, ми повинні осмислити специфічні особливості груп, що творять науку та користуються її плодами… Коли ми виділяємо наукове співтовариство, ми повинні спитати: що об’єднує його членів? Парадигма або множина парадигм – такою буде відповідь: парадигма як набір настанов для наукової групи...».

(Т. Кун)

6. Який підхід до науки перевалює в останньому фрагменті:

а)логічний;

б)гносеологічний;

в)соціальний?

«Якщо розглянути найбільш значимі послідовності, що мали місце в історії науки, то видно, що вони характеризуються неперервністю… Ця неперервність є нічим іншим, як розвитком деяких дослідницької програми, що складається із методологічних правил…». (І. Локатос)

Який підхід до науки запропонований І. Локатосом? Які він має позитивні сторони?

7. Прочитайте уривок.

«Науку вважають чимось, встановленим об‘єктивно, незалежно від її емоційних коренів… Необхідно підкреслити, що з цим поглядом я не згідний. Тепер прийшов момент, коли я хочу сконцентрувати увагу на пристрасності в науці… Це не просто суб‘єктивно-психологічний побічний ефект, а логічно невід‘ємний елемент науки… Пристрасність вченого, що робить відкриття, має інтелектуальний характер, що свідчить про наявність інтелектуальної, зокрема-наукової цінності. Остання дає можливість розрізнять факти, що мають або не мають наукового інтересу». (М. Полані)

На якому реальному аспекті функціонування науки наголошує М. Полані? Згідні ви чи не згідні із його твердженнями? Підкріпіть свої міркування прикладами.

8. Аналізуючи нижченаведені тексти з твору М. Гайдеггера «Що таке метафізика?», зверніть увагу на те, яке буття та за яких умов є екзистенцією, що таке трансценденція, в я кому настрої людині відкривається Ніщо і що воно приносить людині, чим екзистенційний жах відрізняється від звичайного страху, чи є ніщо сущим і яке його значення в розкритті сущого?

«Людське буття означає: висунутість в Ніщо… Чи трапляється б бутті людини такий настрій, який підводить її до самого Ніщо? Це може статися і дійсно стається-хоч досить рідко-лише на мить, в фундаментальному настрої жаху (страху). Під цим «жахом» ми розуміємо не ту надто часту схильність жахатися, яка, по суті, споріднена з надмірною боязливістю. Оскільки боязні властива окресленість причини і предмета, боязливий і полохливий міцно зв`язані з речами, серед яких знаходиться. Прагнути врятуватись від чогось-від ось чого-він губиться у відношенні до останнього, тобто в цілому «втрачає голову».Під час жаху для такого сум’яття вже немає місця. Найчастіше якраз навпаки, жаху властивий якийсь заціпенілий спокій… І невизначеність того, перед чим і від чого бере нас жах, є зовсім непроста відсутність визначеності, а сутнісна неможливість що б то не було визначити… Під час жаху «Земля вислизає з-під ніг». Точніше жах забирає у нас землю з-під ніг, тому що примушує вислизати суще в цілому. Тому і ми самі-ось ці існуючі люди-з загальним проваллям сущого також вислизаємо самі від себе. Тому в принципі жахливо робиться не «тобі» і «мені», а «людині».

Тільки на основі споконвічної наявності Ніщо людське буття може підійти до сущого і виникнути в нього. Висунуте в Ніщо, наше буття в будь-який момент завжди вже заздалегідь виходить за межі сущого в цілому. Цей вихід за суще ми називаємо трансценденцією. Без споконвічної відкритості Ніщо не має ніякої самості і ніякої свободи… Ніщо є умовою можливості розкриття сущого як такого для людського буття. Ніщо не є, власне, навіть антонімом до сущого, а споконвічно належить до самої його основи. В бутті сущого здійснює своє уніщовлення Ніщо.

