Стаття 114. Селянське (фермерське) господарство 2 страница

На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених законодавством України.

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підпри­ємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. [396], передбачені особли­вості реєстрації інвестиційних підприємств в Україні. Пункт 5 цього Положення встанов­лює, що іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію в країні місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути посвідченій згідно із законодавством країни, яка його видала, пере­кладений українською мовою і легалізований у консульській установі України, якщо міжна­родними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Цей документ може бути також посвідчений у посольстві відповідної держави в Україні і легалізований в МЗС.

Підприємство з іноземними інвестиціями - це окремий самостійно господарюючий су­б'єкт, і воно само визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), ціну тощо, якщо інше не передбачено законодавством України.

Для здійснення своєї діяльності воно має право залучати на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням підприємства право володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результати їх здійснення можуть бути на основі договору передані громадянам і юридичним особам в порядку, встановленому законодавством.

Майно підприємства може бути використане ним для забезпечення зобов'язань. Це майно у разі порушення зобов'язання може бути реалізовано у відповідності з чинним законодавством.

Для державних підприємств, які виступають інвесторами за межами України і яким від­критий іпотечний кредит, встановлюються гарантії за цими інвестиціями у відповідності з законодавством України.

Підприємства з іноземними інвестиціями зобов'язані:

- додержуватись державних норм і стандартів, встановлених законодавством України;

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, які пред'являються в межах їх компетенції;

- в установленому порядку надавати бухгалтерську і статистичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного зако­нодавства;

- виплачувати податки й інші платежі з дотриманням Закону України «Про усунення дис­кримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використан­ням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 р. [482];

- у необхідних випадках одержати ліцензію відповідно до Порядку прийняття та розгляду Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України документів для отри­мання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межа­ми України, затвердженого наказом Мінекономіки України від 7 листопада 2000 р. [287], та Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кор­дон, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 р. [151].

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між підприємством з іноземними інвестиціями та іншими суб'єктами, є договір, який повинен, в необхідних ви­падках, відповідати Положенню про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженому по­становою Кабінету Міністрів України від ЗО січня 1997 р. [193]

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню та квотуван­ню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України.

Підприємства з іноземними інвестиціями виплачують податки в загальному порядку від­повідно до вимог податкового законодавства України.

Охорона і здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвести­ціями забезпечується відповідно до законодавства України. Вони самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію в Україні та за кордоном) винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших, які їм належать, об'єктів інтелектуальної власності відпо­відно до законодавства України.

2. Згідно із статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» [295] інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємниць­кої та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягаєть­ся соціальний ефект.

Інвестиціями можуть бути такі цінності:

- грошові кошти у національній або іноземній валюті, цільові банківські вклади, паї, акції, а також інші цінні папери (акції, облігації тощо);

- рухоме і нерухоме майно (споруди, будинки, обладнання та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторських прав, досліджень та інших інтелектуальних цінностей;

- сукупність технічних технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигля­ді технічної документації, навичок і виробничого досвіду; необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

- права на користування землею, водою, природними ресурсами, спорудами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції у відновлення основних фондів і на приріст матеріально-технічних запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

3. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено зако­нами України.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фон­ди й обігові кошти в усіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові гро­шові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

4. Підприємства з іноземними інвестиціями у відповідності з чинним законодавством Укра­їни, зокрема законами України «Про власність» [74], «Про господарські товариства» [90], «Про інвестиційну діяльність» [295], «Про режим іноземного інвестування» [438], а також з Положен­ням про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, за­твердженим Указом Президента України від 11 травня 1994 р. [491] та Господарським кодексом (ст. 126), мають право бути засновниками дочірніх підприємств.

Дочірнє підприємство - суб'єкт господарювання, який створюється материнською, хол­динговою компанією - юридичною особою шляхом надання йому частки свого майна. Це -юридична особа, що діє на підставі статуту, затвердженого засновником. Останній призна­чає керівника дочірнього підприємства і здійснює щодо нього інші права, передбачені зако­нодавством, а також статутом (статутом про підприємство з іноземними інвестиціями).

