Проблема цілісності і структурності в медицині. Одиночне, особливе і загальне. Суть і явище. Проблема одиночного і загального, сутності і явища в медицині

Наукова картина світу вимальовувалася не лише за допомогою пізнання основних законів діалектики, але і таких дуже важливих і загальних законів діалектики, що виражаються парними категоріями, як загальний закон причинності, закон прояву необхідності у формі випадковості, закон взаємозалежності форми і вмісту і структурної організації матеріальних систем, закон прояву суті в явищах і визначальній ролі суті по відношенню до явищ, рухи пізнання від суті першого порядку до суті другого, третього.

Жодна наука не може обійтися без філософських категорій, значення яких розкривається діалектичним матеріалізмом. Спеціальні ж наукові, у тому числі медичні, категорії збагачують загальні філософські категорії, будучи їх природничонауковим продовженням і обгрунтуванням. Лікарі не можуть підмінити філософськими категоріями медичні і отримати у філософії відповідь на питання, як лікувати того або іншого хворого і який йому виписати рецепт.

Але за допомогою філософських категорій і тих принципів, які вони виражають, медики розкривають об'єктивну діалектику виникнення, течії і результату захворювань, личить найкращим і найкоротшим дорогою до встановлення дійсного діагнозу і прогнозу хвороби, з'ясування об'єктивних процесів, що відбуваються в життєдіяльності людського організму, і забезпечення його здоров'я.

Велике значення для медицини мають, зокрема, такі філософські категорії, як одиничне і загальне, частина і ціле. З останніми пов'язаний принцип цілісності, що грає виключно важливу роль в пізнанні процесів, що відбуваються в організмі в нормі і патології.

Світоглядне і методологічне значення категорій саме і полягає в тому, що вони пронизують весь процес наукового мислення, усі сфери знання і дозволяють правильно відображувати надто складні, суперечливі процеси матеріального і духовного світу.

Перше, що привертає до себе увагу, коли ми сприймаємо навколишній світ, - це його мінливе якісне і кількісне різно-маїття. Світ єдиний, але він існує у вигляді, сукупності різних речей, явищ, подій, що мають свої індивідуальні, неповторні ознаки. Всі ці характеристики предметів та явищ охоплюються завдяки діалектиці категорійзагальне - особливе - одиничне.

Існування окремих, відмежованих один від одного в просторі і часі предметів і явищ, що мають індивідуальну якісну і кількісну визначеність, характеризується категорієюодиничного.В категорії одиничного (чи окремого, індивідуального) фіксуються окремі речі та явища, які характеризуються відповідними просторовими й часовими межами. Ця категорія виявляє те, що відрізняє один об´єкт від іншого, що властиве тільки даному об´єкту. Будь-який предмет і процес є тільки моментом якоїсь цілісної системи. Жодна річ, жодне явище не існують самі по собі. Вони не можуть ні виникнути, ні зберегтися, ні змінитися поза зв´язком з безліччю інших речей, явищ.

Одиничне існує як діалектична протилежність і міра загального, як спосіб буття загального. Спільність властивостей і відношень речей виявляється у категоріїзагального,що фіксує об´єктивно існуючу подібність між предметами, явищами та процесами, у межах конкретної якісної визначеності. Категорія загального відображує подібність властивостей, сторін об´єкта, зв´язок між елементами, частинами даної системи, а також між різними системами. Загальне може виступати у вигляді подібності властивостей, відношень речей, які становлять певний клас, численість, зафіксованих, наприклад, у таких поняттях, як "дерево", "тварина", "людина".

Загальне не існує до і поза одиничним, так само одиничне не існує поза загальним. Всякий об´єкт є єдністю загального і одиничного. Будь-яке загальне, як правило, виявляє лише частинку, але саму сутність окремого. Тому окреме неповне, воно входить у загальне не всією різноманітністю своїх специфічних індивідуальних одиничних властивостей, а лише окремими рисами. Окреме більш багате, різноманітніше загального, але загальне глибше.

