Об’єктивна та суб’єктивна істина

Істина — адекватне відображення у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності. Істина буває: об'єктивною, абсолютною і відносною. Об'єктивна істина — це такий зміст знань, котрий не залежить від людини, її свідомості, мислення. Об'єктивна істина складається з абсолютної і відносної істин. Істина досягається у взаємодії суб'єкта і об'єкта: без об'єкту знання втрачає свою змістовність, а без суб'єкта немає самого знання. Тому в трактуванні істини можна виділити об'єктивізм і суб'єктивізм. Суб'єктивізм - найбільш поширена точка зору. Її прибічники відзначають, що істина не існує поза людиною. З цього вони роблять висновок, що об'єктивної істини не існує. Істина існує в поняттях і думках, отже, не може бути знання не залежного від людини і людства. Суб'єктивісти розуміють, що заперечення об'єктивної істини ставить під сумнів існування будь-якої істини. Якщо істина суб'єктивна, то виходить: скільки людей, стільки і істин. Об'єктивісти абсолютизують об'єктивну істину. Для них істина існує поза людиною і людством. Істина і є сама дійсність, не залежна від суб'єкта. Але істина і дійсність, - різні поняття. Дійсність існує незалежно від суб'єкта, що пізнає. У самій реальності істин немає, а є лише предмети зі своїми властивостями. Вона з'являється в результаті пізнання людьми цієї реальності. Об'єкт існує не залежно від людини, і будь-яка теорія відображає саме це властивість. Під об'єктивною істиною розуміють знання, продиктоване об'єктом. Істина не існує без людини і людства. Тому істина є людське знання, але не сама реальність. Істина ніколи не дається відразу і цілком. Існують поняття абсолютної і відносної істини. Абсолютна істина - це знання, співпадаюче з об'єктом, що відображує. Досягнення абсолютної істини - це ідеал, а не реальний результат. Відносна істина - це знання, що характеризується відносною відповідністю своєму об'єкту. Відносна істина є більш менш дійсним знанням. Відносна істина може уточнюватися і доповнюватися в процесі пізнання, тому вона виступає як знання, підмет зміні. Абсолютна істина — знання незмінне. У ній нічого міняти, оскільки її елементи відповідають самому об'єкту.

3. а)зміцнює...пристосовуєтьчся, б)модусами

Білет № 28

Екзистенціоналізм.

Екзистенціалізм або філософія існування — ірраціоналістичний напрямок сучасної західної філософії. Попередником сучасного екзистенціа­лізму вважається датський філософ С. К'єркегор. Як напрямок екзистенціалізм вини­кає на початку 20-х років у Нім. та Фр. Його найбільш відомими представниками є М. Хай-деггер, К. Ясперс, Ж.-П.Сартр, Г. Марсель, А. Камю, X. Ортега-і-Гассет. Основний зміст екзистенціалізму надзвичайно складно визначити. Він характеризується знач­ною кількістю відтінків, напрямків, відсутністю одностайної думки. Цей філософський напрямок, що активно роз­робляє концепцію світу та людини, є відображен­ням глибоких потрясінь, які спіткали людство у XX ст. Екзистенціалізм звернувся до проблем кри­тичних, кризових ситуацій, прагнучи зрозуміти поведінку людини в жорстоких, граничних ситуа­ціях. Головна увага приділяється духовній актив­ності та духовній витримці людини, яка виявила­ся закинутою в ірраціональний (нерозумний) потік подій і глибоко розчарувалася в історії. Єдиною справжньою дійсністю слід визнавати лише бут­тя людської особистості. Це буття — головний предмет пізнання, насамперед філософського. При­чому, існування передує сутності. Тобто людина спочатку існує — думає, відчуває, живе, а потім визначає себе в світі. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Вона сама себе визначає, прагне до своєї індивідуальної мети, творить себе, вибирає своє життя. Людині здається, що оточуючий її світ є раціо­нальним, що є якісь загальні закони світу, історії, культури. Але в дійсності світ абсурдний, чужий, безглуздий, як і все людське життя. Буття люди­ни — це драма. Людина одинока у своїх почуттях, вона знаходиться в пустоті. У спілкуванні ж з іншою вона або підкоряє її волю собі або сама підкоряється її волі. Характеризуючи людину, екзистенціалізм ігно­рує соціальне середовище, в якому людина живе. На думку екзистенціалістів, у світі існують лише окремі, конкретні особистості з автономною свідо­містю, яка не залежить від зовнішнього світу. Колектив, суспільство протистоять особистості, прирікають її на повсякчасне безособове існуван­ня, що викликає страх, відчуття невпевненості, при­реченості, безсилля. Центральною проблемою для екзистенціалізму є конфлікт особистості і суспільства. Відчужен­ня між ними виникає з визнання незмінної при­роди людини. Тому протиріччя між свободою і особистістю, з одного боку, і безособовою повсяк­денністю життя — з іншого, розглядається як таке, що не може бути вирішеним. Екзистенціалізм претендує на положення єдиної в світі антропологічної концепції, виходить з того, що в сучасному суспільстві спостерігається деперсо­налізація індивіда, яка проявляться в тому, що нау­ково-технічний прогрес, монотонність праці, усклад­нення соціальних структур, об'єднання великих мас людей на виробництві, бюрократизація та стандар­тизація життя поглинають особистість, нівелюють людей, призводять до дегуманізації суспільства.

3. а)обєктивний ідеалізм, б)Гегель

Білет № 29

Наши рекомендации