Модуль 4 . Механізм дії та використання економічних законів. На макро- і мікро-рівнях

На макро- і мікро-рівнях

Семінарське заняття № 4.2. з теми:

«Світове господарство. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.»

Семінарське заняття № 6

Тема: Світове господарство.

Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.

План.

1. Світове господарство: поняття, основні етапи розвитку.

2. Міжнародна економічна інтеграція.

3. Основні форми міжнародних економічних відносин.

4. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.

Рекомендована література:

1. Економічна теорія для менеджерів. (за ред.. С.В.Мочерного, В.М. Фомішиної, О.І.Тищенко) – Херсон «Олді-плюс»,2006, с. 563-596.

2. Основи економічної теорії (за ред. В.О.Рибалкіна та інш.)- К.,Академія, 2002, с. 299-327.

3. Основи економічної теорії (за ред. Мочерного С.В.), Тернопіль, 1993, с.396-409.

4. Чувашев В.А. Основы рыночной экономики – Луганск, 1997, с.155-161.

5. Економічний словник – довідник, /за ред. Мочерного С.В./ К., 1995,

54 – 55, 100, 140, 146, 291, 293.

Завдання:

1.Скласти стислий конспект відповідей:

1 рівень – питання № 1,2,

2 рівень – питання № 1,2,3

3 рівень – питання № 1,2,3,4.

2.Підготувати доповіді та реферати з теми, використовуючи рекомендовану та

додаткову літератури.

3.Дати відповіді на конкретні запитання:

а)користуючись знаннями з курсів економічної географії та історії

України,обґрунтуйте, які галузі української економіки могли б стати

основними для виходу на світові ринки?

б)разом з Україною у світову економіку інтегруються й інші

постсоціалістичні країни. Чим відрізняються проблеми, що їх

розв’язує Україна, від тих проблем, які постали перед її найближчими

сусідами Польщею та Росією?

в)що найбільше, на ваш погляд заважає Укр. зайняти гідне місце у світовій економіці? Розмістить нижче наведенні фактори за важливістю:

- традиційні зв’язки з країнами СНД

- низька конкурентоспроможність товарів і послуг

- нераціональна структура економіки.

Методичні матеріали до підготовки до семінарського заняття.

1.

Міжнародна економіка поєднує два поняття: по-перше, поняття світового господарства та, по-друге, поняття міжнародних економіч­них відносин. Через це сутність і функціонування міжнародної еко­номіки вимагають розкриття і аналізу зазначених понять.

У сучасному світовому господарстві знайшли свій вияв як за­гальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, супереч­ностей і перспектив розвитку його.

Світове господарство періоду останньої третини XIX ст. — 20-х років XX ст. характеризувалося поєднанням ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємозв'язках між метрополіями і колоніальними та залежними країнами. Воно складалося з двох під­систем: ринкового господарства індустріальне розвинених країн, які утримували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробництва, найновіші науково-технічні знання, технології тощо, і малорозвиненого ринкового та доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Відносно дешевий машинний про­дукт індустріальне розвинених країн зумовив поступову руйнацію ремісницького виробництва подібних товарів у відсталих країнах і послідовне перетворення цих країн на постачальників сировини. Утвердженню системи нерівноправного міжнародного поділу праці сприяли також розвиток міжнародного транспорту і зв'язку, фор­мування світового ринку капіталів та робочої сили.

З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства ха­рактеризується історичним протистоянням двох систем — пере­важно ринкової та переважно командно-адміністративної. У пер­шій набували подальшого розвитку ринкові відносини між усіма її складовими. Після другої світової війни внаслідок загострення су­перечностей між: метрополіями і колоніальними та залежними краї­нами колоніальна система розпалася.

Частина країн, що визволилися (Китай, В'єтнам, Куба, Північна Корея, Монголія, згодом до них приєдналися Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау та інші — усього понад 20 країн в Європі, Азії, Африці і Латинській Америці), увійшла до переважно командно-адміні­стративної системи світового господарства. Однак більшість країн, що визволилися, залишилися в системі переважно ринкового гос­подарства, де вони склали окрему групу країн, що розвиваються.

Основними тенденціями розвитку сучасного світу є кардинальні соціально-економічні зміни, прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, зростаюча взаємозалежність держав світового спів­товариства. Ці тенденції перебувають у діалектичній взаємодії.

У розвинених країнах вони зумовлюють перехід від суспільних про­дуктивних сил як результату екстенсивного розвитку суспільства до загальних. Духовно розкріпачена, вільна творча індивідуальність як форма виробничих відносин набуває адекватного характеру за­гальних продуктивних сил. Починає формуватись якісно нова сис­тема цінностей, мотивацій і суперечностей сучасної цивілізації.

Науково-технічний прогрес зумовлює зростання можливостей людини. Він докорінно змінив роль засобів інформації та комуні­кації, стан ресурсів планети, інтенсифікував світові господарські зв'язки. Крім того, багато проблем, таких як економічні, продо­вольчі, енергетичнії екологічні, інформаційні, демографічні, що недавно були національними і регіональними, перетворилися на глобальні.