Якщо наше буття може вступити у відношення до сущого, тобто екзистувати, то лише завдяки висунутості в Ніщо і якщо Ніщо споконвічно відкривається тільки в настрої жаху, чи не доведеться нам постійно втрачати землю під ногами з цим жахом, щоб мати можливість екзистувати? Але що означає, що цей споконвічний жах буває лише в рідкісні миттєвості? Тільки одне: на поверхні і, зазвичай, Ніщо у своїй первісності від нас заслонене Чим же? Тим, що ми дозволяємо собі цілком загубитися в сущому. Чим більше ми в своїх стратегемах повертаємося до сущого, тим менше ми дозволяємо йому вислизати як такому , тим більше ми відвертаємося від Ніщо. Зате і тим вірніше ми виганяємо самі себе на загальноприступну зовнішню поверхню нашого буття».

(М. Гайдеггер)

«Тут-буття є суще, яке не лише трапляється серед інших сущих. Воно… відрізняється тим, що для цього сущого в його бутті мова йде про саме це буття…Цьому сущому властиве є те, що із його буттям та через нього це буття собі самому розімкнуте… Саме буття, до якого це Тут-буття може бути віднесеним і завжди якось відносилось, ми іменуємо екзистенцією. Тут-буття розуміє себе завжди із своєї екзистенції, можливості його самого бути самим собою або не самим собою». (М. Гайдеггер)

Спробуйте перевести на зрозумілу вам мову положення наведеного вище фрагмента, враховуючи те, що термін «Тут-буття» характеризує людину. В якому сенсі буття людини постає для неї розімкнутим? Як ви зрозуміли термін «екзистенція»? Як людське буття пов’язане із часом?

Для зрозуміння філософії екзистенціалізму суттєве значення має вирішення проблеми свободи. Для більшості екзистенціалістів свобода і екзистенція – поняття тотожні.

«Для екзистенціаліста людина не піддається визначенню тому, що початково нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає ніякої природи людини, як немає бога, що її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але й така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і виявляє свою волю вже після того, як починає існувати…, то вона є лише тим, що сама з себе робить. Таким є перший принцип екзистенціалізму…Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідає за те, чим вона є. Отже, в першу чергу екзистенціаліст віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування». (Ж.-П. Сартр)

Проаналізуйте текст і дайте відповіді на питання: чому поняття свободи і екзистенції є тотожними ? Як ви розумієте твердження Сартра, що «людина приречена бути вільною»?

9. Згідно з ідеями засновника філософської антропології М. Шелера, її завдання полягає в тому, щоб «правильно вказати, як з основної структури людського буття випливають усі специфічні монополії, звершення та справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного і неправедного, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та соціальність».

Спробуйте з`ясувати предмет філософської антропології, її відмінність від інших наук про людину (психології, соціології, історії). Поясніть, що в такому баченні є власне філософського.

Аналізуючи нижченаведений уривок із праці Макса Шелера «Становище людини в космосі», визначіть, у чому полягає істотна відмінність людини і тварини:

«Те, що робить людину людиною, є принципом, протилежним усьому життю взагалі…- екзистенціальна незалежність від органічного, свобода, звільнення від примусу і тиску, від «життя» та усього, що належить «життю», включати її власний, пов'язаний із потягами інтелект. Так «духовна істота більше не прив’язана до потягів та зовнішнього світу, а «вільна від зовнішнього світу» і, як ми будемо це називати, «відкрита світові». У такій істоті є «світ». Одвічно надані їй центри «опору» та реакції навколишнього світу вона здатна піднести «предметів», здатна в принципі осягати власне «так-буття» цих «предметів», без тих обмежень, яких зазнає цей предметний світ або його даність через вітальну систему потягів та її чутливих функції… Тому дух є предметність, визначеність так-буттям самих речей. І носієм духу є істота, у якої принципове відношення до зовнішньої дійсності є прямо протилежним порівняно із тваринним». (М. Шелер)

Як ви розумієте вислів «свобода» від усього, що належить «життю»? Спробуйте проінтерпретувати цей вислів, навести певні приклади такої свободи. Якими є і можуть бути наслідки подібної свободи? У чому полягає предметне ставлення людини до світу? Чому та в якому сенсі людина, на відміну від тварин, «відкрита світу»?

