Особливості інтеграції України

На сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічного простору є нагальним завданням розбудови державності та економіки, але для того, щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити деякі особливості інтеграції України.

По-перше, Україна ще не визначилась повною мірою з основними напрямами і механізмом структурної перебудови економіки критерії якої повинні вироблятися з врахуванням особливостей розвитку світової системи госодарювання а також реальних можливостей і напрямів інтегрування до неї України. По-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки у сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, які необхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння на світовому ринку. По-третє, існують певні суперечності регіонального характеру, усунення яких можливе тільки на довгострокових договірних засадах шляхом активного включення до інтеграційних процесів з визначенням глобальних національних пріоритетів та їх збалансуванням з іншими, що існують у світовому економічному просторі. По-четверте, спроби активного спілкування та діалогу з міжнародними фінансовими інститутами - як гарантами входження України до світового ринку і оновлення економіки - поки що спричиняють неадекватну реакцію широких кіл української громадськості, оскільки досі не визначено чітко орієнтири нашої держави ні в розвитку її внутрішньої економіки, ні в пошуках її майбутнього місця в світовому господарстві.

Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань наступні: відсутність досвіду державності, нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів, нерозвиненість ринкових відносин, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримки населення, який виснажується, розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня, конкурентність щодо аналогічних інтересів країн східної Європи та негативний досвід в рамках СРСР і РЕВ.

Україна як суверенна держава поки що винятково несуттєво впливає на МРТ та інтеграційні процеси, що відбуваються в світовій економіці, залишаючись протягом довгого часу осторонь головних світогосподарських процесів.Наприкінці двадцятого століття,коли було відкинуто багаточисельні ідеологічні догми, Україна лише почала знімати з себе ті пути, котрі заважали їй приймати активну участь в сучаних процесах інтеграції та глобалізації. Перебуваючи в центрі Європи, поряд з державами активно перебудовуючими свої економінки, Україна помітно відстала та не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх господарствах.Приймаючи до уваги ресурси та географічне положення України, а також конкретні умови, котрі створює світова економіка кожній державі, Украхна повинна знати вій шлях повного переходу до ринковой економіки та прискорення структурних перетворень з метою посилення своєї ролі в світовій економіці. Україні як суверенна держава посут робить лише перші кроки на світовій арені. В цих умовах належить вирішити велику кількість принципово важливих проблем переходячи до економіки відкритого типу за короткий проміжок часу.Помилки на цьому шляху можуть рпизвести до того, що зовнішня конкуренція стане не сприятливим а руйнучим фактором украйнськой економіки.Вся логіка розвитку Украіни наприкінці 90-х років та перспективи на найбижчі десятиліття підказують необхіднсть балансувння відносин з Заходом, де вона граничить з ЄС та на сході з Росією та іншими країнами СНГ.як показує практика глобалізації все більше набрає сили процес регіоналізації світового економічного простору. Для Украіни налагодження ефективни та достойних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом є однією з приорітетних задач.Договір про партнерство та співробітництво між Украіною та ЄС було підписано 14.06.94, але на його ратифікацію усіма членами ЕС пішл майже 4 роки.З 1.03.98 цей договіп набув сили , з цього моменту для України відкрилися нові можливості для виходу на ринки країн-членів EU з відчизняною продукцією.Однак договір також ставить перед державою задачу подальшої реструктирізації економіки, зміни механізму співробітництва з Союзом та підготовки правовоо поля, котре забезпечить реалізацію цій угоди. Україні ще багато належить зробити, щоб досягти бажаного рівня.Однак в відповідності до угоди про партнерство України та EU з 1998 р. започатковані практичні приготування щодо формування між ними зони вільної торгівлі.

Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД та особливо Росією. Йснуючий раніше єдиний народогосподарський комплекс, в якому Україна була переферією, сьогодні сприймається критично. СНД був першим інтеграційним об’’днанням до якого вона потрапила практично з легалізацією своєї незалежності.Перший період перебування нашой держави в СНД (приблизно 1991-1994 рр.) умовно можна назвати "адаптаційним", він супроводжувався дискусіями про те, чи бути Україні справді незалежною державою.Проте одним з головним програшем національної політики того сасу було те, що Украйні не вдалося відшкодівати за рахунок виходу на нові ринки збитки від втрат російських, пострадянських ринків товарів та сировини. Другий період, в який з найбільшою силою почала реалізовуватись нова тактика української політики в СНД обіймає приблизно 1994-1997 рр. Виходячи з того, що Україна в СНД не може покладатися на його керівні органи та основні інституції з тим, щоб належним чином захищати свої національні інтереси, українські політики проголосили, що найкращим засобом проти російського домінування в стосунках між країнами СНД може бути тактика двосторонніх стосунків між колишніми республіками СРСР. Але українські відносини з країнами СНД у цілому не змогли вийти за межі дипломатичного розслідування та дилетантських інновацій. Досвід показує,що у взаємовідносинах з країнами СНД сьогодні неможливо будувати будь-яку однорідну систему відносин.

