Специфічні особливості пенсійного страхування

Функції заробітної плати

Функція заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців.
Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну.
Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму.
Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін.
Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції на рівні держави полягає в зв’язку платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства – в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції.
Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон’юнктурою.
Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати.
Крім вищезазначених функцій, які відображають сутність заробітної плати, розглядаються ряд інших: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення.
Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску.
Ресурсно-розміщувальна функція спрямована на оптимізацію розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах. У сучасних умовах, коли державне регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби.
Функція формування платоспроможного попиту населення. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних чинників – потреб та доходів суспільства, то з допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією.
Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критеріїв реалізації.
Функції заробітної плати в Україні в сучасних економічних умовах.
У сучасних економічних умовах в Україні, які зумовлено недосконалими розподільчими відносинами та нерозвиненими ринковими механізмами, більшість розглянутих вище функцій та принципів організації заробітної плати не виконуються.
Ситуація переходу до ринку зумовила наступні функції заробітної плати:
- збереження зайнятості, попередження безробіття ціною низької заробітної плати;
- соціальну гарантію збереження статусу за попереднім місцем роботи;
- утримання інфляції за рахунок заборгованості із заробітної плати;
- перерозподіл зайнятих за сферами економіки та галузями;
- поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;
- посилення мобільності робочої сили;
- спонукання до конкуренції на ринку праці.
Основне завдання організації заробітної плати полягає в тому, щоб поставити оплату праці в залежність від колективу і якості трудового внеску кожного працівника і тим самим підвищити стимулюючу функцію внеску кожного.
Організація оплати праці припускає :
- визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства;
- розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників і фахівців підприємства;
- розробку системи посадових окладів службовців і фахівців;
- обґрунтовування показників і системи преміювання співробітників.
Питання організації оплати праці займають одне з провідних місць в соціально-економічній політиці держави. В умовах ринкової економіки практичне здійснення заходів щодо вдосконалення організації оплати праці повинно бути засноване на дотриманні ряду її принципів, які необхідно базувати на наступних економічних законах: законі про відшкодування витрат на відтворювання робочої сили і законі вартості.

2.Прожитковиймінімум (ПМ) — показник мінімального рівня споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для збереження здоров 'я людини і забезпечення її життєдіяльності.

Існує декілька методів розрахунку ПМ:

— статистичний — передбачає визначення ПМ на рівні доходів, які мають 10—20 % найменш заможних громадян країни (цей метод можна застосовувати у державах в досить високим рівнем доходів громадян);

— нормативний — полягає у встановленні вартісної величини ПМ через мінімальний споживчий кошик;

— ресурсний — враховує можливості економіки забезпечувати ПМ, який застосовується у високорозвинутих країнах;

— комбінований — поєднує у собі декілька методів; зокрема, вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари — за їх відсотковою часткою в загальних витратах;

— суб'єктивний — ґрунтується на проведенні соціологічних опитувань населення щодо необхідного мінімального доходу; цей метод є консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями країни, проте він віддзеркалює реальні потреби людей.

Бюджет прожиткового мінімуму (БПМ) — це вартісна оцінка натурального набору ПМ, у тому числі усі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

У світовій практиці застосовується два основних підходи до побудови БПМ:

— нормативний, основою якого є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні;

— статистичний, що ґрунтується па аналізі закономірностей споживання.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін у деякі законодавчі акти України" ПМ на одну людину на місяць становив 626 грн, а також:

— для працездатних осіб — 669 грн;

— для осіб, що втратили працездатність, — 498 грн;

— для дітей у віці до 6 років — 557 грн;

— для дітей у віці від б до 18 років — 701 грн. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для

тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України, щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін, одночасно з уточненням показників Державного бюджету України, та публікується в офіційних виданнях.

Основним інструментом регулювання доходів населення є використання мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет (МСБ) — визначає такий обсяг доходів, який уможливлює придбання набору споживчих товарів і послуг для задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини; розраховується за допомогою статистичного, структурного та нормативного методів.

Для державного регулювання доходів населення використовується нормативний метод розрахунку МСБ по країні загалом за окремими адміністративно-територіальними одиницями. МСБ використовується як соціальний норматив для визначення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, грошових допомог, стипендій та інших соціальних виплат, а також витрат держави на харчування в лікарнях, інтернатах, школах, дошкільних та інших закладах соціальної сфери.

Вихідною інформацією для обчислення МСБ є:

— дані демографічного прогнозу;

— склад мінімального нормативного споживчого кошика;

— норми споживання населенням товарів (послуг);

— дані про рівень і динаміку споживчих цін на товари (послуги).

В основу розробки ПМ покладено мінімальний споживчий кошик, який відображує натурально-речовий склад споживчого бюджету (рис. 9.10).

У складі споживчого кошика розрізняють також:

— раціональний споживчий кошик — набір, який забезпечує людині нормальне відновлення фізичних та інтелектуальних сил, належний рівень життя;

— фактичний споживчий кошик — реальний набір споживання товарів та послуг.