«…Дія і заплановані зміни світу, сукупність яких називається культурою, відносяться до сукупності людини…Те, що людина є єством дисципліни і те, що вона…створює культуру, відрізняє її від будь-якої тварини, що мають моральність та самодисципліну».

(А. Гелен)

На такій основі намагається А. Гелен – послідовник М. Шелера – побудувати всебічну та виправдану філософську теорію людини; оцініть тези А. Гелена, спробуйте розвинути їх докладніше та зробити висновки.

«Не як тіло, не як душа та потік свідомості, не як абстрактний суб’єкт, для якого мають силу закони логіки, норми етики та естетики, але як психофізично індиферентна (або нейтральна) життєва єдність існує людина…Варто вести розмову про людину як, перш за все, про особистісну єдність, а також таких шарах буття, які сутнісно із нею співіснують». (Г. Плеснер)

Прокоментуйте наведений фрагмент, враховуючи те, що нейтральність людини вданому випадку подається як її неспеціалізованість. Зробіть загальний висновок щодо вчень філософської антропології.

10. Прочитати уривок:

«У нашій психіці, що розуміється нами як апарат, утворений із кількох…областей, ми відокремлюємо область, яку називаємо власне Я, від, іншої, що називають Воно. Ось це Воно є старшим за віком, а Я формувалось із нього під впливом зовнішнього світу…У Воно зосереджені наші первинні спонуки; усі процеси відбуваються у ньому несвідомо…Відносно руху між психічними областями ми припускаємо, що, з одного боку, несвідомий процес у Воно підноситься на рівень перед свідомого та приєднується до Я, а, з іншого боку, підсвідоме в Я здійснює зворотний шлях і здатне зміститися у Воно…У ході індивідуального розвитку частина стримуючих сил із зовнішнього світу переноситься всередину, що утворює в Я інстанцію Над -Я… Якщо людині Воно підсилює прагнення потягів еротичного або агресивного плану, то вимогу задоволення, повинно враховувати тепер не лише загрози зовнішнього світу, а й процеси Над - Я…». (З. Фрейд)

Визначити ті сфери психіки людини, які виділяє З. Фрейд, поясніть їх співвідношення. Який, на ваш погляд, філософський зміст присутніх у даних міркуваннях засновника психоаналізу? Чи може така структура психіки грати роль у поясненні явищ творчості, немотивованої агресії? Дати оцінку теорії З. Фрейд та тенденції її розвитку (неофрейдизму) допоможуть уривки з праці Е. Фрома (послідовника З. Фрейд):

«…У чому полягає головна відмінність між психологічним підходом, розвинутим нами, і точкою зору Фрейда? Перша відмінність полягає в тому, що ми вважаємо людську природу обумовленою головним чином історично, хоча і не применшуємо значення біологічних факторів…Друга відмінність полягає в тому, що Фрейд вважав, начебто людина є…закрита система; начебто природа наділила її певним, біологічно обумовленим потягами, і розвиток особи є лише реакцією на задоволення або фрустрацію цих поглядів. Ми ж вважаємо, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен полягати у розумінні відношення людини до всесвіту, до інших людей, до природи і самої себе…Людина одвічно є соціальною істотою, тому потреби і поривання, що виникають із стосунків індивіда з іншими людьми, такі, як любов, ненависть, ніжність, симбіоз - це основні психічні явища; за Фрейдом, вони лише вторинні явища, результат фрустрації або задоволення інстинктивних потреб. Третя важлива відмінність тісно пов’язана з попередніми. Фрейд, виходячи із своєї орієнтації на інстинкти і свого глибокого переконання у порочності людської природи , схильний пояснювати всі ідеальні мотиви людини як породження чогось «негідного». Ми вважаємо, що такі ідеали, як істина, справедливість, свобода можуть бути дійсними прагненнями людини. Ці ідеали не метафізичного характеру, а коріняться в умовах людського життя, і їх можна аналізувати з цієї точки зору». (Е. Фром)

