Технологічний спосіб виробництва.

Базується на техніко-економічному поєднанні речових і особистих факторів виробництва, комплексі техніко-технологічних відносин між речовими та особистісними елементами продуктивних сил та системи техніко-економічних відносин в цілому. Основними підсистемами технологічного способу виробництва є продуктивні сили та техніко-економічні відносини. Організаційно-економічні відносини проміжні між факторами виробництва (речовими та особистісними) і техніко-економічними відносинами, а також виробничими відносинами (відносинами економічної власності).

Водночас організаційні відносини (форми й методи організації виробництв) належать до продуктивних сил, є їх не речовим фактором виробництва (неособистісним). Форми і методи організації виробництва стали окремим елементом продуктивних сил після виникнення системи Тейлора. Внаслідок цього продуктивні сили на макроекономічному рівні почали розвиватися відповідно до вимог науки, набули цілеспрямованості й організованості. На цій основі сформувалися організаційно-економічні відносини. Тому А. Маршалл лише на початку XX ст. виокремив діяльність з організації виробництва, яка приносить дохід управляючому як окремий фактор виробництва.

Технологічний спосіб виробництва постійно зазнавав кількісних, якісних та істотних (революційних) змін. Їх можна охарактеризувати і за окремими структурними елементами, і системно. Так, з погляду засобів праці і матеріалів, з яких їх виробляють, розрізняють кам'яний, бронзовий, мідний, залізний віки, які змінювали один одного в межах первіснообщинного ладу. Капіталістичний спосіб виробництва можна також назвати (крім залізного) віком синтетики (зокрема, синтетичних кристалів, що використовуються в електроніці), композитних матеріалів (поєднання металів і кераміки тощо), надчистих, надтвердих та ін. З погляду використовуваних сил природи у межах технологічного способу виробництва виділяють вік сонця, вогню, вітру, пари, електроенергії, атомної і ядерної енергії. Залежно від предметів праці і видів діяльності можна виокремити такі епохи еволюції технологічного способу виробництва, як збирання плодів, полювання і рибальства, тваринництва, землеробства, ремісництва, промисловості, послуг, інформації. Технологічний спосіб виробництва — спосіб техніко-економічного поєднання особистісних і речових засобів праці, а також процес діалектичної взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин у межах певного історично визначеного суспільного та економічного способів виробництва.Глибинною сутністю технологічного способу виробництва є тип зв'язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку засобів праці більшість технологічних функцій (виготовлення і застосування простого знаряддя) виконувала сама людина, рух знаряддя праці визначався рухом людини. Засоби праці при цьому впливали на предмет праці.

Типи економічних систем.

1) Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив становлять освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий та соціальний поділ населення. У сучасний умовах країни з традиційною економікою потерпають від надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

2) Командна економічна системабазується на пануванні державної власності, усі фактори виробництва і природні ресурси охоплені в основному державною формою власності. Панує централізоване планування і розподіл економічних ресурсів. Вона не визнає конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманна висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТР, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит(особливо товарів народного споживання), тощо. Дана система була характерною для псевдосоціалістичних країн.

3) Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси(розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів, тощо)регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх та ризик.

4) Змішана економічна системає адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

Високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

Різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів(приватних, колективних, корпоративних, державних);

Поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

Орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні та приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Моделі залежать від розвитку конкретної країни – Європейська, Американська, Швецька, Японська.

Товар і його властивості.

Споживча вартість. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити його складові, проаналізувати і зрозуміти кожну з них. Згідно з принципом матеріалізму товар аналізують, починаючи з його речового змісту, зі споживчої вартості. З цього погляду товар є насамперед предметом, річчю, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. Споживча вартість прямо залежить від природних властивостей речей (наприклад, м'ясо містить білки та інші корисні речовини), які люди виявляють у ході історичного розвитку. Оскільки вона має різні властивості (наприклад, бути предметом споживання або засобом виробництва), то споживчу вартість логічно називати фактором товару.

Споживча вартість може бути не тільки певним предметом (одягом, їжею тощо), а й послугою (наприклад, послуги лікаря, педагога та інші).

Споживча вартість — певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

Корисність речі або послуги зумовлена їх властивостями, створює їхню споживчу вартість і виражає відношення таких властивостей до потреб людей. При купівлі товару або послуги індивід здійснює «оцінку» споживчих вартостей, «досліджує» їх якість, зіставляє споживчу вартість різних товарів і послуг. У корисності відображається зіставлення об'єктивної та суб'єктивної сторін. Отже, споживча вартість — більш містка категорія, ніж корисність. Роль споживчої вартості за товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; її слід вивчати як споживчу вартість для інших, як суспільну споживчу вартість. В умовах суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. Споживча вартість як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживчої вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, а отже, з ефективністю виробництва.

Мінова вартість і вартість. У процесі обміну товарів, на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково.

Мінова вартість — властивість товару обмінюватися; пропорція, в якій один товар обмінюється на інші. Вартість має якісну та кількісну складові. У першому разі вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому — величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці товаровиробника та суспільну користь товару. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Але оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному відношенні до іншого товару й обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну.

Вартість — уречевлена в товарах та послугах суспільно необхідна праця й економічні відносини між товаровиробниками, що зумовлені суспільним поділом праці, обміном товарами й послугами.

Сутність товару. Діалектична єдність споживчої вартості та вартості формує товар.

Товар — продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений для обміну на основі суспільно необхідних витрат.

Товар — це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі—продажу на ринку).

Гранична корисність — це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Теорії вартості:

Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво .

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну .

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.