Англосаксонська “Поема про Беовульфа”: композиція, сюжет та герої поеми. Особливості зображення образу головного героя. Сполучення язичницьких та християнських елементів у творі

Англосаксонська «Поема про Беовульфа». У середині V ст. германські племена англів, саксів, ютів вторглися на Британські острови і в запеклій боротьбі з місцевими кельтами (яка тривала близько [26] двох століть) захопили більшу частину їх території. З V по X ст. в англосаксів відбулися важливі зміни суспільно-політичного і культурного характеру.

Розклад родового ладу і поглиблення процесів феодалізації привели до класового розшарування англосаксонського середовища. Посилення централізації королівської влади і відносно рання християнізація сприяли зміцненню державної єдності. Збережені пам'ятки рунічної писемності (та інші джерела) свідчать про багатство пісенної традиції англосаксів: піснями супроводжувались трудові процеси, весільні обряди і похорони; пісні виконувались під час військових походів. Гласомани (спів-ці-музиканти народного типу) і скопи (професійні дружинні співці) користувались в них великою повагою.

Найбільш ранньою пам'яткою стародавнього германського епосу є англосаксонська «Поема про Беовульфа». Рукопис відноситься приблизно до 1000 p., але аналіз тексту показує, що дана редакція склалась на рубежі VII-VIII ст. Поема налічує 3000 віршів, розпадається на дві частини. Починається вона вступом, в якому розповідається про легендарного родоначальника датських королів Скільда Скефінга. його правнук - король Данії Хротгар побудував для своїх дружинників розкішну палату «Хеорот» (що означає «Оленяча палата»), названу так через те, що її крівлю прикрашали позолочені роги оленя. Та недовго розважались дружинники короля. Кожної ночі почало з'являтися люте чудовисько Грендель, яке пожирало воїнів. На допомогу датчанам прийшов хоробрий витязь Беовульф з племені геатів. Він смертельно поранив Гренделя, за що його мати мститься дружинникам. Тоді Беовульф спускається у страшенну морську глибину, житло Гренделів, і чудодійним мечем розправляється з кровожерливою матір'ю поверженого чудовиська. Нагороджений вдячними датчанами, Беовульф повертається на батьківщину і здійснює ще немало подвигів. 50 років він щасливо править геатами. Але на його землі нападає вогненний дракон. Старий король вбиває його і сам гине від отруйного зуба дракона. Над прахом Беовульфа насипають високий могильний пагорб, разом з ним закопують і коштовності з печери дракона. Дванадцять кращих воїнів віддають останні почесті доблесному і мудрому вождю.

Особливістю поеми є докладність описів і численні відступи (це епічний прийом «поширення»): [27] детальне змалювання боїв, розповіді героя про свої подвиги, авторські ремінісценції тощо. «Беовульф» насичений фольклорно-казковими і міфологічними образами і мотивами (дивовижне дитинство Скільда, надприродна сила Беовульфа, бої героїв з велетнями, чудовиськами, драконом та ін.). Але ці казкові мотиви і образи перероблені вже відповідно до принципів героїчного епосу. Фантастичні подвиги Беовульфа розгортаються на історично достовірному фоні буття германських племен, подвиги і героїчна смерть героя зв'язані з захистом народу, з племінними, загальнонародними інтересами.

«Беовульфу» присвячена величезна кількість наукових досліджень, однак загальноприйнятої концепції нема. До цього часу ведуться дискусії про процес становлення поеми, місце її виникнення, авторство. Висловлена була навіть думка, що «Беовульф» є скандінавською поемою, перекладеною англосакською мовою. Це, очевидно, зумовлене тим, що відображений у поемі історичний матеріал пов'язаний з історією скандінавських племен - данів, шведів, геатів. Немало місця в ній відведено розповіді і про датських королів, імена деяких з них по звучанню схожі з іменами, зафіксованими в хроніках Григорія Турського і Саксона Граматика. Але ця концепція прийнята не була. Редакція, яку донесли до нас століття, за сюжетом і поетичною формою - пам'ятка англосакської словесності. Вважають, що джерела «Беовульфа» сягають загальногерманських язичницьких часів. Стародавні пісні і сказання (які могли бути першоосновою «Беовульфа») засвоєні англосаксами ще до переселення на Британські острови. Цей епічний фонд пройшов поетапну обробку і в умовах англосаксонського воєнно-аристократичного середовища значно відійшов від першооснови.

