Ціноутворення у міжнародній торгівлі.
В основі формування світової ціни лежить інтернаціональна вартість. Інтернаціональна вартість товару визначається суспільне необхідним робочим часом, який необхідний для його виготовлення при середньосвітових суспільне нормальних умовах виробництва. Суспільне необхідний робочий час на виробництво одиниці товару буде затрачено працею середньосвітової інтенсивності і продуктивності.
Для сучасного світового ринку характерна множина цін, що означає наявність ряду цін на один і той же товар чи товар однакової якості в одній і тій же сфері обігу (імпортних, оптових чи роздрібних цін),, на однаковій транспортній чи фрахтовій базі.
В сучасних умовах існують такі рівні цін:
1) ціни по звичайних комерційних операціях з платежем: (у вільно
конвертованій валюті; в неконвертованій чи частково конвертованій валюті);
2) ціни по кліринговим угодам;
3) ціни по програмах допомоги та інші.
Для того, щоб при множині цін, виділити світову ціну, необхідно щоб вона задовольняла ряд вимог.
1. світовою вважається ціна, якщо по ній здійснюються великі комерційні
угоди.
2. платежі повинні здійснюватися у вільно конвертованій валюті,
оскільки оплата в неконвертованій валюті часто веде до завищення ціни.
3. світовими можуть бути визнані ціни угод, які здійснюються у
найважливіших центрах міжнародної торгівлі, де регулярно проводяться великі
експортні чи імпортні операції.
Типи зовнішньоторговельної політики держав
Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики; держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.
Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:
• політика вільної торгівлі;
• політика протекціонізму.
Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.
Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.
Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.
Виділяють декілька форм протекціонізму: селективний - скерований проти окремих країн; окремих видів товарів; галузевий - скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства; колективний -проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання; прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.
Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політик)' протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.