Соціальне страхування та соціальний ризик. Міжнародні норми соціального страхування

Важливими характеристиками системи соціального захисту слід вважати соціальне страхування та соціальний ризик.

При проведенні аналізу поняття соціального захисту звертає на себе увагу постійна причетність до нього таких характеристик, як невпевненість, невизначеність, неспиятливість, небезпека, негативні наслідки тощо. Оцінюючи дані характеристики, можна дійти висновку про їх загальне походження, яке в економічній літературі має назву соціального ризику.

Проблемами ризиків учені західних країн займаються з початку ХХ століття. Перші дослідження соціального ризику проводилися американськими соціологами. У вітчизняній науці та практиці поступово формується загальноприйнята термінологія і підходи до науково-прикладної оцінки соціального ризику, його оптимізації.

Різноманіття форм і видів соціального ризику в Україні пов'язане з особливостями існуючого національного законодавства, з відмінністю соціально-політичних умов виникнення ризику у порівнянні із зарубіжними аналогами. Соціальний ризик в сучасних умовах носить глобальний характер, постійно змінюється, трансформується під дією об’єктивних чинників зовнішнього середовища.

Соціальний ризик – цевиникнення в суспільстві обставин, що наносять істотного збитку багатьом особам одночасно. Для адаптації людини, яка відчула на собі негативні наслідки дії соціального ризику, існує система соціального захисту.

Сучасна реакція на ризики та інструмент запобігання їх негативної дії – це страхування. До страхових ризиків відносять такі випадки соціальної небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на базі історичних даних та за допомогою математико-статистичних методів.

Згідно з Законом України “Про страхування”, страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів [35].

Соціальне страхування як складова системи соціального захисту вийшло із загального страхування. Але, на відміну від звичайного, воно нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства.

Соціальне страхування – це система правових, економічних і організаційних заходів, створених державою і направлених на компенсацію або мінімізацію наслідків зміни матеріального та соціального положення громадян у випадках, передбачених законодавством.

Система державного соціального страхування– це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання громадянам соціального захисту за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових зборів громадян і підприємств, установ і організацій, що використовують найману працю, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Задачею соціального страхування є “захист прав і інтересів громадян, що мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на їхнє забезпечення у випадку хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, хворим членом родини, у випадку смерті громадянина і членів його родини та ін.”

Основні поняття, суб'єкти і об'єкти страхування, принципи управління, структура та елементи системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, що запроваджується в Україні, визначено Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування [16, 17, 29].

Згідно з Основами, передбачається встановлення п’яти видів соціального страхування:

на випадок безробіття;

у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання;

у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням;

пенсійне страхування;

медичне страхування.

Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування здійснюється на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму.

До джерел соціальних виплат державної системи страхування відносяться Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування України; Фонд сприяння зайнятості України.

Протягом останнього часу Верховна Рада України прийняла Закони України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання”, що дозволило, починаючи з 2001 року, запровадити в Україні чотири з п’яти основних видів загальнообов’язкового державного страхування: на випадок безробіття; на випадок хвороби; від нещасних випадків на виробництві; пенсійне страхування.

Загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття. Цей Фонд створюється для акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів та надання соціальних послуг. Джерелами формування коштів фонду є страхові внески страхувальників, асигнування державного бюджету, благодійні внески, суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств за порушення порядку сплати страхових внесків тощо.

Згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [16], страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіттянараховуються у відсотках до фактичних виплат (прибутку), які не перевищують встановленої Кабінетом Міністрів України максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з яких стягуються внески до Фонду.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням [17], передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних з народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язко-вим державним соціальним страхуванням цього виду, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення й соціальних послуг, забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності,виділяє наступні категорії осіб, що підлягають обов'язковому страхуванню:

особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Усі застраховані особи є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Страховий захист від виробничих небезпек має характерні особливості, воно охоплює працівників всіх сфер економічної діяльності.

Цей вид страхування, нарівні з виплатами, призначеними на відновлення втраченого заробітку, забезпечує організацію й оплату медичної допомоги та лікування потерпілих на виробництві; послуги з медичної, професійної і соціальної реабілітації осіб, які втратили працездатність; систему заходів запобігання нещасним випадкам на виробництві і професійним захворюванням.

Законом України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" запроваджено нарахування на фонд заробітної плати на загальнообов'язкове державне соціальне страхування цього виду в розмірі від 0,2 до 13,8 відсотка залежно від галузі виробництва (послуг), до якої належить підприємство [17].