Не встановилась єдина думка і щодо авторства. Поема є продуктом імпровізації співця? Чи книжним епосом, результатом усвідомленої поетичної творчості? Питання ускладнюється тим, що рукопис поеми відноситься до епохи переходу усної творчості до письмової літератури, коли народні сказителі і професійні поети користувались одними і тими ж прийомами оповіді. На сучасному етапі дослідження вважають, що автор «Поеми про Беовульфа» був, очевидно, кліриком, який добре знав латинську поезію, язичницькі сказання, а також був знайомий з творами античних авторів, особливо з «Енеїдою» Вергілія. Літературна довершеність [28] поеми свідчить про його професійну майстерність. Релігійно-ідеологічна атмосфера поеми суперечлива. В VII-VIII ст. англосаксонське суспільство вже було християнським, однак воно не відмовилось і від язичницьких уявлень. З одного боку, «Беовульфу» властиве християнське світосприйняття. Так, у поемі часто згадується ім'я бога, і окремі події мотивуються його втручанням, виявляється знайомство автора з біблійними сюжетами, засуджується язичництво короля данів тощо. З другого боку, в поемі сильні язичницькі уявлення і вірування. В тексті часто трапляються посилання на долю, віра в її неминучість, кривава помста вважається моральним обов'язком воїна. Поема відбиває також підвищений інтерес людей того часу до слави, здобичі, до нагород. У ній розповідається, як правителі обдаровують своїх дружинників і скопа перстенями, дорогою зброєю. В уяві оповідача і слухачів золото, скарби наділені владою і роковою силою, стають причиною чвар і ворожнечі. Це все ще германські уявлення дохристиянського періоду. Таким чином, у поемі спостерігається нашарування християнського світогляду на язичницькі уявлення.

Спроби встановити історичний прототип Беовульфа виявились безрезультатними. Очевидно, це збірний образ ідеального воїна і правителя. Характерною рисою епоса якраз і є зображення маловідомої історичної, а то і зовсім вигаданої особи, що дає великий простір для вираження через цей образ народних дум та сподівань.

Особливості героїчного епосу зрілого середньовіччя. Французький героїчний епос “Пісня про Роланда”: сюжет і герої, християнська атрибутика твору та специфіка зображення батальних сцен. Стилістичні особливості “Пісні про Роланда”.

Написана на старо-французській мові імовірно в середині XII ст. і заснована, мабуть, на ранішій поемі XI століття. Автор — імовірно якийсь Турольд. Оповідає про загибель ар’єргардного загону війська Карла Великого, що повертався в серпні 778 р. із завойовного походу до Іспанії. У поемі супротивниками франків представлені сарацини (маври, араби), хоча в реальності загін Роланда загинув в битві з басками.

Історія створення твору “Пісня про Роланда”У своєму описі битви при Гастінгсе в 1066 році, яке було складено до 1127 року, Вільям Мальмсберійський розповідає, що перед битвою була виконана cantilena Rollandi, пісня про Роланда, «щоб прикладом войовничого чоловіка надихнути бійців». Вас додає до цього, що її співав Тайлефер, який просив для себе честь завдати першого удару ворогові.

Найраніша з редакцій «Пісні», що дійшли до нашого часу, — Оксфордський рукопис, написаний близько 1170 або 1180 р. Мабуть, вона була свого роду «шпаргалкою», що використалася для того, щоб освіжити пам’ять співака, коли виникала необхідність.