Як вирішується проблема співвідношення біологічного і соціального в людині в психоаналізі і неофрейдизму? Як розглядається ними природа несвідомого? В чому можна вбачати найбільші вади фрейдизму? Якою мірою, на вашу думку, слід враховувати та використовувати вчення З. Фрейда в поясненнях явищ людського життя? Наведіть конкретні приклади.

11. Визнаним представником персоналізму є французький філософ Е. Муньє (1905-1950). Дайте оцінку його твердження і визначіть провідні ідеї персоналізму:

«Центральна позиція персоналізму – це існування вільних та творчих особистостей, і він також передбачає наявність в їх структурах принципу непередбачуваності….Особистість-це не об’єкт, хай навіть найдосконаліший, який, як і всілякі інші, ми могли би пізнати ззовні. Особистість - єдина реальність, яку ми познаємо та водночас створюємо із середини….Особистість є жива активність самотворення, комунікацій та поєднання із іншими особистостями…. Змусити людину пробудитися від глибокого сну, відмовитись від жалюгідного існування може лише той, хто зрозуміє сенс особистісного існування і кличе до його вершин…. Подібний сенс людського існування полягає не в тому, щоби злитися із абстрактною все загальністю Природи або Царства ідей, але в тому, щоби змінити «таємницю своєї душі», щоби прийняти в неї царство небесне та втілити його на Землі. До такого вчинку покликана людина своєю свободою». (Е. Муньє)

Чим персоналізм відрізняється: а) від екзистенціалізму; б) від філософської антропології? В чому ви можете побачити очевидні позитивні риси та переваги персоналізму над іншими вченнями антропологічного спрямування? Чи згідні ви із тим тлумаченням людської особистості, яке дає персоналізм?

«Будь-яке безумство є поразкою у спілкуванні: alter( інший) стає alienus (чужий), Я стає чужим мені самому. Персоналістський досвід – це досвід «Ти», бо в акті кохання дається найбільш сильна людська визначеність і екзистенціальне cogito. Люблю, отже, існую, і життя варте того, щоб бути прожитим». (Е. Муньє)

На яких характер людського спілкування наставляє нас персоналізм? Чи можна вважати такий тип спілкування гуманістичним?

12. Ознайомтесь із деякими твердженнями прихильників структуралізму-напряму, який відіграв суттєву роль у розвитку культурології ХХ ст.

«Із усіх суспільних явищ, напевне, лише мова може піддаватися справді науковому дослідженню, що пояснює спосіб її формування та подальшого розвитку…. Застосувавши цей метод до інших соціальних явищ, ми…зможемо визнати, що різні форми соціального життя являють собою за суттю дещо спільне: всі вони-структури поведінки, кожна з яких є проекцією на площину…дії законів, що керують несвідомою діяльністю духу…. Так, будь-який міф володіє структурою різних шарів, і ця структура на вершині міфу проявляє себе у прийомі повторення…». (К. Леві-Стросс)

«Мною опанувало невиразне відчуття, що слід шукати той же самий вид процесів в усіх сферах природних феноменів, що можна виявити роботу того ж самого виду закони і для структури кристалів, і для структури суспільства…. Сьогодні я скоріше скажу, що типи ментальних операцій, корисні в аналізі однієї області, можуть бути також корисними і в аналізі іншої. Скоріше структура науки, ніж структура природи, постає ідентичною в усіх областях». (Г. Бейтсон)

Зверніть увагу на те, структури власне чогось постають для наведених авторів вихідними щодо різних сфер дійсності. В чому проявляється єдність їх позицій, у чому-відмінність? В чому ви можете виявити певні методологічні переваги структуралізму у дослідженні явищ культури?

