Стаття 320. права замовника 3 страница

Стаття 335. Національний банк України. Рада Національного банку України

1. Національний банк України - центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні.

2. Правовий статус Національного банку України визначається законом про Націо­нальний банк України.

3. Розробку основних засад грошово-кредитної політики та контроль за її виконан­ням здійснює Рада Національного банку України. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

1. Центральним банком нашої держави є Національний банк України. Основною кон­ституційною функцією його є забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності.

Національний банк України виконує також інші функції, перелік яких встановлено стат­тею 7 Закону «Про Національний банк України»:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад гро­шово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансу­вання;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського об­ліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і бан­ківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, авто­матизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та опера­цій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутріш­ньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних бан­ках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регу­лювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організовує інкасацію й перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцен­зії на право інкасації й перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національ­ного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Націо­нального банку;

1) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визна­ченої законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації яко­го визначаються Конституцією України, зазначеним Законом та іншими законами України.

2. Правовий статус Національного банку України визначається Законом «Про Національ­ний банк України».

Цей Закон містить, зокрема, такі розділи: загальні положення, керівні органи Національ­ного банку, організаційні основи та структура Національного банку, грошово-кредитна по­літика, управління готівковим грошовим обігом, операції Національного банку, банківське регулювання і банківський нагляд тощо.

3. Відповідно до статті 100 Конституції України Рада Національного банку розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Стаття 24 Закону «Про Національний банк України» встановлює, що Основні засади гро­шово-кредитної політики грунтуються на основних критеріях і макроекономічних показни­ках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економіч­ного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні по­казники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту держав­ного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Ка­бінетом Міністрів України.

Стаття 9 Закону «Про Національний банк України» конкретизує повноваження Націо­нального банку щодо розроблення Основних засад грошово-кредитної політики.

Рада Національного банку:

- відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних пара­метрів економічного та соціального розвитку України щорічно, до 15 вересня, розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інфор­мування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

- здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-еконо­мічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

З метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики Рада На­ціонального банку має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов'язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів; є) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кре­дитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Правовий статус Ради Національного банку України визначається статтями 9-11 Закону «Про Національний банк України».

Рада Національного банку, крім зазначених вище, здійснює також інші повноваження:

1) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

2) затверджує кошторис доходів і витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступ­ний рік;

3) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

4) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національно­го банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс На­ціонального банку;

5) затверджує щорічно, до 1 липня, звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

6) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінан­сових організаціях;

7) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

- методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

- окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

- політики курсоутворення та валютного регулювання;

- розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяль­ності;

- вдосконалення платіжної системи;

- інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

18) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики держав­них запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначе­ні Президентом України (сім членів) та Верховною Радою України (сім членів). Голова На­ціонального банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Строк повноважень членів Ради Національного банку - сім років, крім Голови Національ­ного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним пов­новажень за посадою.

Внутрішні питання організації діяльності Ради Національного банку, порядок діловод­ства та інші питання визначаються Регламентом, який затверджується на її засіданні.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на квартал.

Позачергові засідання Ради Національного банку скликаються її Головою за його власною ініціативою або Радою Національного банку за наполяганням не менш однієї третини від за­гальної кількості її членів, а також за вимогою Голови Національного банку України. Члени Ради Національного банку сповіщаються про засідання не пізніш як за п'ять календарних днів до дня його проведення. Порядок підготовки позачергових засідань Ради Національного бан­ку визначається її Регламентом.

Стаття 336. Організаційно-правові форми банків

1. Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

2. Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни, резиденти і нерези­денти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним орга­нів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

3. Забороняється використовувати для формування статутного фонду банку бюд­жетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, одержані в кре­дит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.

4. Банки мають право створювати банківські об'єднання, види яких визначаються законом, а також бути учасниками промислово-фінансових груп. Банк може бути учас­ником лише одного банківського об'єднання.

5. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та ре­організації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного та інших фондів, а та­кож здійснення функцій банків встановлюються законом про банки і банківську діяль­ність. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить цьому Кодексу та зазначеному закону.

1. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеже­ною відповідальністю або кооперативного банку.

Як встановлено частиною 2 статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність», законо­давство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить за­значеному Закону.

2. Частина 2 коментованої статті визначає коло суб'єктів, які можуть бути учасниками банку залежно від його організаційно-правової форми. Це юридичні особи та громадяни, ре­зиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноваже­них ним органів.

Закон «Про банки і банківську діяльність» вимагає, щоб власники істотної участі у банку (істотна участь - це пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (па­їв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи) мали бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан, розуміючи під діловою репутацією сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та акціо­нерів (пайовиків), які набувають істотної участі у банку, встановлюються Законом «Про бан­ки і банківську діяльність» і нормативно-правовими актами Національного банку України.

Не можуть бути учасниками банку юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єд­нання громадян, релігійні та благодійні організації.

3. Статутний капітал банку формується відповідно до вимог частини 3 коментованої стат­ті, Закону «Про банки і банківську діяльність», законодавства України та установчих доку­ментів банку.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:

1) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, -З мільйонів євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро. Забороняється використовувати для формування статутного фонду банку: а) бюджетні

кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення; б) кошти, одержані в кредит; в) кошти, одержані під заставу. Статутний капітал не повинен формуватися з непідтвердже-них джерел.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного ка­піталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю вико­нали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний ка­пітал повністю оплачено. Частина 3 статті 336 ГК забороняє збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.