Сюжет “Пісня про Роланда”Після успішного семирічного походу до мавританської Іспанії імператор франків Карл Великий завойовує всі міста сарацин, окрім Сарагоси, де править цар Марсилій. Маври, представлені в поемі мусульманами, скликають раду у Марсилія і вирішують відправити до Карла послів.Посли пропонують французам багатства і говорять, що Марсилій готовий стати васалом Карла. На раді у франків бретонський граф Роланд відкидає пропозицію сарацинів, але його недруг граф Ганелон наполягає на іншому рішенні і їде як посол до Марсилія, замишляючи погубити Роланда. Гвенелон настроює Марсилія проти Роланда і 12 перів Франції.Гвенелон радить Марсилію напасти на ар’єргард армії Карла Великого. Повернувшись в табір, зрадник говорить, що Марсилій згоден стати християнином і васалом Карла. Роланда призначають начальником ар’єргарду, і він бере з собою тільки 12 тисяч чоловік.В результаті зради графа Гвенелона загін франків виявляється відрізаним від основного війська Карла, потрапляє в засідку в Ронсевальській ущелині і вступає в бій з перевершуючими силами маврів. Перед цим Роланд кілька разів відмовляється послухатися порад друзів і покликати підмогу, поки не пізно.Проявляючи чудеса мужності, Роланд і його сподвижники — граф Олівье, Готье де л’Ом і архієпископ Турпін (Турпен) — відображають численні атаки маврів, але, врешті-решт, гинуть. Карл надто пізно помічає недобре і повертається в Ронсеваль.Розгромивши підступного ворога, імператор звинувачує Гвенелона в зраді. Той заявляє, що не винен в зраді і з метою виправдання виставляє на судовий поєдинок свого могутнього родича Пінабеля. На стороні звинувачення б’ється друг Роланда граф Тьеррі. Він перемагає Пінабеля і Гвенелон разом зі всією своєю сім’єю гине. "Пісня про Роланда" належить до циклу тих історичних пісень (chansons de geste) з X-XIV століття, який в'яжеться з особою Карла Великого, хоч оспівувані факти є і раніші і пізніші, а часто й зовсім фантастичні. З того циклу пісень "Пісня про Роланда" дійшла до нас у найстаршій формі. Представляючись піснею в віршах із асонансами замість рим, вона могла з'явитися не раніше другої половини XI століття. Вказують на це властивості мови, історичні натяки (наприклад, пограбування Єрусалима Турками, Оріфлам), згадки про історичні особи, які жили в X столітті (наприклад про Ричарда Норманського, Готфріда з Анжу) і загальна поетична декорація. В такій редакції ця пісня записана в оксфордськім рукописі, який було переписано в Англії в другій половині XII століття. В тій редакції на кінці пісні було згадано поета чи співця Турольда.

Ядром пісні є дрібний історичний факт: знищення малого відділу французької армії Басками в Ронсевалі в 778 р. Та пригода викликала серед Франків велике враження. А хоч визначні імена убитих лицарів [164] були довго у Франції всім відомі, в пісенній традиції залишилося одно ім'я Гротланда (Роланда), бретонського маркграфа. Це є свідченням того, що пісні про ронсевальсь-ку пригоду склалися серед Гротландових дружинників, мешканців французької Бретані. На бретонське походження й першої редакції "Пісні про Роланда" вказують і сліди бретонського діалекту, які містяться в останній редакції.

Про різні моменти ронсевальської пригоди у Франції було складено величезну кількість невеликих пісень. Під кінець XI століття була складена на їх основі велика епічна пісня. Вона не збереглася. Але свідоцтво про неї дають нам дві латинські переповідки - одна в прозі, друга в стихах. Прозова переповідка - то дев'ять розділів хроніки з першої половини XII століття, приписуваної архиєпископові Турпіну; переповідка в стихах - то "Carmen de proditione Guenonis" (пісня про зраду Ганелона). Обі вони оперті на пропавшій найстаршій редакції "Пісні про Роланда". Обі незвичайно помічні при порівнянні та зіставленні старших і новіших частин редакції пісні.