Ніби сполучною ланкою між одиничним і загальним виступає особливе. У категорії особливого відображається момент діалектичної єдності загального і одиничного; особливе виступає як конкретний вияв загального. В особливому долається однобічність як одиничного, так і загального. Особливе позначає диференціацію якісної визначеності, виступає як єдність сутності і явища.

Загальне не привноситься в одиничне з сфери чистої думки. І відмінність, і єдність (загальне) властиві самим предметам і явищам реального світу. Будь-яка річ і відмінна від усіх інших, і разом з тим у чомусь схожа на них, має властивості, спільні з іншими речами. Спільність і відмінність - це відношення об´єкта до самого себе і до інших, яке характеризує сталість і мінливість, рівність і нерівність, подібність і несхожість, однаковість і неоднаковість, повторюваність і неповторюваність, неперервність і перервність його властивостей, зв´язків, відношень, тенденцій розвитку. Загальне може виступати як особливе. Щодо одиничного (наприклад Шевченко) особливе (скажімо, українець) є загальним, по відношенню до ще більшої спільності (людство) воно може бути одиничним.

Загальне і його відношення до одиничного по-різному тлумачиться у різних філософських системах. Метафізично мислячі філософи звичайно відривали одиничне від загального і протиставляли їх одне одному. В епоху середніх віківноміналісти(Беренгарій Турський, Росцелін, Оккам, Дунс Скотт) твердили, що загальне не має ніякого реального існування, що воно є тільки слово, реально існують тільки окремі речі з їхніми властивостями, відношеннями.Реалісти(Ан-сельм Кентерберійський, Фома Аквінський), навпаки, вважали, що загальні поняття існують реально як якість духовної сутності речей, що вони передують окремим предметам і можуть існувати незалежно від них.

Об´єктивний ідеалізм(Платон, Гегель, неотомісти та ін.) розглядає загальне як самостійну духовну сутність, яка ніби породжує одиничне. Суб´єктивний ідеалізм (Юм, Берклі, неопозитивісти та ін.) взагалі заперечує реальність загального, а одиничне тлумачить як комплекси відчуттів суб´єкта.

Об´єктивно одиничне, особливе і загальне не існують ізольовано одне від одного.

Загальність аж ніяк не нівелює індивідуальність подій. Вона тільки свідчить про те, що ця неповторна індивідуальність -конкретна форма виявлення істотно загального.

Конкретною формою свого існування одинична річ зобов´язана тій системі закономірних, усталених зв´язків, усередині яких вона виникла й існує у своїй якісній визначеності. Над одиничним панує загальне, ця "влада" загального не є чимось надприродним. Але, існуючи і розвиваючись за законом загального, одиничне разом з тим є передумовою загального. Наприклад, у розвитку живої природи організм шляхом індивідуальної мінливості набуває якої-небудь нової ознаки, а потім ця одинична ознака може бути передана далі і з часом стати ознакою вже не окремої особи, а їх ряду, тобто стати властивістю різновиду в рамках даного виду. Далі цей різновид теж перетворюється на новий вид. Отже, ознака з одиничної стає загальною, видовою. В розвитку організмів відбуваються і прямо протилежні процеси, коли та або інша видова ознака починає відмирати, атрофуватися. Така ознака стає властивістю лише небагатьох організмів, а потім може існувати тільки як виняток - у вигляді атавізму. Тут загальне перетворилось на одиничне.Дія загального як закономірності виявляється в одиничному і через одиничне.

Правильне врахування діалектики одиничного, особливого, загального має величезне практичне значення. Дослідження в науці може йти двома шляхами: шляхом сходження від одиничного як відправного пункту руху думки до особливого і від останнього до загального, а також сходження від загального до особливого і від останнього до одиничного. Принципове вирішення питання про діалектику одиничного, особливого і загального вказує шлях пізнання, руху думки від конкретної, одиничної властивості, боку предмета, явища до виявлення загального. Встановлення загального - одна з найважливіших цілей наукового пізнання, бо форма "загальності" у природі - це закон, тобто закон завжди виявляється в загальному, через загальне, за допомогою загального. У цьому полягає гносеологічний зміст пізнання загального.