Дочірнє підприємство обов'язково вказується у статуті засновника, якій визначає мету, предмет діяльності і межі його спеціальної статутної правосуб'єктності.

Між засновником - холдинговою компанією - та її дочірнім підприємством встановлюю­ться відносини контролю-підпорядкування.

Засновник відповідає за борги дочірнього підприємства у тих випадках, коли банкрутство (неспроможність) останнього була викликана неправомірною поведінкою засновника.

Реєстрація і ліцензування дочірнього підприємства відбуваються на загальних умовах з додержанням законодавства України та законодавства відповідних держав. (Детальніше див. коментар до ст. 126 цього Кодексу.)

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право створювати філії та представництва у відповідності з названими вище нормативно-правовими актами, а також згідно з Інструк­цією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні [157], розробленою на основі статті 5 Закону УРСР «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» [293] в цілях упорядкування механізму реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів під­приємницької діяльності від 25 травня 1998 р. [396] (із змінами та доповненнями).

Як визначає Класифікатор організаційно-правових форм господарювання, затверджений наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 р. [14], філії та представництва - це відокремлені підрозділи підприємств з іноземними інвестиціями, що розташовані поза міс­цем їх знаходження. Вони не є юридичними особами.

Філія виконує таку саму діяльність (виробничу, наукову тощо) або частину цієї діяльно­сті, що й підприємство з іноземними інвестиціями, але не в місці знаходження керівного ор­гану юридичної особи, а поза його межами.

Представництво — теж структурно відокремлена частина юридичної особи, але, на відміну від філії, здійснює лише представницьку діяльність та захист інтересів підприємства. Воно не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність.

Філії та представництва створюються підприємствами з іноземними інвестиціями з ме­тою розширення своєї територіальної сфери діяльності, наділяються майном підприємства, що їх створило, і діють на підставі затвердженого ним положення.

Підприємство призначає керівників філій та представництв, які діють на підставі виданої ним довіреності.

Філії та інші відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб, зокрема представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, що відкриваються в Україні, повинні реєстру­ватися згідно із статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Інструкцією «Про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні», затвердженою наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 18 січня 1996 р. [157], передбачено порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

У відповідності з чинним законодавством підприємство з іноземними інвестиціями по­винно повідомити реєструючий орган про створення філії чи представництва шляхом вне­сення додаткової реєстрації до своєї реєстраційної картки.

Законодавством інших держав передбачені деякі відмінності від законодавства України щодо створення та реєстрації філій і представництв.

5. Від обсягів, якості інвестицій, ефективності інвестиційного процесу і належного здійс­нення своїх прав і обов'язків суб'єктами інвестиційної діяльності значною мірою залежить розвиток вітчизняної економіки.

Відповідно, українське інвестиційне законодавство формується і виконує функцію щодо вигідного і належного розміщення в країні іноземного капіталу.

Формування правових режимів іноземного інвестування в Україні характеризується наяв­ністю для іноземних інвесторів системи пільг, гарантій, механізмів правового захисту, кон­кретних засобів державної підтримки інвестиційної діяльності тощо (ст. 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Проте в окремих випадках виникає необхідність встановлення деяких обмежень, а то й за­борони здійснення іноземного інвестування. Законом можуть бути визначені галузі господа­рювання або території, де встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, і території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забо­роняється виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Так, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про страхування» [459] страхова діяльність в Україні може здій­снюватися тільки страховиками - резидентами України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» забороняється ін­вестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає санітарно-гігієнічним, ра­діаційним, екологічним, архітектурним та іншим нормам, встановленим законодавством

України, а також порушують права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Окрім цього, якщо є відомості про те, що інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльно­сті України на своїй території, в тому числі пов'язаних із здійсненням ними інвестиційної діяльності, органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (Верховна Ра­да України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської ін­теграції України) згідно з їх компетенцією мають право застосувати адекватні заходи у від­повідь на ці дії.

