Фактори інтеграційного розвитку світової економіки

Міністерство освіти і науки

Національний транспортний університет

Факультет економіки, менеджменту і права

Реферат

на тему: «Форми і рівні розвитку міжнародних відносин»

Виконала студентка групи МЕ 3-1

Дрокіна Ольга Сергіївна

Перевірив Третиниченко Дмитро Олександрович

М. Київ 2015

Вступ

Світове господарство це глобальне явище, у рамках якого розвивається вся сучасна цивілізація. Формування світового господарства охоплює фактично всю історію людства. У результаті Великих географічних відкриттів міжнародна торгівля слідом за Європою й Азією охопила Америку, Африку та інші регіони земної кулі. Обмін товарами і послугами, удосконалювання товарно-грошових відносин призвели до формування світового ринку. Під світовим ринком розуміється сукупність національних ринків окремих країн, пов'язаних між собою торгово-економічними відносинами. Утворившись до кінця XVIII ст. у результаті активізації торгівлі між країнами і залучення в міжнародний оборот нових держав і територій, він продовжує змінюватися й ускладнюватися.

Під впливом розвитку науково-технічного прогресу в промисловості і на транспорті, а також еволюції світового ринку на початку XX ст. сформувалося світове господарство. Світове господарство — це єдиний взаємопов'язаний всеохоплюючий і взаємозалежний процес, який включає в себе країни, що перебувають на різних етапах соціально-економічного розвитку.

У його становленні і розвитку вирішальну роль відігравали і відіграють економічні фактори. Але у певні історичні періоди найбільшого значення набувають фактори неекономічного характеру — ідеологічні, воєнні й ін.

Фактори інтеграційного розвитку світової економіки

Сучасне світове господарство — це не тільки сукупність національних господарств і міжнародні економічні відносини, які об'єднують їх. Іншою його стороною є утворення і функціонування регіональних господарських комплексів. У цьому випадку мова йде про інтеграційні комплекси, які включають у себе національні господарства визначених груп держав і відрізняються розвиненішим взаємним поділом праці, зближенням і взаємопристосуванням економічних механізмів, взаємопроникненням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики. Інтеграційні тенденції — це природний процес, пов'язаний з об'єктивними потребами сучасного міжнародного поділу праці і науково-технічного прогресу, з необхідністю поглиблення міжнародної спеціалізації й оптимізації господарських структур окремих країн.

Інтеграційні відносини формуються як на мікрорівні (підприємство, фірма), так і на макрорівні (держава, регіон, група країн).

Очевидні реальні стимули для підприємства — збільшення обсягу продажів, зниження собівартості продукції, позиціонування на ринку, пролонгація найбільш ефективних фаз життєвого циклу товару.

Результативність діяльності на мікрорівні в умовах, коли масштабні, стійкі зв'язки між суб'єктами ринку, визначальну частину яких становлять підприємства і фірми, в основному пов'язана з подоланням негативних факторів МЕВ — територіальної віддаленості, меншої мобільності факторів виробництва і ресурсів, національних бар'єрів, митних і валютних перешкод.

Об'єктивно виникають два шляхи розвитку:

• створення і розвиток транснаціональних фірм, які дозволять уникнути багато труднощів (трансферні постачання, ціни, сприятливі умови відтворення, кращий облік ринкової ситуації, використання прибутку і т.д.);

• міждержавні узгоджені заходи для цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, психологічного і політичного) простору у великих регіонах світу.

Поєднання цих двох напрямків і забезпечує перехід до вищого, ефективнішого і перспективнішого етапу світогосподарських відносин міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні процеси внутрішньо суперечливі. Розбіжності країн за рівнем соціально-економічного розвитку і важливість цього фактору у визначенні ролі країни на світових ринках стимулюють прагнення до інтеграції. У той же час конкретна ситуація в кожній країні визначає бар'єри на шляху до повної координації і співробітництва усередині таких груп. Кожна країна прагне досягти своїх національних економічних цілей. Спроба одержати вигоду як від націоналізму, так і від багатонаціоналізму виражається в утворенні груп країн, які координують свою політику.

Протягом 200 років багато країн прагнули і до вільної торгівлі і до протекціонізму. Як відомо, зовнішньоекономічна політика визначається на національному рівні. З погляду добробуту світової економіки в цілому, національний характер у міжнародній торговій політиці має як переваги, так і недоліки. У широкому розумінні існує постійне протиріччя між національною політикою і багатонаціональною перспективою.

Багато аспектів міжнародної економічної політики носять багатонаціональний характер, і це погано вписується в національні рамки. Виникає дилема: інститути, які перетинають кордони однієї країни, можуть бути доцільні для виконання певних економічних функцій, але небажані для політичних.

Домінування міжнародної торгової політики на національному рівні прийняття рішень приводить до двох тенденцій. Перша — розвиток міжнародних агентств (ГАТТ — ВТО, ЮНКТАД). Друга — ріст регіональних торгових груп, які, розширюючи кордони однієї країни, інтернаціоналізують економічну діяльність і прийняття рішень.

З економічних позицій об'єктивний фактор міжнародної господарської інтеграції — забезпечення кращих умов застосування обмежених ресурсів (природних і знайдених). Переваги тут не задані: характер і роль пріоритетних ресурсних факторів закономірно змінюються. Спочатку, після Другої світової війни, поштовхом для інтеграційного розвитку стало завдання об'єднання насамперед виробничих ресурсів (енергоносіїв, металургійних потужностей і т.п.), як це було при створенні загального ринку в Західній Європі. Поступово ядром міжнародного інтеграційного розвитку стає технологічна сфера. Останнім часом на важливе місце виходить інформаційно-інжинірингова діяльність. Це також підтверджується практичним досвідом ЄС (Європейського Союзу).

Можна констатувати, що в сучасних умовах міжнародна економічна інтеграція — логічний, закономірний результат транснаціоналізації мікроекономічних і макроекономічних процесів. При цьому остання «вбудовується» у ринкові принципи світогосподарських відносин.