Обов’язкове пенсійне страхування передбачає концентрацію страхових коштів у масштабі країни в Пенсійному фонді (за рахунок обов’язкових нарахувань на зарплату працюючих та внесків роботодавців) та їх централізований розподіл за регіонами. Пенсійний фонд України є самостійною фінансовою системою і формується за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, організацій державного бюджету.

Законопроектом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який розроблявся впродовж кількох років, закладено принципи реформування існуючої пенсійної системи і впровадження нової системи, яка ґрунтується на індивідуальних накопичувальних рахунках і встановлює залежність між внесками та величиною пенсійних виплат.

Міжнародний досвід свідчить, що добре налагоджена система соціального страхування активно сприяє розвитку економіки і розв'язанню соціальних проблем.

Формування науково обґрунтованих страхових систем у світі відбувалося десь з початку ХХ ст. У 1905 – 1908 рр. субсидування безробітних на національних основах почали Франція, Норвегія, Данія і Бельгія. Прийнята британська система страхування містила положення, які застосовуються і в сучасному страхуванні.

У 1920 – 30-х рр. у деяких країнах страхування застосовувалось у залежності від доходів або від заможності. Програми соціальної допомоги стали формою суспільної або соціальної допомоги.

Німецька система обов'язкового страхування від безробіття була створена в 1927 р. У Швеції страхування від безробіття було впроваджене в 1932 р. Після війни більшість країн продовжувала вдосконалювати і розширювати свої програми страхування. Систему допомоги безробітним впровадила Австралія.

Скандинавські країни пішли шляхом, орієнтованим на державу, і не тільки в створенні робочих місць під час економічних спадів, а взагалі в структурній частині економіки. На державу там працює більше людей, ніж в інших країнах.

Постсоціалістичні країни, які вже вийшли з кризового стану (Угорщина, Польща, Чехія), виявляють надзвичайно високу цікавість до страхування, про що свідчать обсяги страхових премій, які збираються за рік.

У США, Фінляндії, Канаді та інших країнах ефективно працює корпоративна страхова модель, активну роль в якій відіграють недержавні страхувальники. Накопичувальна система формування страхових резервів у недержавних страхувальників створює умови для активного залучення до інвестиційного обороту довгострокових заощаджень громадян і коштів роботодавців. Завдяки цьому людина отримує могутній засіб соціального захисту.

У Великобританії недержавні пенсії займають значне місце в пенсійній системі країни. Розмір їх накопичень впливає на величину виплат за державній системою пенсійного забезпечення. Для заохочення участі в приватних пенсійних схемах уряд Великобританії субсидував приватні пенсії додатковими податковими пільгами.

Велику роль у впровадженні міжнародних норм соціального страхування відіграє Міжнародна організація праці, яка прийняла ряд конвенцій у цій сфері ("Про мінімальні норми соціального забезпечення" (1952 р.), "Про охорону материнства” (1952), "Про рівноправність щодо соціального забезпечений" (1962), "Про до­помогу на випадок виробничого травматизму та професійних захворювань" (1964), "Про допомоги по інвалідності, за віком і на випа­док втрати годувальника" (1967), "Про медичну допомогу та допомоги по хворобі" (1969) тощо.

До найважливіших принципів, зафіксованих у докумен­тах МОП, відносяться [64]:

загальний і обов'язковий характер соціального стра­хування, доступність його для кожної людини;

сполучення обов'язкового і добровільного страху­вання, рівноправність та різноманітність його форм;

обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб та працедавців, а в необхідних випадках – залучення державних субсидій (крім страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, коли страхування здійснюється тільки за рахунок підприємців);

створення правових та організаційних можливостей соціального страхування трудящих і членів їх сімей від ризиків, які загрожують їх здоров'ю та матеріальному добробуту;

особливий порядок зберігання одержаних коштів, як правило, шляхом вміщення їх у державні цінні папери, авто­номність стосовно державного бюджету, а також контроль за вико­ристанням через представників від страхівників та застрахованих.

Реалізація системи соціального захисту населення на страховій основі – прогресивний напрям соціальної політики, який забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів громадян. Але, слід зауважити, що в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов’язане з податковою політикою та політикою грошових доходів населення, тому що перекласти на працівників частину сплати страхових внесків з роботодавців можна лише за умови підвищення його заробітної плати.