Загальнонаукові методи дослідження
Проміжна ланка між філософією та методологічними положеннями спеціальних наук. Широке застосування отримали в 20 ст. Метод утворився внаслідок узагальнення теорій і методів різних наук. Використовуються спільні для всіх наук поняття: інформація, модель, структура, функція, система, елемент, вірогідність, оптимальність.
Методи:
1. Системний
2. Структурно-функціональний
3. Кібернетичний
4. Вірогіднісний
5. Моделювання
6. Формалізація
В структурі загальнонаукової методологіі виділяють три рівні методів і прийомів дослідження, які вказують на ієрархію і певну процедуру здійснення наукового дослідження:
1. Емпіричний: спостереження, експеримент, порівняння, опис, вимір. Тут відбувається збір інформації та дослідження наукових фактів. Факти описуються, аналізуються, систематизуються.
2. Теоретичний: моделювання, формалізація, ідеалізація, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, сходження від абстрактного до конкретного. Тут робиться припущення - гіпотеза, яка ляже в основу нової теорії або внаслідок непідтвердження буде відкинута. Висновки по гіпотезі мають бути експеременти з метою підтвердження її.
3. Загальнологічний: аналіз і синтез, індукція, дедукція, аналогії, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, формалізація, вірогіднісно-статистичні, системний підхід.
Кроки наукового дослідження: (1) факти, (2) висунення гіпотези, (3) перевірка експерименту, (4) побудова теорії.
Методи окремих наук
Визначається специфічним характером окремих форм руху матеріі.
Для юридичної науки: формально-юридичний, формально-логічний, порівняльний, системно-структурний, системно-функціональний, герменевтичний.
Щодо юридичного методу
1. Скакун. Методологічний підхід і метод у порівняльному правознавстві // Про українське право, 2009
2. Сердюк. Типологія підходів у методології сучасного правознавства // Філософія права, 2008
3. Тарасов. Метод и методологический подход в пр. авоведении // Правоведение, 2001, 1
Тарасов вважає, що юридичний метод один, який складається з декількох рівнів. В основі - формально-догматичний. Витоки - юридичний позитивізм: вивчення юриспруденції без зв'язку з іншими науками.
Сист-структурний і сист-функціональний методи беруться із загальнонаукових. Поняття метатеорії.
Поняття методології, класифікація
1. Поняття методології
2. Місце методології серед інших філософських дисциплін
3. Метод наукового дослідження
4. Принцип наукового дослідження
5. Науковий підхід
6. Класифікація наукових методів. Характеристика основних груп методів за ступенем загальності та сферою дії.
Баскаков і Туренков «Методология научного иследования», Киев, 2004
Тарасов «Метод и методологический поход в правоведении»
Машков А.Д. «Проблемі теории государства и права», основы
?Методологія – це наука про науку.
?Наукова раціональність, її етапи розвитку
Наука – це соціальне явище
Наукознавство відноситься до сфери філософських дисциплін
Методологія юридичних досліджень є частиною сучасної філософії, і методологія має прикладний характер
Наукознавство – методологія – методологія юридичних досліджень
Філософія як наука і як світогляд
Система позитивної філософії Огюста Конта, він визначив, що наука має бути спрямована на практичні потреби і інтереси суспільства, вона повинна приносити реальну користь та ефективність, які стали критерієм визначення позитивного дослідження, на відміну від попереднього – спекулятивного або метафізичного дослідження і не були націлені на практику. Філософія мала лише тоді значення, коли виступала загальною теорією наукового дослідження, яка узагальнює досвід окремих наук і може бути використана. Правило – всі закономірності виводяться із практики та досвіду. Огюст Конт вводить закон 3 стадій, оскільки наука розвивається поступу у 3 стадіях: 1) теологічна стадія через міфологічну форму; 2) метафізична – теологічні сутності замінюються металічними поняття як модус, субстанція, простір, час, наука носить характер статичного відображення і є споглядальною по своїй природі, не дає можливість до кінця зрозуміти природу цих понять; 3) стадія позитивних наук – з’ясовується справжня природа явищ. 3 основні функції науки: 1) опис явищ (на стадії емпіричного дослідження) 2) стадія теоретичного дослідження (виводяться певні закономірності), передбачення та висновки щодо процесу подальшого розвитку явищ та формулюються в результат теоретичного дослідження; 3) практична перевірка теоретичних узагальнень. Конт вважав, що найбільш важливою стадією є опис явищ, оскільки їх сутність пізнати неможливо.
2 положення позитивізму – це емпіричний характер досліджень, перевага опису над поясненням.
