Предмети та типи соціально-трудових відносин

Предмети соціально-трудових відносин визначаються цілями, досягти яких прагнуть люди на різних етапах діяльності. Для кожного рівня і типу соціально-трудових відносин є специфічні предмети та взаємозв’язки між ними.
Предметом соціально-трудових відносин на індивідуальному рівні є сторони трудового життя людини: трудове самовизначення, фахова орієнтація; професійне навчання; найм та звільнення; соціально-професійний розвиток, фахова підготовка та перепідготовка; підвищення кваліфікації, якість праці; оцінка праці, винагорода за працю; трудова активність.
Предметом соціально-трудових відносин на виробничому (мікроекономічному) рівні, наприклад, між найманими працівниками та роботодавцями може бути кадрова політика, яка включає весь спектр діяльності організації з управління персоналом і (або) її окремі елементи: атестація кадрів, економічне зростання підприємства (організації), контроль та аналіз трудової діяльності, організація праці, оцінка ефективності праці, нормування праці, трудові конфлікти та їх розвиток, трудова мотивація.
Предметом соціально-трудових відносин на територіальному рівні єспільні для економічно активного населення адміністративної одиниці трудові проблеми, наприклад, створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, рівень професійної підготовки працівників, стан соціальної інфраструктури регіону, покращення екологічної ситуації та ін.
Предметом соціально-трудових відносин на галузевому рівні єспецифічні питання конкретної галузі. Це може бути нормування праці; встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки виробництва; забезпечення належних умов праці; встановлення мінімальних соціальних гарантій і пільг та ін.
Предметом соціально-трудових відносин на національному (макроекономічному) рівні є основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості; державного протекціонізму на ринку праці; створення сприятливих умов для підприємницької діяльності; підтримка національного виробника; забезпечення мінімальних гарантій в оплаті праці та інших мінімальних соціальних гарантій; забезпечення соціального страхування; збереження середовища тощо.
Складовими предмета відносин, що аналізуються, є:
1) соціально-трудові відносини зайнятості;
2) соціально-трудові відносини, пов’язані з правилами внутрішнього розпорядку;
3) соціально-трудові відносини, пов’язані з охороною та умовами праці;
4) соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з розвитком персоналу (підвищенням кваліфікації, перепідготовки тощо);
5) соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією індивідуальної та колективної праці;
6) соціально-трудові відносини у зв’язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи;
7) соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи;
8) соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з винагородою за послуги робочої сили;
9) соціально-трудові відносини, пов’язані з дотриманням норм трудового законодавства та угод і договорів ;
10) соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя.
Предмет соціально-трудових відносини має організаційно-правове закріплення, юридичною формою якого є договори та угоди різних рівнів, котрим передують переговори.
Типи соціально-трудових відносин характеризують етичні, психологічні та правові форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності. Важливу роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграє пріоритетність конкретних принципів, їх комбінація у процесі вирішення проблем.
За організаційними формами виділяють такі типи соціально-трудових відносин:
1) партнерство;
2) патерналізм;
3) конкуренція;
4) солідарність;
5) субсидіарність;
6) дискримінація;
7) конфлікт.