Грошово-кредитна система Канади після II Світової війни

Протягом 1940-х рр. курс канадського долара був жорстко прив'язаний до долара США.

У роки війни, уряд Канади ввів тверді валютні обмеження і посилило контроль за операціями з іноземною валютою.

Після війни за обсягом промислового виробництва та обороту зовнішньої торгівлі Канада займала третє місце серед капіталістичних країн. Проте економіка Канади базувалася на розширенні військового виробництва та експорті військово-стратегічних товарів, тому уряд був змушений під тиском партнера провести в 1946 р. приховану ревальвацію шляхом фіксації в МВФ свого долара на рівні: 1 канадський дол = 1 дол США.

У липні 1946 р. Канада раптово підвищила курс свого долара на 10% (до паритету 1 американський долар), прагнучи нейтралізувати вплив різкого підвищення цін у США й не допустити поширення інфляції на свою економіку. Однак в умовах кризи високий курс підсилював труднощі з платіжним балансом, послабляючи конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках. На вільному ринку канадський долар котирувався на 7-8 % нижче паритету.

Це спричинило валютну кризу 1947 р., яку вдалося призупинити шляхом валютних обмежень і позик, отриманих у США.

Протягом 1950-1956 рр. з обігу були виведені банкноти комерційних банків і замінені банкнотами Банку Канади номіналом у 1, 2, 5, 10,20, 50, 100, 500 і 1000 дол.

У 50-х рр. спостерігався приплив до Канади іноземних довгострокових капіталів, на валютних ринках підсилилася спекуляція з канадським доларом. Уряд Канади був змушений скуповувати іноземну валюту на канадські долари і в 1950 р. перейшов до «плаваючого» курсу.

Після скасування валютних обмежень у 1951 р. експорт золота був дозволений тільки Банку Канади і уповноваженим комерційним банкам. Вільний ринок був відновлений в 1956 р., коли були зняті всі обмеження по операціях із золотом.

У 50-х рр.. введення «плаваючого» курсу не привело до стабілізації, торговий баланс зводився з хронічним дефіцитом, тобто спостерігалося перевищення імпорту (машини, устаткування, споживчі товари) над експортом (промислова сировина, продовольство, напівфабрикати).

Почалася нова хвиля спекулятивних операцій з канадським доларом. Уряд Канади для скорочення імпорту ввело 5-15% надбавки на імпортні товари, уклало угоду з МВФ, ФРС і ЕІБ США про позики.

Але і ці заходи не змогли зберегти «плаваючий» курс канадського долара, який не уникнув негативного впливу великих потрясінь на валютних ринках.

До 1970 р. обмінний курс канадського долара був жорстко прив'язаний до долара США. У травні 1970 р. уряд Канади оголосив, що в подальшому Банк Канади не буде здійснювати інтервенції на валютному ринку для підтримки фіксованого паритету між канадським доларом і доларом США або будь-якого іншого заздалегідь оголошеного обмінного курсу.

З тих пір канадський долар має «плаваючий» валютний курс. Завдання Банку Канади у валютній сфері полягає в проведенні операцій зі згладжування надмірно різких коливань обмінного курсу канадського долара і нейтралізації необґрунтованого тиску на нього.

На початку 70-х рр.. відбулося ослаблення позицій американського долара, що призвело до тимчасового зміцнення канадського долара.

Обмін митами у взаємній торгівлі (угода від 10 січня 1965 р.) автомобілями і запасними частинами змінив структуру канадського експорту і імпорту. Покращився стан торговельного та платіжного балансу.

Світова економічна криза 1974-1975 рр. стала причиною валютної кризи в Канаді. Золотовалютні резерви скоротилися, курс канадського долара встановився на найнижчому за післявоєнний період рівні: 1 канадський долар = 0,8965 дол США.

Джерелом дефіциту платіжного балансу стали розрахунки за статтями послуг і виплати за кордон відсотків і дивідендів за інвестиції. Значні витрати складали за фрахтування іноземного водного транспорту, з туризму, зросли витрати на імпорт іноземних технологій.

Відбулися значні зміни в імпорті іноземного довгострокового капіталу. З одного боку спостерігався відплив прямих іноземних інвестицій, а з іншого - великі канадські компанії починали інтенсивно вкладати капітал за кордоном.

У ці роки важливим каналом надходження довгострокового капіталу стало розміщення великих облігаційних позик в інвалюті чи канадських доларах в США і Західній Європі, тобто сфера застосування канадського долара розширювалася.

У цілому ж канадський долар, як валюта міжнародних розрахунків, використовується в обмежених масштабах.

Починаючи з 80-х рр.. найважливішою метою валютної політики Канади була стабілізація обмінного курсу канадського долара по відношенню до долара США При цьому влада прагнули запобігти прискоренню інфляції внаслідок падіння обмінного курсу національної валюти, що мав місце в другій половині 70-х рр. Для згладжування різких коливань обмінного курсу канадського долара по відношенню до долара США традиційно використовувалася зміна процентних ставок відповідно до розвитку подій на грошовому і фінансовому ринках США, підкріплена валютною інтервенцією Банку Канади.