Риси та моделі змішаної економіки
Про органічну цілісність змішаної системи свідчать також основні її властивості (риси). Серед них правомірно відзначити:
- багатосекторність і поліформізм в економіці;
- взаємодію та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;
- рухливість у часі і просторі механізму господарювання;
- перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість і цілісність системи;
- відносну стійкість і стабільність на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;
- здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;
- економічну свободу і економічну рівність господарюючих суб’єктів.
Таким чином, органічний характер змішаної економіки проявляється у тому, що вона являє собою не просто співіснування і паралельний розвиток різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система — це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість.
Відповідна комбінація різних секторів, форм і типів господарювання, механізмів його регулювання дозволяє одержати ту чи іншу національну модель руху до змішаної економіки. Різноманітність її типів визначається насамперед такими групами факторів:
По-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки — державного регулювання і ринкового саморегулювання.
По-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (політичними, економічними, культурними, соціально-психологічними тощо).
По-третє, етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема ступенем завершеності технологічної та структурної перебудови.
Тому існує цілий ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки. Про це свідчить і досвід функціонування економік розвинутих країн світу, який дає підстави стверджувати, що їх господарські системи слід розглядати і вивчати не лише із загальних позицій, а й враховувати специфічні форми прояву— в тій чи іншій державі. Ці форми можуть змінюватись у часі та залежно від багатьох обставин.
З точки зору теорії та практики в економічній літературі прийнято виокремлювати американську, або ліберальну, модель, неоліберальні моделі Західної Європи (німецьку, шведську та ін.), японську, моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.). Кожна з цих моделей має свої специфічні особливості, спрямованість, але досить ефективно функціонує у відповідній країні чи на континенті.
Основними критеріями, на базі яких визначається специфіка різних моделей господарювання, є: цільове спрямування економіки; форми і структура власності (зокрема, питома вага державної власності); важелі і форми втручання держави в економіку, які зрештою розрізняються співвідношенням державного і приватного секторів, їх структурою і значенням, а також методами і комбінаціями взаємодії при регулюванні економічних процесів на різних рівнях. Тому неправомірно буде зводити єдиний узагальнюючий критерій «змішаності» економіки лише до структури (питомої ваги) різних форм власності, в т. ч. й до частки державного сектора в національному капіталі чи у ВВП, як і до питомої ваги зайнятих на державних підприємствах.
У даному аспекті економікс робить акцент на важливості (дійовості) функцій держави, а не на розмірах державного сектора або частці витрат держави у бюджеті країни. Зокрема, в Японії відносно незначна частка державної власності, але через систему податків, кредитів, фінансів, тобто економічних важелів (інструментів) державне втручання в економіку було досить ефективним і сприяло динамічному переходу країни від індустріальної до постіндустріальної стадії.
Західні економісти-фахівці досліджують і такий важливий фактор, як якість державного втручання в економіку. Під цим розуміється залежність ефективності державного втручання від характеру, організації та способу і дійовості функціонування державних інститутів.