Такими діями можуть бути: застосування повної чи часткової заборони (повного чи част­кового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму повного сприяння чи пільгового спеці­ального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій; запровадження індикативних цін щодо імпорту або експорту товарів тощо.

6. Правовий статус (права та обов'язки) і порядок діяльності підприємств з іноземними ін­вестиціями визначаються цим Кодексом, законами України: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та іншими законодавчими актами.

Стаття 117. Іноземне підприємство

1. Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

2. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

3. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відпо­відно до законодавства України.

4. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підпри­ємств визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, інши­ми законами.

1. Стаття 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. (із змінами і доповненнями) передбачає можливість створення за законодавством України унітарного або корпоративного підприємства, яке діє виключно на власності іноземців -фізичних або юридичних осіб. Таке підприємство є іноземним підприємством. Ним є також діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Статусу іноземного діюче під­приємство України набуває після придбання його повністю у свою власність іноземцем або іноземною юридичною особою. При цьому основною вимогою законодавства є повне, а не часткове придбання у власність іноземцем(ями) чи іноземною(ими) юридичною(ими) особою(ами) діючих підприємств.

Оскільки іноземне підприємство створюється виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, то це дає підстави дійти висновку, що діюче підприємство може бути придбане як іноземцями, так і іноземними юридичними особами або ж цими особами спільно.

Коментована стаття регламентує, що іноземне підприємство створюється за законодав­ством України, а діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб.

Іноземному підприємству притаманні такі ознаки:

- підприємство створюється і діє за законодавством України;

- підприємство діє виключно на власності іноземних суб'єктів (іноземців або іноземних юридичних осіб);

- у власності іноземного підприємства може бути будь-яке майно, не заборонене законо­давством України;

- діюче підприємство може бути власністю іноземного підприємства тільки після повного придбання його у власність іноземцями, або іноземними юридичними особами, або ж ними спільно;

- іноземне підприємство має своє найменування, окрім повного найменування, може мати й скорочене, свою печатку, поточний рахунок в банку та інші реквізити відповідно до чинно­го законодавства України.

2. Економічна безпека України обумовлює необхідність заходів безпеки, які здійснюють­ся з метою недопущення доступу іноземних суб'єктів господарювання, а з ними — і держави, за законодавством якої вони створені, в галузі оборони (зброї, техніки і технології), фунда­ментальних розробок, підтримання суспільного порядку і управління, фінансів і монетарної політики, правотворчості. Зазначені сфери традиційно складають недоступні для іноземців галузі практично в усіх без винятку країнах світу.

Окрім цих заборон, законодавство України обмежує також доступ іноземців до деяких секторів економіки. Так, іноземні підприємства обмежуються в діяльності інформаційних агентств, теле- і радіоорганізацій тощо.

Законами України можуть визначатися території, на яких створення і діяльність інозем­них підприємств обмежується або забороняється виходячи з вимог забезпечення національ­ної безпеки України. Це, як правило, прикордонні території, території розміщення військо­вих або інших стратегічних об'єктів.

Водночас у разі, якщо є відомості про те, що інші держави обмежують здійснення закон­них прав та інтересів підприємств, філій або представництв України на своїй території, орга­ни державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції мають право застосовувати адекватні заходи у відповідь на такі дії.

3. У зв'язку з тим, що іноземне підприємство створюється за законодавством України (ч. 1 статті, що коментується), то і правовий статус іноземного підприємства, а також його філій, представництв та інших відокремлених підрозділів у повному обсязі, якщо інше не передба­чено законодавством, повинен відповідати чинному законодавству України. Це необхідно для того, щоб позбавити такі філії, представництва та інші відокремлені підрозділи можли­вості здійснювати на території України невигідну для неї діяльність, а то й взагалі діяльність, яка може порушувати економічний суверенітет України (ст. 17 Конституції України).

