Функції, принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності.

Підприємництво – ініціативно-самостійна господарсько-комерційна діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, зорієнтована на одержання прибутку.

Основними функціями підприємницької діяльності є:

1) творча функція – генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;

2) ресурсна функція – формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

3) організаційно-супровідна функція – практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.

Підприємництво має здійснюватися за наступними принципами:

1) вільний вибір бізнесової діяльності;

2) залучення на добровільних засадах ресурсів індивідуальних підприємців для започаткування і розгортання такої діяльності;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;

5) самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Існують класична і інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їх поєднання.

Класична модель – орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства. Така модель чітко окреслює наступні дії підприємця:

· аналітична оцінка наявних ресурсів;

· виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності;

· використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів.

Інноваційна модель передбачає активне використання інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Така модель окреслює наступні дії:

· науково обгрунтоване формулювання головної підприємницької мети;

· увсебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї;

· неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливостей;

· конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби);

· грунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку;

· практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Законом України “Про підприємництво” (1991).

В Україні поширено три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібна власність; 2) товариства; 3)корпорації (акціонерні товариства).

9. Формування підприємницького середовища та активізація підприємницької діяльності.

Існують наступні типи підприємницької діяльності: виробнича, посередницька, фінансових інституцій.

Виробнича діяльність орієнтується на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів товарів. Виробнича діяльність може мати основний (створення і реалізація готового виробу) чи допоміжний (інжинірингова, лізингова, маркетингова, проектувальна діяльність) характер.

Основною метою посередницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

Фінансові інституції – суб’єкти підприємництва фінансового спрямування, що з одного боку, є посередниками, а з іншого – надавачами послуг. Найчастіше ними є спеціалізовані банки та інвестиційні компанії.

З метою активізації підприємницької діяльності державна політика має передбачити:

· створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу;

· практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва.

10. Підприємницькі договори (контракти, угоди).

Договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). У ринковій системі застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правого утворення для реалізації конкретної підприємницької діяльності. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Розглянемо сутність деяких видів договорів:

Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції споживачам із наперед обумовленою формою її оплати.

Державний контракт є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції.

Лізингова угода – це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів.

Договір поручительства – документальна оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), згідго якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника забов’язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму.

Ліцензійний договір укладається між власником конкретної інновації та особою, яка бажає набути право на її використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи “ноу-хау” за певну винагороду.

Договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладання договору; зазначення факту укладання договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).

Основна частина охоплює специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать: 1) предмет договору й кількість товару; 2) якість товару; 3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується; 4) засадні умови поставки; 5) форма оплати; 6) термін поставки; 7) маркування, упаковка, тара; 8) порядок здавання-приймання товару; 9) відповідальність сторін; 10) додаткові застереження, якщо такі є. Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їх специфіки (арбітражні приписи і перелік форс-мажорних обставин).

Заключна частина договору містить усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні адреси сторін (партнерів); підпис вповноважених сторонами осіб.