Система відносин власності в економіці України.

Власність – це складна та багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин, зокрема економічних, політичних, соціальних, національних, юридичних, морально-етичних та інших. Власність займає центральне місце в економічній системі, при чому зумовлює спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає мету функціонування та розвиток економічної системи, соціальну структуру суспільства, а також характер стимулів трудової діяльності та спосіб розподілу результатів праці.

З економічної точки зору власність розглядається через виробничі відносини між суб’єктами власності з приводу об’єктів власності, при чому об’єктами виробничих відносин є земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила та ін.

Субєктами відносин власності є персоніфіковані носії відносин власності –власники. Обєктами власності виступає все те, що можна привласнити або відчужити. Такий підхід дозволяє встановити: хто в суспільстві в своєму розпорядженні має чинники виробництва, а значить – володіє економічною владою; як відбувається процес поєднання робочої сили із засобами виробництва; дає відповідь на питання – хто і як отримує дохід від господарської діяльності.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему і визначають не лише характер споживання, а й специфіку процесу виробництва.

Так як обмін, розподіл та споживання має диференційований характер, в суспільстві існують суперечності антагоністичного характеру. У зв’язку з цим виникає необхідність надати економічним відносинам характеру правових відносин. Це і зумовлює існування об’єктивного постулату, що суб’єкти відносин власності мають бути носіями певних прав та відносин. Такі обов’язки та правила поведінки встановлює держава через введення такого інституту як право власності.

Саме тому власність з юридичної точки зору характеризується правами присвоєння та використання певних цінностей (як матеріальних, так і духовних).

Система відносин власності визначає суспільних спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає специфіку дії економічних законів, визначає цілі та мотиви виробництва та виробничого процесу.

Власність характеризує розподіл і споживання створеного продукту, визначає класову і соціальну структуру суспільства, власність характеризує панівну систему політичної та економічної влади.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення - це процес, який виникає в результаті поєднання об’єкта та суб’єкта.

Відчуження – процес позбавлення суб’єкта власності права на володіння, користування, розпорядження об’єктом власності.

Відносини власності в своїй сукупності утворюють систему власності, яка містить 3 види відносин: відносини з приводу привласнення об’єктів власності, які передбачають повне відчуження об’єкта власності певних суб’єктом; відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності, які відображають корисність або прибутковість володіння тим чи іншим об’єктом власності; відносини з приводу господарського використання об’єктів власності, які виникають між власником об’єктів власності і окремими підприємствами з приводу передачі останніми на певних умовах певного майна.

З економічної точки зору, власність можливо класифікувати виокремлюючи критерії відношення суб’єктів власності до об’єктів власності.

Форми власності:

- Індивідуальна --- представлена такими різновидами як особиста, приватна, інтелектуальна

- Колективна --- акціонерна, корпоративна, кооперативна, партнерська, власність товариств, власність громадських організацій, власність релігійних та культових організацій.

- Державна --- загальнодержавна, комунальна, муніципальна.

З розвитком суспільства змінюється і співвідношення різних типів та форм власності. Якщо на попередніх етапах розвитку людства переважаючу роль відігравала індивідуальна приватна власність, то за сучасних умов відбувається розширення ролі групової та державної власності. Можна простежити кілька тенденцій розвитку власності. Це, насамперед, зростання ролі спільної власності, зокрема такої її форми, як акціонерна, або корпоративна, власність. Розвиток науково-технічного прогресу за сучасних умов, зумовивши значне поширення інформаційних технологій, спричинив зростання ролі інтелектуальної власності. Однією з тенденцій розвитку власності є й посилення деперсоніфікації великої власності та перехід її до юридичних осіб. Водночас зростає персоніфікація власності через розширення кола власників акцій. Характерним є й створення так званої робітничої власності шляхом викупу акцій корпорації її працівниками. Найзагальнішою тенденцією розвитку власності за сучасних умов є наростання плюралізму її форм і зростання питомої ваги міждержавної власності.

66.Суть заробітньої плати

По-перше, заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу). По-друге, заробітна плата —це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу. По-третє, заробітна плата — це елемент ринку праці, що є ціною, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це, заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили. По-четверте, для найманого працівника заробітна плата — це його трудовий доход, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили. Форми і системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкурентну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивність та якість праці конкурентних працівників.Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм виявляється у відповідних системах. При по часовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена продукція, а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її якості, виходячи із встановленої відрядної оцінки. Основою організації оплати праці є тарифна система, що являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфіційної характеристики. Пряма відрядна система оплати праці.За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками. Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Відрядно-прогресивна система. За цієї системи оплати праці заробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами, а виробіток понад завдання – за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання. Непряма відрядна система заробітної плати. Її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. Акордна система оплати праці. Вона застосовується для окремих груп робітників. Її сутність полягає в тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок. За простої почасової системи розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу. Ефективнішою системою є почасово-преміальна, за якою оплачується праця як основних, так і допоміжних робітників. За цією системою заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників. почасово-преміальна система з нормовими завданнями. Робітники-почасовики преміюються за виконання установлених їм нормових завдань. контрактна система оплати праці.

67. Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

68. Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно- грошових відносин.Сукупний попит (AD)- це величина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб’єкти. Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.До цінових факторів відносяться:1)зміна процентної ставки;2)ефект багатства, або касових залишків;3)ефект імпортних закупівель. Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять: 1)зміну в споживчих витратах:2)зміну в інвестиційних витратах:3)зміну в державних витратах; 4) зміну у витратах на чистий експорт. Сукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (за інших сталих умов).До цінових факторів, які впливають на сукупну пропозицію відносять:-зміна процентної ставки;-зміна рівня цін.Існує також ряд нецінових факторів, що впливають на обсяг сукупної пропозиції. Йдеться про:-зміну цін на ресурси;-зміну ефективності виробництва (продуктивності праці);-зміну економічних та правових норм. Взаємодія та взаємозв’язок між сукупним попитом і сукупною пропозицією здійснюється через систему цін. Модель "сукупний попит — сукупна пропозиція" — базова модель макроекономічної рівноваги, за допомогою якої можна описати різні варіанти економічної політики держави.На горизонтальній осі відкладається реальний ВВП, або сукупний випуск, або дохід домогосподарств, фірм, уряду та сектору закордон. На вертикальній осі відкладається сукупний рівень цін в економіці.

68.НЕМА

69. Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства. В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів. Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва — наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників.

Еволюція товарного виробництва. I.ПРОСТЕ (Грунтується на:дрібній, приватній власності, праці власника засобів вироб­ництва, ручних знаряддях праці).Регулюється пере­важно традиціями господарями. II. КАПІТАЛІСТИЧНЕ (Ґрунтується на: великій приватній власності, найманій праці, механічних знаряддях праці).Регулюється переважно ринком, а також держав­ними інституціями. III. СУЧАСНЕ (Ґрунтується на:різних формах власності (індиві­дуальній, колек­тивній, державній, змішаній); переважно інтелек­туальній праці, носі якої виступають водночас її власни­ками). Регулюється законами ринкової економіки, державою та іншими інституціями.

Товарне виробництвоє основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

70. Підприємництво - це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), яка заснована на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї. Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Принципи підприємницької діяльності: — орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів; — прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим; — максимальне використання конкурентних переваг; — дотримання принципів ділової етики; — постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій. За формою організації підприємств розрізняють: — індивідуальне (одноосібне володіння); — товариство (партнерство); — корпорація. Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем. Товариства (партнерства) — форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством (повне, з обмеженою відповідальністю, змішані). Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (AT). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу.

71. Попит - це бажання і здатність покупців купувати певні обсяги тих чи інших благ за певних цінах. Базою для виникнення попиту є потреби споживачів. Проте для задоволення цих потреб необхідні певні кошти. Тобто попит можна визначити як платоспроможну потребу споживачів у деяких благах. Ціна — найважливіший чинник, що визначає обсяг попиту.

72. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство. Натуральне господарство — такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Риси натурального господарства:1.Замкнутість економічної діяльності. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою. 2.Ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці. Законом його розвитку, як правило, є просте відтворення. 3.Відсутність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання без зворотних зв'язків. 4.Панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях (первісна община, латифундія рабовласника, маєток феодала). Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

73. Ри́нкова еконо́міка — вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Довільна система, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки — це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.

[ред.]

Характерні риси

Приватна власність

Обмежена роль держави

Свобода вибору

Ціновий механізм

Маркетингова система управління виробництва

Гнучкість системи

74. Конкуренція (від лат. concurrere — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку. Основними умовами виникнення та існування конкуренції є: — наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів; — свобода виробників щодо вибору господарської діяльності; — абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього; — певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність надвиробництва і дефіциту; — абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів; — відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію; — наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.

75. Корпорація — це юридична особа, що утворюється внаслідок об'єднання на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належитьдо товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участіСучасне розуміння корпорації полягає також в тому, що «вона є «цілим світом» з соціальними обов'язками перед її членами, а не місцем, де відносини людини і організації будуються формою «послуга за оплату» . У зв'язку з тим, що корпорації підсилюють соціалізацію свого функціонування, вони все ще розглядаються як виключно економічний інститут відносин найманої праці і капіталу, як економічний інструмент задоволення потреб споживачів. «Балансом зобов'язань» – так сьогодні визначають принцип відносин корпорацій із зовнішнім середовищем. Для сучасних корпорацій важливо не тільки визначити, які саме складові інтелектуального капіталу є в їх розпорядженні, але й зберегти його, забезпечити подальший розвиток. Так, багато компаній виділяють кошти для додаткової освіти своїх працівників. Наприклад, корпорація AeroGroup International (виробник взуття) щорічно виділяє близько 3 тис. дол. у розрахунку на одного працівника інформаційного відділу для навчання і участі у семінарах поза компанією. Сама природа корпорації, орієнтованої на конкурентоспроможність у тривалій перспективі, зазнає зміни. Так, на сьогодні конкурентоспроможна компанія – це «ефективна організація, що володіє ясним розумінням своїх стратегічних цілей, певним баченням майбутнього, компетентним персоналом і ефективними механізмами адаптації, що дозволяють зберігати стійкість в умовах сучасного ринку, що характеризується високим рівнем невизначеності і підвищеними ризиками. В Україні акціонування розглядається як важливий фактор оновлення основних фондів діючих підприємств, як важіль структурної перебудови економіки, тому що воно інтегрує інтереси виробників, постачальників і споживачів. Придбання акцій дає можливість не втратити заощадження через тратити заощадження через інфляцію, а за умови успішної діяльності підприємства і помножити ці засоби.