Межа малозабезпеченості — це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, гарантованому законодавством.

Вона визначається за допомогою нормативно-статистичного методу:

—нормативним методом формується набір продовольчих товарів, який визначається відповідно до соціальних норм споживання для осіб непрацездатного віку, що розробляються науковими установами і організаціями відповідного профілю;

Рис. 9.10. Натурально-речовий склад мінімального споживчого кошика

— вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначається відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України; вартість непродовольчих товарів не може становити менше 15 % вартості продуктового набору. Мінімальна заробітна плата — це законодавчо гарантований розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Починаючи з 2009 р., в Україні встановлені такі терміни дії та розміри мінімальної заробітної плати:

— 01.01.2009 — 31.03.2009 — 605 грн;

— 01.04.2009 — 30.06.2009 — 625 грн;

— 01.07.2009 — 30.09.2009 — 630 грн;

— 01.10.2009 — 30.11.2009 — 650 грн;

— 01.12.2009 — 669 грн.

Як бачимо, макроекономічний показник "доходи населення", структура їх формування та витрат характеризують систему розподільчих відносин країни, добробут її громадян, ступінь їхньої соціальної захищеності. Саме тому важливою складовою системи державного регулювання соціально-економічних відносин є соціальна політика та політика доходів.

Соціальна політика — це діяльність державних і громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти па основі принципу соціальної справедливості за беззастережного дотримання її громадянських прав та свобод.

Головною метою соціальної політики є запобігання зниженню рівня життя населення і подальше його підвищення в міру залежності від стабілізації економіки.

Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності цілеспрямованої діяльності системи, її соціально-політичних інститутів, що є суб'єктами такої політики, соціальному розвитку, згідно з вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу.

З метою створення передумов для формування і реалізації політики щодо грошових доходів населення, спрямованої на вирішення питань переходу до ринкової конкурентоспроможної економіки, підвищення реальних доходів і стимулювання економічної активності, визначено основні напрями політики щодо грошових доходів населення України:

— посилення державного впливу на зростання доходів та платоспроможність населення;

— забезпечення соціальної орієнтації під час розподілу валового внутрішнього продукту;

— уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом завдяки податковому регулюванню грошових доходів та вдосконаленню адресної системи соціальних виплат;

— забезпечення реалізації конституційних прав громадян унаслідок впровадження державних соціальних стандартів;

— підвищення частки оплати праці в грошових доходах населення;

— стимулювання продуктивної праці, підприємницької та ділової активності населення;

— сприяння збільшенню грошових доходів населення, отриманих від власності;

— запобігання зниженню реальних доходів населення;

— створення системи моніторингу рівня життя різних груп населення;

— створення умов для формування стабільного середнього класу;

— удосконалення та розвиток системи соціального страхування;

— розроблення та реалізація державної програми запобігання бідності.

Політика щодо грошових доходів населення повинна базуватися на таких принципах:

— пріоритет прав людини;

— наукове обґрунтування розробки державних соціальних стандартів і впровадження моніторингу рівня життя, соціальних прогнозів тощо;

— гарантованість забезпечення відтворювальної функції доходів;

— забезпечення мотивації до праці;

— стимулювання підвищення економічної активності населення;

— надання адресної цільової допомоги малозабезпеченим сім'ям;

— здійснення індексації грошових доходів та надання компенсацій відповідно до законодавства;

— розвиток системи соціального страхування, адекватного соціальним потребам населення;

— реформування податкової системи з метою зниження рівня оподаткування населення з порівняно низькими доходами;

— посилення контролю за достовірністю даних про доходи та значні витрати фізичних осіб;

— стимулювання приросту грошових заощаджень як джерела інвестицій у різні галузі економіки.

Як відомо, в умовах вільних економічних відносин суттєве значення у формуванні ефективної політики доходів належить системі оплати праці. Вона створює матеріальну основу розвитку людського капіталу, раціонального використання робочої сили й ефективного управління персоналом усіх категорій.

3. Світовий досвід засвідчує, що до основних видів (галузей) соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:

• страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);

• страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;

• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;

• страхування на випадок безробіття;

• медичне страхування.

Такі види соціального захисту, як допомога малозабезпеченим сім"ям, інвалідам з дитинства, сім"ям з неповнолітніми дітьми, не пов"язані з трудовою діяльністю, не є страховими за природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми.

У сучасних умовах значної диференціації доходів трудящих природно, що поряд з обов"язковим існує добровільне страхування, де страхувальниками є як роботодавці, так і трудящі. Питання про добровільне (додаткове) страхування має вирішуватися в кожному конкретному випадку за посередництвом колективних договорів або індивідуально.

Специфічні особливості пенсійного страхування

У класичному вигляді пенсії за віком в основі мають довгостроковий договір між працюючим населенням і тими, хто через свій похилий вік не може працювати, але в минулому матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: усі сплачують внески, хоча й у різний час, і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих, з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події в житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного внаслідок похилого віку періоду, власне ризик довголіття.