Зміст відносин власності. економічна та юридична трактовка власності

За об’єктами в системі відносин власності виокремлюють: 1) відносини щодо присвоєння-відчуження матеріальних благ або фізичної власності (продукції, споруд, будівель, землі, корисних копалин тощо) та 2) відносини щодо присвоєння-відчуження нематеріальних благ або інтелектуальної власності (баз даних, знань та інформації, інформаційних технологій тощо).

Усі різновиди відносин власності становлять зміст власності як певної цілісності, що виражає відносини привласнення (відчуження).

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання суб’єкта та об’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

У вітчизняній науковій літературі нерідко поняття привласнення ототожнюється з поняттям присвоєння, що, очевидно, є наслідком буквального перекладу з російської мови, де відсутнє поняття привласнення. Ми вважаємо, що в українській мові поняття привласнення має дещо інший зміст ніж поняття присвоєння. Привласнення ми розглядаємо як присвоєння у власність. Присвоїти (набути) можна і окремі функції (права) власності, наприклад, володіння, користування, розпорядження.

Привласнення (відчуження) – це єдиний цілісний процес, який відбиває економічний зв’язок між людьми, у якому вони ставляться до відповідних об’єктів як до своїх (чужих). Привласнення – це протилежність відчуженню. Варто розрізняти привласнення в широкому й вузькому значенні поняття. У широкому значенні „привласнення” використовується для характеристики процесу взаємодії людини і природи, у якому людина бере у природи предмети задля перетворення їх на засоби індивідуального і/або виробничого споживання. У вузькому значенні привласнення (відчуження) пов’язується з купівлею-продажем, успадковуванням, даруванням тощо.

У системному дослідженні власності, особливо, коли йдеться про період її системної трансформації, не можна применшувати значення взаємодії економічного змісту власності з політичними, соціальними, морально-етичними, культурно-історичними та іншими формами суспільних відносин.

Власність як цілісна система відносин, у межах і на основі якої здійснюється процес привласнення, процес виробництва, завжди конкретно-історична і за змістом, і за формою прояву. Вона відповідно юридично оформлюється, захищається звичаями, традиціями, освячується суспільною мораллю, тобто існує при різних суспільних відносинах. Тому відносини власності постають також як правові, етичні, політичні, соціальні відносини тощо.

Власність як юридичне поняття відображає суб’єктивні, вольові відносини між людьми з приводу тих чи інших об’єктів.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Правові відносини власності структурно частіше за все представляються тріадою відносин: володіння, користування, розпорядження. Зокрема, такий підхід зреалізовано у Цивільному кодексі України [231]. Сукупність правочинів власності:

1. Володіння– початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єкта власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об’єкта може бути як власник, так і не власник ( наприклад, орендар).

2. Користування – виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх.

3. Розпорядження– вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, отже має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи.

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категоріявідображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користуванняй розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв’язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні – вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

Праву власності, його конкретним формам належить виняткове значення у взаємодії з економічним змістом власності (конкретними формами економічних відносин, які в теорії виражаються економічними категоріями). Правові відносини, з одного боку, закріплюють і захищають економічні відносини привласнення шляхом захисту суб’єктів та об’єктів власності, а з іншого, – створюють більш або менш сприятливі умови для розвитку економічних відносин привласнення. При цьому співвідношення між тріадою власності не залишається незмінним. Як зауважує російський дослідник Ф. Шамхалов, „...у сучасному світі поділ між власністю та володінням досяг таких масштабів, що головною фігурою постає не власник, а той, котрий розпоряджається його власністю” [241, с. 65].

Наши рекомендации