4. Відповідно до частини 4 статті, що коментується, слід розмежовувати умови, порядок створення та діяльність іноземних підприємств.

Умови створення підприємств - це такі об'єктивні обставини, які обумовлюють необхід­ність не перешкоджати створенню суб'єкта господарської діяльності. Умовами створення іноземних підприємств є:

- наявність (надходження) на території України власності іноземців, іноземних юридич­них осіб або діючого підприємства, придбаного у власність цими особами;

- створення іноземного підприємства на території чи в галузі господарювання, в яких це не заборонено;

- відображення у відповідних документах відомостей про предмет діяльності (який не за­боронений в Україні), інших відомостей, передбачених чинним законодавством при ство­ренні іноземних підприємств.

Для того, щоб зареєструватись як іноземне підприємство, його засновники повинні підго­тувати (розробити) установчі документи. Це — комплект документів установленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт господарських відносин.

Для різних підприємств (ст. 62 цього Кодексу) - це різні комплекти документів, але ос­новними з них є такі.

По-перше, для унітарного іноземного підприємства це - рішення власника або уповнова­женого ним органу про створення підприємства, а для корпоративного іноземного підприєм­ства - установчий договір власників або уповноваженого ним органу про створення підпри­ємства, він і є рішенням.

По-друге, як для унітарного, так і для корпоративного іноземного підприємства обов'яз­ковими є розробка і прийняття статуту підприємства. Безумовно, це локальні нормативні ак­ти, зміст яких не повинен суперечити чинному законодавству України, оскільки саме за цим законодавством створюються іноземні підприємства.

По-третє, інші документи, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 7 статті 24 Закону України від 15 травня 2003 р. «Про державну ре­єстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115] юридична особа відповід­ним документом підтверджує свою реєстрацію в країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути легалізований в установленому порядку.

Отже, державна реєстрація становить собою завершальний етап створення іноземного підприємства, на якому компетентний орган перевіряє додержання умов, необхідних для створення іноземного суб'єкта господарювання.

Державна реєстрація призводить до визнання іноземного підприємства юридичною особою, тобто до виникнення в останньої правоздатності і дієздатності, і вона одномоментно отримує можливості своїми діями набувати прав та обов'язків.

Предмет, цілі і напрями дальності іноземне підприємство визначає у своєму Статуті, а то­му відповідно з ним і чинним законодавством воно має право здійснювати правочини, укла­дати договори та інші угоди, займатись будь-якою господарською діяльністю, передбаченою Статутом у відповідності з вимогами Господарського кодексу, не забороненою чинним зако­нодавством.

Іноземне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвит­ку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги.

Відносини іноземного підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадя­нами в усіх сферах господарювання здійснюються на основі договорів.

Іноземне підприємство має право вести зовнішньоекономічну діяльність, і напрями цієї діяльності визначає самостійно.

Держава забезпечує іноземному підприємству рівні правові та економічні можливості на­рівні з іншими підприємствами, гарантує забезпечення його прав і законних інтересів.

Втручання в господарську та іншу діяльність іноземного підприємства з боку державних, гро­мадських організацій, політичних партій і рухів без законних на те підстав не допускається.

Контроль за діяльністю іноземного підприємства здійснюється податковою, державною ревізійною службами та органами інших відомств, передбачених цим Кодексом, а також ін­шим чинним законодавством.

Взаємовідносини іноземного підприємства з органами державного управління, місцевого самоврядування та іншими органами будуються у відповідності з чинним законодавством.

Ліквідація і реорганізація іноземного підприємства здійснюються у відповідності з вимо­гами Статуту, цього Кодексу, антимонопольного та іншого чинного законодавства, за рішен­ням власника або за рішенням суду чи господарського суду.

