Поняття культури. типологія культур

У сучасній філософії, соціології, культурологи поняття «суспільство» часто вживають поряд із поняттями «культура» і «цивілізація». Але ці поняття не є тотожними. Суспільство як своєрідний над-індивідуальний організм, що розвивається, можна більш-менш вдало вивчити через виявлення структури суспільних відносин різного рівня і масштабу. Культура – дещо інше; її вивчення потребує більш витонченого підходу.

Загальноприйнятого визначення поняття «культура» немає. У стародавні часи «культуру» (від латинського „cultura” – оброблення, оброблювання) завжди пов'язували із чимось «добре зробленим». Бо початкова (елементарна) форма культури – це людська праця разом з її результатами. У сучасному розумінні (при наявності сотень інших варіантів визначень):

Культура – це сукупність інноваційних видів і способів матеріальної й духовної діяльності разом з їхніми результатами, у якій знаходять своє вираження сутнісні сили людини.

Розрізняють матеріальну й духовну культури. Матеріальна культура охоплює виробництво, обмін і розподіл матеріальних благ; духовна культура – творення духовних цінностей (так зване „духовне виробництво”).

Матеріальна культура – показник рівня практичного освоєння людиною природи. Духовна культура – це, насамперед, сукупність всіх багатств людського духу й розуму.

Законом розвитку культури, яка містить у собі загальнолюдські й класові, національні й інтернаціональні складові, є успадковування, утримання, накопичення всього позитивного, що створене попередніми поколіннями.

Існує кілька різних підходів до класифікації (типологізації) культур. За традицією досить часто культуру розділяють на західний і східний тип. Однак у ХХІ столітті все більшу силу набирає тенденція щодо пошуку універсального в різних типах культур, до всебічного розвитку між-культурного діалогу, що цілком відповідає вимогам сьогодення.

Цивілізація і соціокультурний розвиток.

Термін «цивілізація» уживається в різних значеннях. Під цим словом розуміють:

- рівень розвитку людства, який іде за періодом дикості й варварства;

- світове співтовариство держав і народів;

- культуру суспільства загалом;

- ступінь розвитку матеріальної культури;

- завершальний етап розвитку культури - тобто її занепад.

В останні роки терміном «цивілізація» позначають розумно організоване, високорозвинене суспільство у всім його різноманітті, що є цілісним і самодостатнім у своїй історії.

Має місце також „цивілізаційний підхід” у розумінні динаміки і закономірностей розвитку суспільства, що для багатьох соціальних філософів зводиться до того, що історія розвитку людства розглядається як процес народження, розквіту, занепаду та смерті різних самодостатніх і само-замкнених культур-цивілізацій – давньоєгипетської, античної, західної, ісламської, слов’янської, тощо. Згідно більшості із цих філософів, всі цивілізації є локальними соціокультурними утвореннями, - загально планетарної цивілізації не існує, - і розвиваються вони незалежно одне від одного на своїй власній духовній підставі. Характерним для окресленого підходу є також протиставлення Заходу і Сходу.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. в історичному розвитку людства стають помітними тенденції щодо зближення культур, чому сприяє обмін науковими ідеями і технологіями, глобальний тиск масової культури, розповсюдження нетрадиційних релігійних рухів і нових підходів щодо відношенням до людської особистості. Опозиція „Захід – Схід” втрачає свою актуальність, границі між культурами розмиваються, йде активний процес взаємопроникнення, що його називаний «діалогом культур».

Суспільне буття і суспільна свідомість.

Суспільне буття.

Суспільне буття охоплює собою всі процеси і відносини, що існують у суспільстві об’єктивно - незалежно від свідомості й волі людей: виробничі, класові, національні, сімейні й ін. Суспільне буття зосереджує у собі матеріальний аспект людського життя. Визначальну роль тут відіграють виробничо-економічні відносини. Виробничі відносини то є відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу й споживання матеріальних благ, що складаються на основі певного рівня продуктивних сил.

Через поняття виробничих відносин матеріальне виробництво може бути охарактеризоване з його соціально-економічної сторони, бо виробничі відносини і є його формою.

Основоположними для виробничих відносин є відносини власності, що пов'язані з володінням, розпорядженням і користуванням засобів виробництва.

Продуктивні сили (на відміну від виробничих відносин) становлять зміст матеріального виробництва. Вони являють собою сукупність речовинно-енергетичних та соціально-антропологічних (пов’язаних з людськими якостями) елементів виробництва, що вказують на ступінь оволодіння людиною природними явищами.

Продуктивні сили складаються із засобів праці, предметів праці, джерел енергії, відповідної технології, способів організації виробництва. Але основною складовою продуктивних сил слід визнати людину, без якої всі інші компоненти продуктивних сил будуть мертві.

Людина – головна рушійна сила виробництва. Активність людини обумовлена її потребами й здатностями, наявністю або відсутністю виробничого досвіду, кваліфікації, рівнем загальної й професійної освіти, трудовою мотивацією.

Таким чином, продуктивні сили й виробничі відносини з різних сторін характеризують один і той же самий спосіб виробництва, тобто спосіб, яким здійснюється в певну історичну епоху з'єднання засобів виробництва з його працівниками.

Продуктивні сили й виробничі відносини перебувають у постійній взаємодії. Однак у цій взаємодії положення протилежних сторін є неоднаковим, їхній розвиток іде різними темпами. Суть зазначеної взаємодії виражає загально-соціальний закон, який називають законом відповідності виробничих відносин продуктивним силам.

Як вважають, протиріччя між цими двома сторонами способу виробництва, що закономірно переростають на певній його стадії в конфлікт, є основним джерелом соціального розвитку. Коли конфлікт загострюється, суспільне життя потребує суттєвої і термінової трансформації; в суспільстві може виникнути революційна ситуація.

Провідним компонентом продуктивних сил є знаряддя праці і технології, що їх з’єднують у дієздатну систему. Зміни знарядь праці й впровадження в матеріальне виробництво нових технологій можуть привести до радикальних змін (переворотів) у виробництві. Історія суспільства знає кілька таких переворотів:

- перехід від кам'яних до металевих знарядь праці;

- перехід від ручної праці до машинної, що призвело до промислової революції й створення матеріальної бази капіталістичного способу виробництва;

- перехід до автоматизованих систем керування виробничими процесами, що здійснюється за допомогою ЕОМ.

Сучасний розвиток виробництва обумовлений комп'ютерною революцією. Вона підготувала ґрунт для переходу від індустріального до, так званого, постіндустріального або інформаційного суспільства.

Інформаційне (постіндустріальне) суспільство являє собою новий тип цивілізації, для якого є характерним:

- інтелектуалізація всіх сфер життя;

- створення всеохоплюючої соціально-інформаційної структури, що пронизує собою виробництво, збут, транспорт, керування, медицину, науку і т. д.

- перетворення інформації у найважливіший соціокультурний ресурс;

- максимальне підвищення ролі інформаційної діяльності й формування на її основі найбільшої й найзмістовнішої сфери суспільного життя.