Життя і творчість ф. м. достоєвського
Федір Михайлович Достоєвський – видатний мислитель, письменник і публіцист. Н. Бердяєв у роботі «Світогляд Достоєвського» зазначає, що дана особа відкрила новий духовний світ, повернувши людині її духовну глибину.
Ф. М. Достоєвський народився в 1821 році в сім’ї штаб-лікаря Михайла Андрійовича Достоєвського і Марії Федорівни, уродженої Нечаєвої, доньки московського купця третьої гільдії. З 1831 року Достоєвські – власники села Дарового і села Черемошни в Тульській губернії.
Майбутній письменник отримав непогану домашню освіту: з ранніх років знав Євангеліє, освоював французьку та латинську мови, ознайомився з класичною європейською і російською літературою – творами Жуковського, Карамзіна, Вальтера Скотта, Шиллера, знав напам’ять майже усього Пушкіна, прочитав Гомера, Шекспіра, Сервантеса, Гьоте, Гюго, Гоголя. У 1834 році він поступає в пансіон Чермака, в якому викладали кращі педагоги Москви, де вихованці вивчали древні мови й античну літературу.
У 1838 році Ф. М. Достоєвський переїздить до Петербурга для вступу до інженерного училища. У 1839 році помирає його батько. Потрясіння, пов’язане зі звісткою про смерть батька, стало причиною першого епілептичного нападу Ф. М. Достоєвського.
У роки навчання в училищі починається літературна творчість, у 1841 році пишуться драми, що залишилися невідомими, «Марія Стюарт» і «Борис Годунов» – результат вивчення Шиллера та Пушкіна. Ф. М. Достоєвський займається перекладами романів Бальзака і Жорж Санд. Під час навчання живе дуже бідно. Отримуючи з дому значні суми, досить безладно їх витрачає, знову заборговуючи кошти. Грошові проблеми все життя переслідували письменника. Лише шлюб з Ганною Григорівною Сніткіною в 1867 році (друга дружина Ф. М. Достоєвського), що узяла на себе облаштування його видавничих справ і стосунків з кредиторами, ослабив натиск цих проблем.
У 1843 році закінчується навчання в училищі, починається служба в інженерному корпусі при Санкт-Петербурзькій інженерній команді. У лютому 1844 року Ф. М. Достоєвський в обмін на невелику, одноразово виплачену грошову суму відмовляється від спадкоємних прав на володіння землею і селянами, в жовтні того ж року йде у відставку.
У листопаді 1844 року була написана повість «Бідні люди». Через Д. В. Григоровича повість потрапляє до Н. А. Некрасова, який, за ніч прочитавши її, їде разом із Григоровичем, близько четвертої години ранку, знайомитися з автором. Повість читає В. Г. Бєлінський і теж приходить від неї в захват. У 1845 році повість публікується в «Петербурзькій збірці», вона приносить Ф. М. Достоєвському славу «другого Гоголя». Проте наступні його повісті й оповідання «Двійник», «Пан Прохарчин», «Хазяйка» викликають подив і прикрість у тих, хто творчістю Ф. М. Достоєвського нещодавно так захоплювався. Творчість письменника все менше вписується в рамки натуральної реалістичної школи з її критикою соціальної дійсності та любов’ю до «маленької людини».
У 1847 році Ф. М. Достоєвський починає відвідувати гурток М. В. Буташевича-Петрашевського, на якому обговорювалися плани перетворень у Росії на основі ідей французького утопічного соціаліста Шарля Фур’є. У квітні 1849 року членів гуртка, у тому числі й Ф. М. Достоєвського, заарештовують і поміщають до Петропавлівської фортеці. У грудні 1849 року засуджених привозять на Семенівський плац, імітують приготування до страти, але в останню мить повідомляють царську милість про заміну страти каторгою і подальшим засланням. Свої переживання перед стратою Ф. М. Достоєвський через багато років відобразить у романі «Ідіот». Письменник відбуває чотири роки в Омській каторжній в’язниці, після чого до 1859 року служить спочатку солдатом, а потім унтер-офіцером і прапорщиком у Семипалатинську. У 1859 році він отримує дозвіл повернутися в Росію та проживати в Твері, незабаром і це обмеження було зняте, і він у віці 38 років, нарешті, повертається до Петербурга.
З того часу починається другий період творчості Ф. М. Достоєвського, що приніс йому світову популярність і славу. На початку 60-х років виходять «Записки з Мертвого дому», що відобразили досвід життя на каторзі, а також роман «Принижені та ображені». У 62-63 роках Ф. М. Достоєвський виїжджає за кордон, після чого публікує «Зимові нотатки про літні враження», присвячені його зустрічі з європейською цивілізацією.
У 1864 році виходять «Записки з підпілля» – робота, у якій намічається діалектика свободи і свавілля, що буде розгорнута в наступних романах: «Злочин і покарання» (1865-66 рр.), «Ідіот» (1867-68 рр.), «Біси» (1870-73 рр.), «Підліток» (1874-75 рр.), «Брати Карамазови» (1878-80 рр.).
Ф. М. Достоєвський – не лише письменник, а й редактор літературно-публіцистичних журналів «Час», «Епоха», «Громадянин» (1861-1874 рр.). Він творець «Щоденників письменника», що виходили в 70-тих та 80-му роках, – особливого літературного жанру, що з’єднав публіцистику на злобу дня з художніми творами. Саме у «Щоденниках письменника» були поміщені оповідання «Покірлива» і «Сон смішної людини».
Помер Ф. М. Достоєвський у січні 1881 року і був похований на Тихвінському кладовищі Олександро-Невської лаври по сусідству з могилами Карамзіна та Жуковського.