На українську мову "Пісню про Роланда" перекладали декілька разів, найбільш цікавим видається переклад В.Щурата, який після перекладу у своїй передмові писав: "Перекладати "Пісню про Роланда" я почав ще під кінець 1889 р. Спонукала мене до того її схожість з нашим "Словом про похід Ігоря Святославича", на яку мені не раз звертав увагу в своїх викладах української літератури кращий з учителів, Володимир Коцовський. Його зближення нашої лицарської пісні зі старофранцузьким епосом, хоч і намічувані злегка, давали не лиш те саме, що в 11 літ пізніше дав В. В. Еаллаш, але навіть дещо більше. Вже Коцовський в 1889 р. звертав увагу на факт, що майже рівночасно на Сході й на Заході Европи з'являються лицарські поеми, в яких основою є боротьба з "поганими", а пануючим духом - помста й патріотизм, а причиною катастрофи - брак солідарносте між своїми. Тоді ж проводив Коцовський паралель між героями поем: київським Святославом і Карлом Великим, Ігорем Святославичем і Роландом, Всеволодом і Олівером. Зближував голосіння Святослава по Ігорю з голосінням Карла по Роланду. Порівнював більш значущу роль Ярославни в "Слові про похід Ігора Святославича" з ледь помітною роллю Альди в "Пісні про Роланда" й робив із того порівняння висновки на користь нашої пісні, як документу вищого становища жінки на Україні в XII столітті, а значить - і вищої культури тогочасної України. Вказував Коцовський також на такі паралельні появи в обох поемах, як тісний зв'язок людини з природою, як велике значення незвичайних явищ у природі (затьміння сонця, бурі з громами, злету гайворона), як сни. Він зауважував, що як у "Пісні про Роланда", так і в "Слові про похід Ігоря Святославича" вихідним пунктом подій стала дрібна історична пригода - там побиття ар'єргарду французької армії Басками в Ронсевалі, тут - невдача походу Ігоря Святославича на Половців. Від себе я до тих давних спостережень Коцовського додав би, що обидві воєнні катастрофи, оспівані в двох різних поемах, були попереджені побідами й після обох катастроф, на завершення подій, наспіли хвилини радості - в старофранцузькій поемі з приводу хрещення еспанської цариці Брамімонди в столиці при великім здвиві народу, в нашій пісні з оказії повороту Ігоревого сина з полону й весілля його з Кончаківною в Києві. Цей паралелізм у розвитку акцій можна доповнити схожістю обох поем в основі, за темами, ідеями, настроєм, змалюванням характерів героїв і їх світоглядів .

Звертаючи увагу на подробиці, можна б ще відмітити схожість у висловах лицарського завзяття в Роланда й Ігоря, котрим у битві однаково краща від ганьби смерть; схожість у ніжності відносин між Роландом і Олівером, як і між Ігорем і

Всеволодом, навіть у самому розгарі битв; схожість у змалюванні безжурного нічлігу вояків після перемоги; однакове в обох поемах символізування невольницького упокорення пересіданням покореного з лицарського коня на просту шкапу, з княжого сідла в Кощієве; однаково зазначуваний співаками факт, що вони співають про давнину згідно з переказаними фактами, за хронікою св. Жіля чи по билинах свого часу, і саме тому на їх пісні слід дивитись як на історичні (chansons de geste)."

У "Пісні про Роланда" чітко виражена ідеологія феодального суспільства, у якому вірне служіння васала своєму сюзерену було необговорюваним законом, а порушення його вважалося підлістю і зрадою. Однак риси мужньої стійкості, військової доблесті, безкорисливої дружби і вдумливого відношення до того, що відбувалося, не одержали в поемі, як і в чудовому пам'ятнику творчості українського народу "Слово о полку Ігореві", станово-феодальної приуроченості; навпроти, ці переконливі властивості доблесних захисників батьківщини - воєначальників і їхніх васалів, сприймалися як типові, загальнонародні. Ще в більшому ступені визнанню і співчуттю з боку широких народних мас сприяли думки про захист батьківщини, про ганьбу і небезпеку поразки, що червоною ниткою проходять через усю поему.