Отже, пізнання рухається від одиничного (конкретного) до особливого і далі до загального (наукової абстракції), до встановлення закону, потім навпаки, виходячи із загального, до пояснення і уточнення особливого і одиничного. Знання загального закону, його зв´язку з одиничним відкриває можливість для наукового передбачення. Воно є необхідною умовою для цілеспрямованого дослідження і успішного розвитку науки.

Врахування діалектичної взаємодії одиничного, особливого має важливе значення і в осмисленні суспільного життя. Абсолютизація загальних істин, невміння конкретно аналізувати і враховувати особливості кожного об"єкта приводить до догматизму.

Таким чином,діалектичний взаємозв´язок одиничного, особливого і загальноговиявляється в таких моментах:

♦ По-перше, кожний предмет, явище є єдність одиничного, особливого і загального. У підґрунті цього явища лежить матеріальна єдність світу, загальний зв´язок речей, невичерпність структури і властивостей навколишньої дійсності. Однак над одиничними і особливими рисами в конкретній речі начебто "панує" загальне.

♦ По-друге, загальне не існує без зв´язку з одиничним, окремим і виявляється тільки через нього. Біологічні види тварин світу існують у конкретних індивідах.

♦ По-третє, одиничне не існує інакше, як у тому зв´язку, що веде до загального.

♦ По-четверте, будь-яке загальне приблизно охоплює окремі предмети, а будь-яке окреме неповно входить у загальне. Окреме входить у загальне лише основними рисами, властивостями, закономірностями. Тому окреме багатше, різноманітніше від загального, але останнє глибше, суттєвіше для розуміння одиничного.

♦ По-п´яте, у процесі розвитку світу спостерігається перетворення одиничного на загальне, а загального - на одиничне.

Сутність і явище-це категорії, які виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, різний рівень глибини розуміння об´єкта.Рух людського пізнання йде від зовнішньої форми предмета до його внутрішньої організації. Пізнання об´єкта починається з установлення зовнішніх властивостей предмета. Встановлення їхніх причин та інших глибинних, закономірних відношень і властивостей і є переходом до розкриття сутності. Логіка розвитку пізнання і потреби суспільної практики привели людину до необхідності суворо відрізняти те, що становить сутність об´єкта, від того, яким він нам здається.

Що означає зрозуміти сутність якого-небудь об´єкта? Це значить зрозуміти причину його виникнення, закони його існування, властиві йому внутрішні суперечності, тенденції розвитку, його визначальні властивості. Категорія сутності виявляєголовне, основне, визначальнеу предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв´язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутність того чи іншого процесу можна розкрити з різними ступенями повноти. Наше мислення рухається не тільки від явища до сутності, а й від менш глибокої до дедалі глибинної сутності.

В античній філософії сутність тлумачилась як "початок" розуміння речей і разом з тим як джерело їх реального генезису, а явище - як видимий, ілюзорний образ речей або як те, що існує лише "на думці". Згідно з Демокрітом, сутність речей невіддільна від самої речі і походить з атомів, з яких вона складається. За Платоном, сутність ("ідея") не зводиться до тілесно-чуттєвого буття, тобто сукупності конкретних явищ; вона має надчуттєвий нематеріальний характер, вічна і нескінченна. У середньовічній філософії сутність різко протиставляється явищу: носієм сутності виступає Бог.

Ідеалісти або взагалі заперечують реальне існування сутності, або відкидають її матеріальність. Не визнавали існування сутності, наприклад, Берклі, Мах, Авенаріус, а також сучасні філософи-неопозитивісти: Рассел, Шіллер та ін. Рассел, наприклад, так міркує з приводу того, має людина сутність або не має. "Що собою являє містер Сміт?" - питає він. І відповідає: "Коли ми дивимось на нього, ми бачимо ряд фарб, коли ми слухаємо його, ми чуємо серію звуків і вважаємо, що, як і ми, він має думки і почуття. Але що таке містер Сміт поза цих явищ? Просто уявний гачок, на який, як передбачається, навішані явища. Фактично явища не потребують цього гачка".