Іноземне підприємство ліквідується також у випадках:

- визнання його банкрутом;

- якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства у зв'язку з невиконанням ним умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено виконання або ж дотримання цих умов, або не змінено вид (профіль) діяльності;

- якщо рішенням суду визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

- за іншими підставами, передбаченими чинним законодавством України.

Глава 12 ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюється підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити під­приємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

3. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

4. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

5. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до стат­ті 58 цього Кодексу.

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх діяльності для вирішення спільних завдань. Метою ство­рення і діяльності об'єднання підприємств може бути координація будь-якої господарської діяльності (виробничої, наукової, комерційної, інвестиційної, інноваційної, іншої). Вид (ви­ди) діяльності, які координуються підприємствами завдяки створенню об'єднання підпри­ємств, визначаються залежно від виду об'єднання. Так, в асоціаціях відбувається координація виробничої діяльності, у корпорації - виробничої, наукової та комерційної діяльності, у кон­церні - науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Види діяльності, координація яких відбувається в об'єднаннях підприємств інших видів, Кодексом не визначаються, отже, в інших видах об'єднань підприємств може відбуватися координація будь-якої господарської діяльності підприємств, якщо законом згід­но зі статтею 127 цього Кодексу не встановлено певне регулювання щодо координації тієї чи іншої діяльності підприємств у інших формах об'єднання інтересів підприємств.

Координація господарської діяльності підприємств у рамках створеного об'єднання під­приємств здійснюється для вирішення певних спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюється підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворюва­ти об'єднання підприємств, - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, компетентних ор­ганів місцевого самоврядування.

В об'єднання підприємств, у тому числі промислово-фінансові групи, можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Це положення згід­но зі статтею 119 цього Кодексу застосовується також до об'єднань інших суб'єктів господа­рювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб. Інше може бути передбачене законами.

3. Об'єднання може бути утворене на невизначений строк або як тимчасове. Тимчасовим об'єднанням згідно зі статтею 120 цього Кодексу завжди є консорціум. На певний строк, що визначається строком реалізації конкретної програми, створюються також промислово-фінансові групи. Інші об'єднання можуть створюватися згідно з договором або рішенням компетентного органу на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

4. За визначенням, наведеним у даній статті, об'єднання підприємств є юридичною осо­бою. Це загальне правило поширюється на всі види об'єднань підприємств, окрім промисло­во-фінансових груп. Статтею 125 цього Кодексу передбачена спеціальна норма, згідно з якою промислово-фінансові групи не є юридичними особами.

5. Згідно зі статтею 58 цього Кодексу суб'єкт господарювання підлягає державній реє­страції, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такий виняток передбачено статтею 125 цього Кодексу для промислово-фінансових груп.

Стаття 119. Види об'єднань підприємств

1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

2. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою під­приємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою госпо­дарську діяльність.

3. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

4. Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утво­рене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішен­ням компетентних органів місцевого самоврядування.

5. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворен­ня об'єднання.

6. Положення цієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господа­рювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств поділяються на два види -господарські об'єднання та державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються на добровільних засадах підприємствами недер­жавної та некомунальної форми власності. На добровільних засадах господарські об'єднан­ня можуть утворюватися також державними та/або комунальними підприємствами чи за участі таких підприємств, якщо інше не передбачене законодавством для окремих видів під­приємств чи для окремих галузей народного господарства та якщо це не заборонено їх уста­новчими документами.

2. Господарські об'єднання утворюються за ініціативою підприємств, що об'єднують свою господарську діяльність на добровільних засадах. Підприємства незалежно від їх виду можуть виявити ініціативу та на договірній основі створити господарське об'єднання. Вид господарського об'єднання та інші особливості правового статусу об'єднання визначаються засновницьким (установчим) договором та/або статутом. У статутних об'єднаннях усі дого­вірні умови створення об'єднання відображаються у статуті, який підписується всіма за­сновниками (учасниками) об'єднання.