Із «Словника термінів французького структуралізму»:

«Оскільки кожна система складається із одиниць, що взаємно обумовлюють одна одну, вона відрізняється від якихось інших систем відношеннями між цими одиницями, що й складає структуру».

(Е. Бенвеніст)

Зверніть увагу на універсальність терміну «структура» та на можливість з його допомогою вивчати явища дійсності відсторонено, об’єктивно. Спробуйте назвати ті сфери дійсності та явища, в дослідженні яких було би доцільно скористатись методологією структуралізму.

13. Головними тенденціями розвитку релігійної філософії є: по-перше, актуалізація і оновлення середньовічної філософії(неотомізм); по-друге, виникнення нових течій як спроби синтезувати ідеї філософії, релігії і науки (персоналізм, тейярдизм); по-третє, об’єднання з іншими філософськими течіями(теологічний екзистенціалізм, теологічний позитивізм тощо).

Зверніться до основних тез неотомізму-офіційної філософії католицької церкви та однієї з найбільш авторитетних форм сучасної релігійної філософії.

«Заради чого варто філософствувати, як не заради наших сучасників? І якщо ми не знаходимо якогось розв’язання їхніх сумнівів, то для чого це філософствування? Томізм це не кунсткамера мертвих думок. Він цінний своєю вітальною енергією, в нездатності реформуватися - його загибель». (Кардинал Мерс’є)

Як тут проявляється основна риса релігійних вчень-явний чи прихований доказ необхідності існування релігії?

14. Прочитайте уривок:

«Чому слід звертатися скоріше до Св. Фоми, ніж до інших мислителів? Перш за все тому, що його вчення не лише не виключає усі інші, а навпаки, включає в себе усе істинне, що є в кожному з них… Християнство не увійшло би в сучасну епоху, якщо б не мало зв’язків із прогресом науки та філософії…». (Е. Жільсон)

Прокоментуйте ці твердження одного з найбільших авторитетів неотомізму. Яка позиція щодо відношення між наукою та релігією тут проголошена?

15. Прочитайте уривок:

«Суб’єктивність як така висковзує зі сфери того, що ми знаємо про себе через ідеї… Суб’єктивність непізнаванна; вона відчувається як благотворна та всеохоплююча ніч… Нездолана перешкода, на яку наштовхується філософія, полягає в тому, що вона, звичайно, пізнає суб’єкти, але вона пояснює їх як суб’єкти. В той час як релігія входить у стосунки суб’єкта до суб’єкта». (Ж. Маритен)

«На яку більш істинну науку міг би претендувати філософ? Він міг би досягнути бажаного, коли б одного разу не через дискурсивні засоби розуму, а за допомогою інтимного та простого досвіду…відчує, що єства при всій їхній красі більшою мірою відрізняються від нескінченного Буття, ніж схожі на нього, та пізнає, якою величезною є закинутість тих, хто задля того, щоби розглянути створене, піднялись на льодовик порожнечі і побачити в усьому порожнечу».

(Ж.Маритен)

Проаналізуйте, в яких аспектах Ж.Маритен протиставляє філософію та релігію. Якою мірою ви згідні із даними міркуваннями? Як би ви могли, спираючись на наведені положення неотомістів, пояснити причини існування релігії та релігійної філософії в епоху широкого розповсюдження науки?

16. Ознайомтесь також із досить типовою аргументацією неотомістів щодо союзу розуму та віри:

«Принципи, на які спирається розум, дані Богом, оскільки він створив такі раціональні істоти, як ми. Якщо ці принципи містяться в нас, то містяться вони і в Божественній премудрості. Значить, сказати, що розум може протистояти тому, що відкривається, все одно, що сказати, ніби Божественна премудрість може суперечити самій собі. Там, де має місце єдине джерело, там ті істини, що із нього витікають, також повинні бути гармонійними». (Г. Клокер)

Поясніть особливості наведеної аргументації: вона розвивається від Бога до людини, чи від людини до Бога, чи виходить із єдності Бога та людини?