Новітні засоби зв'язку, швидке поширення інформації, сучасний транспорт, спрощення міжнародного спілкування зумов­люють потребу всебічного міжнародного співробітництва на основі розвитку світового господарства і створення системи загальної без­пеки.

Сучасний світ прагне мирного розвитку, припинення гонки оз­броєнь, усунення зростаючої екологічної загрози, розв'язання про­блем на головних напрямах світових економічних зв'язків.

Суспільний прогрес потребує налагодження конструктивної, творчої взаємодії держав і народів у масштабах усієї планети і ство­рює для цього необхідні передумови. Забезпечення миру і соціаль­ного прогресу як загальнолюдського інтересу стає домінантою су­часної епохи. Загальнолюдські інтереси існували завжди, але в умо­вах посилення загрози ядерного взаємознищення та екологічного самознищення вони набули пріоритетного значення.

2.

Можливість і необхідність забезпечення цих інтересів лежать у довгостроковому співіснуванні різних країн з їхніми різноманітни­ми специфіками економічних систем. Останні грунтуються на доіндустріальній, індустріальній та науково-виробничій системах про­дуктивних сил.

У різних країнах ці системи співіснують у різнома­нітних поєднаннях і становлять національні продуктивні сили. У зв'язку з поглибленням міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва, міжнародного поділу праці та з розвитком міжнарод­ного обміну на всіх стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту) відбувається інтернаціоналізація продуктивних сил національних господарств.

В умовах науково-технічного прогресу міжнародний поділ праці як об'єктивна основа розвитку світового ринку і найвища форма суспільного територіального поділу праці збагачується якісно но­вими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або навіть просто неможливим забезпечення виробничих та інших потреб кожної ок­ремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародно­му поділі праці стає передумовою нормального розвитку вироб­ництва.

Головною ланкою міжнародного поділу праці та міжнародних економічних відносин, що розвиваються на його основі, є трансна­ціональні корпорації (ТИК). Наприклад, одна з них — всесвітньовідома "Тойота" — розмістила у 116 країнах світу 26 складальних і виробничих підприємств, має 6 збутових компаній і 116 фірм-роз­поділювачів.

Міжнародний поділ праці визначає зростання міжнародної спе­ціалізації та кооперування виробництва.

Разом із розвитком продуктивних сил і ринкових відносин змі­нюється співвідношення між різновидами щодо рівня структури міжнародного поділу праці:загальним (між великими сферами еко­номіки різних країн — промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо),частковим (між галузями та всередині галузей великих сфер економіки як міжфірмовим) іодиничним (в окремих підприємствах, фірмах, багатонаціонального базування як між ко­оперованими спеціалізованими підприємствами).

Частковий і особ­ливо одиничний міжнародний поділ праці тісно пов'язані з проце­сом регіональної економічної інтеграції, а також з функціонуван­ням транснаціональних компаній, спільних підприємств, вільних еко­номічних зон тощо. Частковий та одиничний міжнародний поділ праці виявляються також в предметній, подетальній (повузловій) і технологічній (постадійній) спеціалізації та кооперуванні виробни­цтва, що зростають. Межі внутрішнього ринку стають тісними для великомасштабного спеціалізованого виробництва. Спеціалізація ви­робництва все більш розвивається не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо.

Розвиток внутрішньо- і міжфірмового міжнародного поділу праці безпосередньо призводить до виникнення елементів прямої вироб­ничої кооперації між суб'єктами поділу праці, функціонуючими в різних країнах. У свою чергу, виникнення прямої виробничої коо­перації вимагає надійних економічних зв'язків. Це посилює залеж­ність масштабів і глибини спеціалізації та кооперування від стану міждержавних відносин. Це зумовлює розвиток процесу міждер­жавної економічної інтеграції.

В умовах науково-технічного прогресу сучасні продуктивні сили і ринкові відносини, що відповідають їм, потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або навіть просто неможливим забезпечення виробничих і особистих потреб в кож­ній країні за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стала передумовою нормального розвитку.

Отже, міжнародний поділ праці виражає галузеву і все більше внутрішньогалузеву та внутрішньо фірмову спеціалізацію і коопе­рацію, взаємодію продуктивних сил в міжнародному масштабі і водночас є специфічним міждержавним суспільним відношенням в процесі світового виробництва і реалізації його результатів.

Базою розвитку міжнародного поділу праці є рівень і характер суспільно­го виробництва, тобто рівень розвитку продуктивних сил і харак­тер економічних виробничих відносин в окремих країнах і в усьо­му світі. Чим вищий рівень суспільного виробництва, тим більше можливостей для участі в міжнародному поділі праці.

Зростання міжнародного поділу праці є шляхом до збільшення ефективності виробництва і на цій основі розвитку людської циві­лізації. Розвиток продуктивних сил через міжнародний поділ праці веде до інтернаціоналізації виробництва.

У вузькому значенні інтерна­ціоналізацію виробництва розглядають як розвиток міжнародних зв'язків у процесі функціонування продуктивних сил.