3 положення позитивізму – позитивна класифікація наук за критерієм предмет і метод наукового дослідження.
Логіка наукового дослідження – емпіричне, теоретичне дослідження та перевірка практикою (така система розповсюджується на всі науки), але вона має свою специфіку в рамках кожної науки.
За критерієм предмет метод: математика, соціальна фізика (соціологія, оскільки він вважав суспільство як особливий вид матерії)
Є 3 групи наук: гуманітарні, точні та природничі науки
Наука може мати споглядальний характер (як в античні часи), наприклад, для розвитку світоглядних уявлень.
Філософія як світогляд (феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика)
Структура філософії як науки: 1) логіка наукового дослідження – це філософська дисципліна аналізу уже існуючого знання про природу реальності 2) гносеологія – теорія пізнання, в рамках якої визначаються форми, методи, способи здобуття нового знання, вказуються межі пізнавальної діяльності, визначаються закономірності, види закономірностей; 3)
[]
Поняття методу та методології
Основні методологічні підходи
Методологічний підхід – це сукупність методів навколо однієї концептуальної ідеї, принципу (може базуватися як на одному методі – порівняльний підхід, або ж декількох методах). Це більш загальне поняття ніж метод.
Методологічні підходи:
1) Історичний підхід – має в своїй основі історичний метод, полягає у вивченні державних правових явищ у їхньому виникненні та розвитку через відтворення історичного процесу і з виявленням закономірностей розвитку держави і права (вивчення явища, розвиток якого обумовлений його історією, для розуміння змісту явища та прогнозування його розвитку на майбутнє)
2) Порівняльний підхід – має в основі порівняльний метод, який використовується для виявлення спільних та відмінних ознак між державно-правовими явищами, та їх елементами. Форми порівняльного методу: 1) порівняльно-логічний, 2) порівняльно-історична; 3) порівняльно-генетична.
3) Системний підхід – державно-правові явища розглядаються як певні цілісні сукупності різноманітних елементів, як взаємодіють між собою та навколишнім середовищем. Головні положення підходу: 1) державно-правові явища як система мають емарджентний характер (тобто неможливість зведення властивостей держави і права до суми властивостей їх частин). Елементи системи в сукупності діють іншу якість. Тому інтерпретація властивостей елементів державно-правових систем залежить від властивостей цілісності, частинами якої вони є. досліджується передусім статичні, структурні, та динамічні зв’язки між явищами. Елемент, частина, ціле, структура, зв’язок, відносини, властивість – основні категорії
4) Герменевтичний підхід. Герменевтика – це тлумачення, здійснюється аналіз певного тексту як предмета дослідження, застосовуючи засоби семіотики, граматики з метою з’язування його змісту. При герменевтичному дослідженні застосовуються методи подвійної рефлексії (розуміння тексту не лише на підставі його змісту, але й врахувати вплив автора тексту (подвійна рефлексі) та умови написання відповідного тексту (потрійна рефлексія). Пошук істини через призму тексту.
5) Феноменологічний підхід – держава право розглядаються як певний феномен свідомості, підхід зосереджується на правосвідомості. Основна мета дослідження – віднайдення переконливих основ розуміння держави і права. Принцип рефлексії, самодіяльності та іманентності.
6) Синергетичний підхід – теорія самоорганізації, явища – відкриті (будь-яка система взаємодіє з іншими системами), нелінійні (не підкорюються чітким та однозначним закономірностям), нерівноважні (зазнають впливу випадкових факторів і відповідно постійно змінюються). Будь – який процес – перехід від хаосу до порядку і навпаки.
7) Аксіологічний (ціннісний) – будь-які явища можуть бути вивчені лише у їх співвіднесенні із певними цінностями і держава та право розглядаються як інструменти охорони цінностей та є первинним по відношенню до них. Здійснюється змістовний та сутнісний аналіз державно-правових явищ. Структурні характеристики держава і права в межах цього підходу не мають великого значення.
8) Антропологічний підхід
9) Структурний підхід – системи розглядаються через призму їх внутрішньої будови, елементів, визначається їх місце у відповідній державно-правовій дійсності
10) Функціональний – (функція – це певна залежність)
11) Екзистенціональний підхід – враховується суб’єктивний фактор особи, яка пізнає
Класичний (все керується універсальними законами, які можна відкрити та пізнати всі явища: діалектика, метафізика) школа природного права (Ньютон та його закони), некласичний (Теорія відносності поклала початок, не можна всі явища пояснити законами, все – відносно, все можна розглядати з різних точок зору) та постнекласичний (сенергетика, першочергове значення має випадок як відхилення від певної закономірності, яка діє лише між діями випадків).