Договір про створення економічного союзу СНД від 24.09.93 ставив завдання послідовного та узгодженого економічного зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також узгодження бюджетної, грошово-кредитної та податкової політики. На базі договору було підписано велику кількість угод, які в подальшому не змогли бути реалізовані, оскільки не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Після укладення договору про створення Економічного Союзу було складено план інтеграційного розвитку, в межах якого передбачалось створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Але через виникнення проблем в сфері платіжно-розрахункових та митних відносин повноцінної реалізації цієї ідеї досягнуто не було. Неспроможність та неможливість реалізувати інтеграційні плани в межах СНД пояснювались не тільки внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатньою обгрунтованістю та розробкою самих концепцій нових механізмів. В зв’язку з цим відносини України з країнами СНД протягом 90-х років базувались на двохсторонніх торгово-економічних відносинах.для України її майбутнє, в першу чергу, пов’язано з відтворенням державності та оформленням загальнонаціональної ідеї.Молоді державі ще належить виробити стійку та динамічну модель економіки. Її політична система виключно тісно пов’язана з специфікою країн в межах Центральної, Східної та Південо-Східної Європи.

Європейський вибір України не має на увазі її однозначного тяготіння до Європи, передбачає створення системи взаємовідносин України в просторі Росія-Європа-Північна-Америка-Чорноморря-СНД.Саме ця система в глобальному контексті визначає набір стратегій та перспектив шляхів розвитку України в 21 столітті.

На першому місці в цій системі стоїть Росія. Після багатьох місяців роботи президенти двох країн 27 лютого 1998 р. підписали договір про економічне співробітництво до 2007 р. Договір передбачає координацію економічного та соціального розвитку обох країн, співробітництво в сфері торгівлі, створення стійкої та просторої бази для стратегічного партнерства в глобальному масштабі. Практично в обмін на признання Росією повного суверенітету та територіальної цілісності України вона в свою чергу відчинила двері для проникнення російського капіталу на українські ринки. Цей договір є яскравим прикладом компромісу задля руху вперед.

Унікальність положення України дозволяє їй також виконувати роль однієї з найбільш важливих ланок на осі «Захід-Схід».на полюсах цього стратегічного вектору розміщуються два основних світових торгівельних блока. Про важливість східного напряму зовнішньоекономічної діяльності України говорить те, що в державах Азіатсько-Тихоокеанського регіона (АРТ) зараз проживає майже половина людства.Крім економічної значимості,АРТ грає одну з найсуттєвіших ролей в глобальній економіці,оскільки тут перетинаються інтереси США,Китаю,Японії,Росії,Індії.швидке перетворення АРТ в зону високої інтеграційної активності, економічного та політичного динамізму забезпечує йому лідерство в новому 21 столітті,котре вже багато експертів називають «тихоокеанською ерою».Вже сам цей факт обумовлює необхідність розширення присутності України в цьому регіоні.та більш активна орієнтація Украіни на захід в теперішній час пов’язана з можливостями отримання інвестицій,передачею технологій,досвіду управління, не виключаючи тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на сході.Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинобудівного експорту, а також могли б загрузити роботою її науково-технічний поенціал.В України є величезні можливості участі в реалізації крупних енергетичних та інших промислових проектів.Її інтеграція в систему економічних відносин з державами АТР потребує вирішення багатьох економічних та політичних проблем,затрати часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіона.Таким чином з метою входження України в світовий простір Україна повинна застосовувати в практиці принципи вільної торговлі та сповідувати в зв’язку з цим відкритість економіки.

Отже не зважаючи на низку проблем Україна всеж таки досягла деяких результатів в процесі інтеграції до світової системи господарських зв’язків:

· Україні вдалося зберегти свій суверенітет від спокус втягнення в реінтеграційні процеси в СНД

· Україна врегулювала певним чином на політичному та правовому рівнях свої стосунки з Нато так і у східному напрямку з Росією.

· Україні вдалося стати членом Ради Європи, формалізувати взаємини з ЄС та увійти до низки перспективних регіональних інтеграційних утворень, таких як Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Україну розглядають як важливого партнера в новій системі три- та багатосторонніх відносин країн Центральної та Східної Європи.