Ряд ідеалістів, наприклад Платон, Гегель, Сантаяна, Уайтхед, визнають об´єктивне реальне існування сутностей, але вважають їх ідеальними. У Платона і Сантаяни ці сутності утворюють особливий світ, що є істинною реальністю, яка складає вище Буття. У Гегеля сутність є поняттям того або іншого предмета, що зберігає себе за умов усілякої мінливості. Долаючи метафізичне протиставлення сутності і явища, Гегель стверджував, що сутність являється, а явище є виявленням сутності. Разом з тим у діалектичному ідеалізмі Гегеля явище тлумачиться як чуттєво-конкретний вияв "абсолютної ідеї", що викликало суперечності, які неможливо розв´язати.

Агностицизм розриває діалектичний зв´язок сутності і явища, розглядає сутність як непізнаванну "річ у собі", що не розкриває себе у явищах. Кант, визнаючи об´єктивність сутності ("речі у собі"), вважав, що сутність принципово не може бути пізнавана людиною у її неповторному існуванні. Явище, згідно з Кантом, є не виявлення об´єктивної сутності, а лише спричинене нею суб´єктивне уявлення.

У західній філософії XX ст. категорії сутності і явища одержують ідеалістичне тлумачення: неопозитивізм відкидає об´єктивність сутності, визнаючи реальними тільки явища, "чуттєві дані"; феноменологія розглядає явище як буття, що самовиявляється, а сутність - як чисто ідеальне утворення; у екзистенціалізмі категорія сутності витісняється поняттям існування, явище ж трактується у суб´єктивістському дусі; у постпозитивізмі категорія сутності релятивістичне інтерпретується як теоретичний конструкт, зручний для систематизації фактів.

Сутність тіл і процесів, як правило, прихована, недоступна для безпосереднього спостереження, живого споглядання. Однак через явища вона виступає на поверхню і може бути сприйнята органами чуття і за допомогою приладів. У різних умовах сутність виражається по-різному, виявляючи себе в тому або іншому явищі. Та особлива реальність, яка становить ніби "основу" об´єкта і виступає як щось стійке, головне в матерії, і є сутність, що виявляється вузловим пунктом внутрішнього у зв´язку вузлових моментів, сторін об´єкта. З категорією сутності тісно пов´язана категорія загального. Те, що є сутністю певного класу предметів, є водночас спільністю їх.

Суттєве означає важливе, визначальне в об´єкті.Коли ми говоримо про сутність, то маємо на увазі якраз закономірне. Наприклад, періодичний закон Менделєєва виявляє суттєвий внутрішній зв´язок між атомною вагою елемента і його хімічними властивостями. Сутність і закон не тотожні. Сутність ширша.

А що такеявище?Цезовнішнє виявлення сутності, форма її прояву.На відміну від сутності, яка прихована від людини, явище лежить на поверхні речей. Сутність як внутрішнє протиставиться зовнішній, змінній стороні речей. Коли говориться, що явище - це щось зовнішнє, а сутність внутрішня, то мається на увазі не просто нове відношення, а об´єктивна значущість внутрішнього і зовнішнього для характеристики самого предмета.

Явище не може існувати без того, що в ньому є, тобто без сутності. В сутності немає нічого, що не виявлялося б так чи інакше. Але явище яскравіше за сутність хоча б тому, що воно індивідуалізоване, пов´язане з неповторною сукупністю зовнішніх умов. У явищі істотне пов´язане з неістотним, випадковим.

Сутність виявляється і в безлічі явищ, і в одиничному явищі. В одних явищах сутність виступає повно і "прозоро", а в інших завуальовано.

Сутність може розкриватися в явищі адекватно і неадекватно. Єдність сутності і явища не означає їхнього збігу; це єдність відмінного; сутність завжди прихована за явищами. При пізнанні сутності відбувається перехід від чуттєвого сприйняття, зовнішньої констатації та опису явищ до абстрактного мислення і створення теорії. У взаємовідношенні сутності і явища розкривається діалектика зовнішнього і внутрішнього, одиничного і загального, відносно істинного і абсолютно істинного.