Феодальне суспільство з його різкою класовою боротьбою диференціацією, зі своєрідним пафосом станової лицарської героїки і рисами християнської релігійності викликало до життя десятки епічних сказань. Саме у Франції, де феодальні відносини склалися в класичній формі, виникло таке велике число героїчних поем. Різні по темі, обсягу і формі, ці поеми далеко не в однаковій мірі відбивали широкі народні інтереси. Деякі з них розповідали про криваві міжусобиці, про мстивих і корисливих баронів-загарбників, що визнавали єдиним законом право сильного й основою своєї моралі вважали насильство і сваволя; переконливим прикладом такого роду поем є поема "Рауль де Камбре". Особистий інтерес переважав у цих добутках, і вірне служіння сюзерену і державі втрачало обов'язковий характер для "невірних баронів". В інших епопеях тема вірності домінувала, і доля зрадника, зрадника батьківщини і порушника васальної клятви приводила його до відплати і сумного кінця. Чіткіше за все ця тема розроблена в поемах, що оповідають про війни Карла Великого, і, особливо, у "Пісні про Роланда".

Дійсні події VIII століття склали ядро "Пісні про Роланда". У 778 році в Піренеях на війська Карла Великого, котрі поверталися з іспанського походу, зробили напад баски. У кровопролитній битві були знищені кращі полки, загальної долі, за словами наближеного біографа Карла Ейнхарда, не уникли і кращі полководці. У "Життєписі Карла Великого" цього автора говориться: "У бої цьому убиті Еггіхард, королівський стольник, Ансельм, пфальцграф і Хруодланд (тобто Роланд.), начальник Бретонської марки". Приватний епізод бою з басками, одновірцями французів (франків), піддався значному переосмисленню: замість басків з'явилися грізні араби-мусульмани, що захопили значні простори в Іспанії і вже не раз нападав на межі Франції. Поразка при Ронсевалі не покрило ганьбою французів, а лише сприяло виявленню їхньої хоробрості, уміння стояти на смерть, захищаючи свою батьківщину і прикриваючи тил головних сил, що відходять. Історичний намісник Бретонської марки став головним персонажем епічного сказання - Роландом, його зіткнення з вітчимом Гвенелоном і зрадництво останнього стали основою сюжету. З'явилися і нові подробиці, що характеризують ворогуючі табори і їхніх полководців. Історичному Карлові Великому був протипоставлений сарацинський цар Марсилій, особа вигадана. Змістилися в часі і просторі події і їх учасники: хрестові походи XI століття додали нове ідейне фарбування всій поемі в цілому. Хоча історична вірогідність у "Пісні про Роланда" не дотримана, однак риси далекого минулого знайшли в ній своє поетичне осмислення.

Час виникнення поеми, її походження, можливе авторство - усі ці питання викликають дотепер розбіжності і не одержали остаточного рішення. Вірогідно відомо, що події VII сторіччя, про які говориться, поряд з більш пізніми, у "Пісні про Роланда", були записані в XII столітті, коли церковна монополія на писемність трохи ослабшала і світські тексти одержали відомі права на існування поряд з рукописами релігійного змісту. Цілком можливо, що до першої писемності редакція "Пісня про Роланда" існувала в усній передачі; жонглер-виконавець зовсім не мав потребу в рукописному тексті: у IX - X століттях сказання про Роланда ще з полюванням слухали і розспівували! Популярність сказання допомагала залученню нових персонажів і виникненню нових сюжетних ситуацій. Розширення обсягу невеликого спочатку добутку не могло задовольнити зацікавленого слухача; так, крім "Пісні про Роланда", виникли нові поеми циклічного характеру, де містився цілий ряд подробиць і доповнень як у відношенні головного героя, так і інших діючих облич.