«Виключно не у нашій владі…бути із Богом…Без прояву із нашого боку якої-небудь можливості до справи вступає могутня можливість Бога і робить можливим те, що ми самі по собі зробити не в змозі….Я користуюсь дарунком, в якому Бог дав мені самого себе. «Вірую, що ні своїм розумом, ні своєю силою не може вірити Господа мого або прийти до нього», - говорить Лютер».

(К. Барт.)

Порівняйте наведені положення протестантського теолога К.Барта із попередніми твердженнями представників неотомізму, зафіксуйте їх докорінну відмінність у питанні про роль розуму у людському ставленні до Бога. Поясніть свою оцінку їх позицій.

«Христос допомагає не в силу всемогутності, а завдяки Своїй слабкості і стражданню-в цьому полягає головна відмінність християнства від будь-якої релігії».

(Д. Бонхоффер)

17. Як в протестантській теології відстоюється принцип індивідуалізму, можливість особистісного зв’язку людини з Богом, «виправдання вірою»? П.Тейяр де Шарден приходить до ідеї всезагального одухотворення матерії, яка в своїй еволюції проходить чотири етапи: неорганічної природи (переджиття), органічної матерії (життя), духовного світу (неосфери, думки), Бога (наджиття, точка Омега). Прочитайте уривок з праці П.Тейяра де Шардена:

«В своїх головних рисах християнство містить у собі просте і надзвичайно сміливе рішення світу. В центрі постало ствердження Бога як Особистості…Як змогли поєднатися в теологію персоналізм і все загальність? Як Бог об’єднує світ, органічно поєднує з Собою? Частково занурюючись у речі, входячи у світові стихії, а потім, завдяки цьому опорному пункту, знайдемо в середині, в серці матерії, прийнявши керування і очоливши те, що ми зараз називаємо еволюцією. Христос –це селянське животворне Начало, бо Він з`явився людиною посеред людей, і з того часу завжди здійснює справу зосередження в Собі, очищення, скерування і одухотворення процесу піднесення свідомостей, в який Він увійшов Сам. Завдяки неперервній дії причетності і піднесення, Він з’єднує Себе з цілісним психізмом Землі. І коли в підсумку Він збере і перетворить усе, Він останнім актом уведе все в той Божественний Осередок, з якого Він Сам ніколи не виходив, і тим самим Він завершить все в Собі і в Своїй перемозі. І тоді, каже ап. Павло, «хай буде Бог все у всьому». Дійсно, це вища форма пантеїзму. Всесвіт завершується інтеграцією особистісних центрів у досконалій відповідності до законів єдності, і тут являє Себе Бог – Центр центрів. Без сумніву, я б ніколи не наважився звернутися до точки Омега, якби не побачив її очима віри як живу реальність». (П. Тейяр де Шарден)

Які важливі аспекти сучасного розуміння світобудови намагається пояснити філософ? Чи дають його твердження пояснення феномену еволюції, появі на Землі людині, її розуму? Які сильні та слабкі сторони «тейярдизму» ви би змогли підкреслити?

V. Завдання для творчої роботи.

Використовуючи набуті знання виконайте письмово одне із наступних завдань:

1. Порівняйте між собою вихідні тези екзистенціалізму та персоналізму, виділивши спільне та відмінне.

2. Які надбання психоаналітичної філософії є на вашу думку, продуктивними та корисними для подальшого розвитку філософії.

3. Людина – дитя природи, вінець творіння, дитя Боже або невдалий експеримент?

4. Які перспективи розвитку має сучасна філософія? Які філософські теми та напрямки, на вашу думку, будуть пріоритетними найближчим часом?

5. Напишіть лист-звернення до сучасної молодої людини від імені Е. Фрома, М. Гайдеггера, А. Камю або іншого філософа ХХ ст.

Наши рекомендации