Відмінність істотного від неістотного не абсолютна, а відносна. У свій час, наприклад, істотною властивістю хімічного елемента вважалась атомна маса. Потім з´ясувалось, що такою властивістю є заряд ядра атома. Властивість атомної маси не перестала бути істотною. Вона істотна в першому наближенні, будучи сутністю менш глибокого порядку, і своє пояснення вона дістає через заряд ядра атома. Сутність виявляється в багатьох її зовнішніх проявах. Разом з тим, у явищах сутність може не тільки виявлятися, а й маскуватися. В процесі чуттєвого пізнання ми нерідко стикаємось з тим, що явища здаються нам не такими, якими вони є насправді. Це - видимість, або прозорість. Але видимість не є народженням нашої свідомості. Вона виникає в результаті впливу на суб´єкт реальних відносин в об´єктивних умовах спостереження. Ті, що визнали обертання Сонця навколо Землі, сприймали видиме явище за дійсне. Таким чином, щоб правильно зрозуміти ту чи іншу подію, розібратися в ній, необхідна критична перевірка даних безпосереднього спостереження, чітке розрізнення уявного і реального, поверхового й істотного.

Історія науки свідчить про те, що розуміння сутності неможливе без урахування й аналізу різних форм її прояву. Разом з тим різні форми вираження сутності не можуть бути правильно осмислені без проникнення в їхню "основну" сутність.

Сутність і явище - співвідносні категорії.Вони характеризуються одне через інше. Коли сутність є щось загальне, то явище - одиничне, що виражає якийсь момент сутності; якщо сутність є щось глибинне і внутрішнє, то явище - зовнішнє, більш багате і яскравіше; якщо сутність є щось стійке, необхідне, то явище - більш минуще, мінливе, випадкове.

Неспівпадання явища і сутностіпояснюється тим, що сутність як загальне у свою чергу не повно охоплює окремі явища. Більшість особливостей і властивостей конкретних предметів сутність не виявляє. Вирішальну роль у науковому поясненні самих явищ відіграє теоретичне мислення, яке, спираючись на дані органів чуття, спостереження, досвід, за цією різноманітністю явищ відкриває їх внутрішні, глибинні зв´язки, тобто сутність.

Пізнання сутності тіла, явища людиною являє собою процес нескінченного заглиблення від явища до сутності, від сутності першого рівня до сутності другого рівня і так далі.

Отже,сутність і явище- універсальні об´єктивні характеристики предметного світу; у процесі пізнання вони виступають як ступені пізнання об´єкта. Категорії сутності і явища завжди нерозривно пов´язані:явище являє собою форму виявлення сутності, а вона розкривається у явищі.Однак єдність сутності і явища не означає їх співпадання, тотожності. Якби форма виявлення і сутності речей безпосередньо співпадали, то наука була б непотрібною.

Явище більш багате, ніж сутність, бо містить у собі не тільки виявлення внутрішнього змісту, суттєвих зв´язків об´єкта, але й усякі випадкові відношення, особливі риси останнього. Явища динамічні, мінливі, у той час як сутність утворює дещо збережене за усіх змін, хоча сутність стійка відносно явища, сама вона теж мінлива.

Теоретичне пізнання сутності об´єкта пов´язане з розкриттям законів його розвитку, адже думка людини заглиблюється від явища до сутності, від сутності першого порядку до глибшої сутності і так без кінця.

Специфічною формою взаємовідношення сутності і явища, що фіксує їх суперечливий зв´язок між собою, виступає видимість. Утворення різноманітних ілюзорних форм знання і пізнання відбувається з причини ототожнення видимості і сутності, нерозуміння місця і ролі видимості у процесі виявлення сутності. "Осліплення світом видимого" (К. Маркс) є позиція некритичної, апологетичної свідомості, що має свої гносеологічні і соціально-практичні засади. Тому розуміння діалектичного взаємозв´язку сутності і явища має принципове методологічне значення у зв´язку з осмисленням шляхів формування наукового світогляду, перебудови свідомості, для виявлення ролі і місця в цих процесах філософської теорії і спеціальних наук, їх необхідної взаємодії.