Поряд з питанням про час виникнення епічної поеми завжди встає інший - про місце її походження і можливому авторі. Якщо погодитися з думкою, що "Пісня про Роланда" народилася в безпосередньому зв'язку з далекими подіями, що у ній відбиті, то тоді авторська проблема сильно ускладнюється; адже первісне зародження сказання можна зв'язати з народною творчістю, де приходиться мати справа вже не з одним, а з багатьма творцями поеми, а також співаками, що изустно її передавали. Непрямим підтвердженням цього може служити розповідь англійського літописця Вільгельма Мальмсберійського про норманах, що прибуток із Франції і, беручи участь у битві проти англо-саксів при Гастингзі, пекли "кантилени Роланда", "щоб приклад цього чоловіка надихнув воїнів". Цінність цього свідчення літописця, що писав не пізніше 1125 року, не можна применшити. Залишається невирішеним суперечка про автора рукописного тексту. Самий древній рукопис - оксфордський, відноситься приблизно до 1170 року і дійшов до нас у гарній цілості. Наприкінці цього рукопису вказується, що оповіданню прийшов кінець і що "Турольдус стомився". Кропіткі розвідки вчених привели до того, що були знайдені дані про декілька Турольдах, що за часом могли претендувати на авторство, чи вірніше співавторство рукописного тексту "Пісні". Можливо, що Турольд був дійсно кліриком, оскільки сильне релігійне забарвлення властиве цій поемі, але ступінь участі Турольда в її створенні і характер його творчої роботи залишилися неосвітленими.

Не менш важко встановити місце написання "Пісні". Сам текст поеми не дає точної вказівки, оскільки захоплене прославляння військових чеснот не присвячено строго до якого-небудь народу й епічна похвала звернена до багатьох: до анжуйців, нормандців, французів Іль-де-Франса, до баварців (поряд з визнанням доблесних якостей супротивника по зброї - сарацинів). Якщо виходити з особливостей мови рукопису й авторства Турольда, то можливим місцем написання сказання приходиться вважати північну Францію.

Епічний сюжет сказання відрізняється простотою і послідовністю, незважаючи на велику кількість діючих облич. Поштовхом до виникнення розбіжностей між Роландом і Гвенелоном є їхня сварка, викликана пропозицією Роланда відправити послом Карла Великого в Саргосу його вітчима Гвенелона. Прибуття сарацинського посла Бланкандрина, що, з доручення свого батька пануючи Марсилія, повинний був брехливими запевняннями в покірності й обіцянками рясної данини домогтися згоди Карда на висновок війська з Іспанії, викликало необхідність у зустрічному посольстві. Почесне і небезпечне доручення після довгих сперечань було покладено на Гвенелона, однак пропозиція пасинка Гвенелон розцінив, як образа, що вимагає мести, і надалі всі зрадництва, аж до зрадництва і зради, були їм пущені в хід.

Вершиною розвитку оповідання є Ронсевальська битва, що поділяється на два епізоди: бій ар'єргарду Роланда із сарацинами, що складають перше військо Марсілія, і продовження цієї битви вже з другим військом, коли франки піддалися поголовному знищенню. Саме тут, у цій центральній частині поеми, зосереджені такі важливі епізоди, як розбіжності Роланда з його другом Олівьєром, загибель франкських перів і прощання Роланда перед смертю з мечем.

У висновку поеми говоритися про нищівний удар, що наносять головні сили, що повернулися, Карла полчищам невірних під предводительством Баліганта (цей епізод багатьма дослідниками вважається вставним і більш пізнім по своєму походженню), і лише після цього розказано про повернення Карла у свою столицю і про гідну відплату, що поніс зрадник Гвенелон.

Епічна за своєю формою поема може бути прирахована до того жанру історичних пісень, де події минулого в сильно видозміненому виді розказані переважно через перерахування військових описів, скріплених між собою скупими даними про долю окремих героїв. Розважливе використання образотворчих засобів, лаконізм і чіткість мови і стилю добутки спираються на виняткову стрункість його побудови. Паралелізм подій, що відбуваються, сполучається органічно з паралелізмом у підборі діючих облич. Дванадцятьом перам Франції відповідають дванадцять сарацинських, серед рівних по мужності полководців виділяються племінники государів - Роланд і Аельрот, сивобородий римський імператор Карл Великий близький сарацинському еміру Баліганту; мають деяку подібність Гвенелон і сарацинський цар Марсилій. Характерно, що й інші діючі особи притягнуті для кращого виявлення особливостей кожної з ворогуючих сторін. Безсумнівно, більше уваги і місця приділене тим з них, що сильніше впливають на розвиток сюжету; у зв'яжи з цим тільки деякі характери "Пісні" індивідуалізовані, більшість же чи наділяється тільки позитивними, чи негативними властивостями. На першому місці в поемі стоїть образ Ролана.