У широкому значенні процес інтернаціоналізації розглядають як такий, що охоп­лює все економічне життя, продуктивні сили та організаційно-еко­номічні відносини.

Суспільний характер праці, зумовлений її спеціалізацією і коо­перацію, становить найсуттєвішу рису інтернаціоналізації госпо­дарського життя. І спеціалізація, і кооперація розгортаються в на­ціональному та інтернаціональному масштабах, охоплюючи не тільки речовий, а й особистий фактор виробництва.

Розвиток міжнарод­ного обміну сприяє інтернаціоналізації продуктивних сил. Відпо­відно інтернаціональний характер сучасних продуктивних сил зу­мовлює поглиблення міжнародного обміну.

Отже, разом з інтернаціоналізацією продуктивних сил і вироб­ництва розвиваються світовий ринок, а на цій основі і світове гос­подарство та його інфраструктура.

Складовими елементами світової інфраструктури є сукупність світових засобів комунікації та мережі каналів зв'язку (інформа­ційних, транспортних тощо), які забезпечують переміщення людей і транспортування продуктів, а також передавання різних видів інформації (науково-технічної, комерційної тощо). Удосконалення світової інфраструктури зумовлене власне інтернаціоналізацією продуктивних сил, зростанням взаємозалежності національних гос­подарств.

Світова інфраструктура охоплює ту частину господарст­ва, яка забезпечує загальні умови суспільного процесу відтворен­ня, ті засоби праці, які створюють загальні умови процесу вироб­ництва і не є агентами безпосереднього виробництва. Функція сві­тової інфраструктури полягає у забезпеченні життєдіяльності та розвитку світового господарства.

Пряма залежність між темпами інтернаціоналізації виробництва та його ефективністю і розвитком галузей світової інфраструктури чітко виявляється в умовах науково-технічного прогресу. Проблема інтернаціоналізації інфраструктури як складової інтернаціона­лізації продуктивних сил і виробництва набула глобального харак­теру, і розв'язати її можна лише на основі об'єднання зусиль країн світу на міждержавному, міжурядовому рівні.

При не завжди до­статній комерційній економічній ефективності, прибутковості сві­това інфраструктура потребує величезних капіталовкладень.

Її ос­новними групами є:

1. по-перше, виробнича інфраструктура, що скла­дається з галузей, які безпосередньо обслуговують матеріальне ви­робництво на міжнародному рівні (транспорт, інформаційний зв'язок, водо-, енергопостачання тощо);

2. по-друге, світова спільна інфраструктура, що охоплює галузі, опосередковано пов'язані з ви­робництвом, спрямовані на відтворення на міжнародному рівні робочої сили і розвиток людини як особистості в цілому (освіта, охорона здоров'я тощо).

Наприклад, набули актуальності і такі проекти, як транс’європейська швидкісна залізнична лінія, загальноєвропейська програма ство­рення нової технології та техніки використання сонячної енергії тощо.

Україна, зокрема, зацікавлена в розробці альтернативних варіантів енергетичного забезпечення (українсько-іранський про­ект спорудження нафтопроводу, українсько-ірансько-азербай-джанський проект спорудження та експлуатації газопроводів тощо).

Забруднені та отруєні повітря, вода стають негативним надбанням усього людства, оскільки для них не існує державних кордонів. Для розв'язання подібних проблем потрібні об'єднані зусилля та регу­лювання в міжнародному масштабі. Слід мати принципово новий механізм функціонування світового господарства, нову структуру міжнародного поділу праці.

Отже, економічними засадами функціонування світового госпо­дарства є міжнародний поділ праці, який визначаєспеціалізацію ви­робництва країн відповідно до їхніх природно-кліматичних, історич­них та економічних умов, що, в свою чергу, на певному етапі виявля­ється як процесінтернаціоналізації виробництва і всього господар­ського життя.

На цій основі розвиваються процесиекономічної інтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу, глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного роз­в'язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-еконо­мічних та екологічних, є одним з факторів посилення цієї тенденції.

Проте економічній єдності світу властиві певні суперечності: тенденції до об'єднання в рамках усієї світової економіки не завжди узгоджу­ються з регіональною інтеграцією, яка може призвести до певної відокремленості, замкненості окремих інтеграційних угрупувань. У ці­лому ж загальносвітова інтеграція зумовлює формування взаємоза­лежного, взаємопов'язаного, суперечливого, але значною мірою ці­лісного, хоча й з полі основною структурою, світового господарства.

Отже, сучасне світове господарство є складною системою наці­ональних господарств окремих країн та їхніх угруповань, що взає­мопов'язані МЕВ на основі міжнародного поділу праці.

3.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя міжнародні економічні відносини(МЕВ) виступають в різноманітних формах (рис. 43), що історично виник­ли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, від­повідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування.

МЕВ поділяються на три основні групи:

· традиційні, стра­тегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами.

· стра­тегічні Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світо господарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є ви­робничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперуван­ня безпосередньо виробництва.

· перехідні до стратегічних Перехідними до стратегічних фор­мами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяль­ність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ.

Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого поля­гає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.