4. Частина 4 коментованої статті встановлює право банків створювати банківські об'єд­нання, види яких визначаються законом, а також бути учасниками промислово-фінансових груп.

Відповідно до статті 9 Закону «Про банки і банківську діяльність» банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдинго­ва група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансо­вих груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку Укра­їни та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Порядок отримання дозволу на створення банківського об'єднання та порядок його дер­жавної реєстрації встановлені Положенням про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань, затвердженим постановою правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. [212]

Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського об'єднання.

Учасники банківського об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зо­бов'язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Банківське об'єднання зобов'язане публікувати в офіційних друкованих виданнях - газе­тах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» інформацію про створення банківського об'єд­нання за визначеною Національним банком України формою, про зміни в ньому та про при­пинення його діяльності, а також консолідовану звітність за обсягами та за формою, вста­новленими Національним банком України.

Учасники банківського об'єднання несуть відповідальність за зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору.

Банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національно­го банку України за рішенням суду в разі якщо діяльність такого банківського об'єднання супе­речить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків - його учасників.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою за­хисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розроб­ки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємниць­кою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку.

Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків - членів асоціації (спілки).

5. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорга­нізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійс­нення функцій банків встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність».

Національним банком України прийнято ряд нормативно-правових актів, що конкретизу­ють положення ГК і Закону «Про банки і банківську діяльність» в частині створення, дер­жавної реєстрації та функціонування банків, зокрема: Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень [212], Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконан­ня окремих операцій [18.7], Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцен­зій за експортними, імпортними та лізинговими операціями [154] тощо.

Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК та Закону «Про банки і банківські діяльність».

Стаття 337. Державні банки

1. Державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності.

2. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

3. Найменування державного банку повинно містити слово «державний».

4. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), які належать їй у ста­тутному фонді державного банку, через органи управління державного банку.

5. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку цей банк втрачає статус державного.

1. Одним із видів банків, які можуть створюватися і функціонувати в Україні відповідно до ГК та Закону «Про банки і банківську діяльність», є державні банки.

Державним є банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в зако­ні про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формуван­ня статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплато­спроможності.

2. Статут і діяльність державного банку мають відповідати вимогам цього Закону, інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків відповідно до вимог Закону «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів Націо­нального банку України.

3. Найменування державного банку повинно містити слово «державний». Державний банк має право використовувати зображення Державного Герба України, Державного Пра­пора України.

4. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), які належать їй у статут­ному капіталі державного банку, через його органи управління.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забез­печення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.

До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, при­значені Верховною Радою України та Президентом України. З метою представництва інте­ресів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депута­ти України, представники органів виконавчої влади та інші особи, що відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку -п'ять років.

Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Верховна Рада України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної постанови.

Членом наглядової ради державного банку може бути громадянин України, який має ви­щу економічну або юридичну освіту, або науковий ступінь у галузі економіки, фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в органах законодавчої влади чи на керівних по­садах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права.

Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів.

Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти її членів.

Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради державного банку.

У своїй діяльності наглядова рада державного банку керується Законом «Про банки і бан­ківську діяльність», іншими актами законодавства України та статутом державного банку. Наглядова рада не втручається в його оперативну діяльність.

До компетенції наглядової ради державного банку належить прийняття рішень з питань, визначених у пунктах 1, 5, 6 статті 38 Закону «Про банки і банківську діяльність», та пунк­тах 1-7 статті 39 зазначеного Закону, а також з інших питань, необхідність врегулювання яких передбачена законом.

Повноваження правління банку (виконавчого органу державного банку) визначаються його статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з Націо­нальним банком України відповідно до вимог Закону «Про банки і банківську діяльність».

5. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного. Власники акцій зобо­в'язані привести статут і діяльність банку у відповідність з вимогами Закону «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів Національного банку України.

Стаття 338. Кооперативні банки

1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання, а також ін­шими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.

2. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї.

3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутно­му фонді банку має право одного голосу.

1. Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому Законом «Про банки і бан­ківську діяльність». Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить зазначеному Закону.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на. місце­ві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бу­ти не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяль­ність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім загальних функцій, передбачених Законом «Про банки і банківську діяльність», належать централізація та перерозподіл ресур­сів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спо­стережна рада банку та його правління. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повнова­ження відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність».

2. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального роз­міру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком Ук­раїни відповідно до статті 31 Закону «Про банки і банківську діяльність» (див. коментар до ст. 336 ГК).

3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподі­ляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Стаття 339. Банківські операції

1. Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факто­рингові та лізингові операції.

2. Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяль­ність.

3. Банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком України.

1. Банк як суб'єкт господарювання здійснює фінансову діяльність (фінансове посередни­цтво) у формі банківських операцій. Частина 1 коментованої статті визначає лише основні види банківських операцій: а) депозитні, б) розрахункові, в) кредитні, г) факторингові, д) лізингові. Крім них, банки здійснюють й інші види банківських операцій відповідно до за­кону та статуту конкретного банку.

2. Перелік банківських операцій визначений статтею 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої на підставі банківської ліцензії банки мають право здійсню­вати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахуван­ня коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Зазначені операції належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукуп­ності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції щодо відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, а також щодо розміщення залучених коштів на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Банк, крім перелічених вище операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг). Андеррайтинг - це купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх пере­продажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового прода­жу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все мож­ливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані;

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбача­ють їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені то­вари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом плате­жів (факторинг);