Суть та показники ефективності виробництва.

Економічне зростання неможливе без забезпечення високої ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінй1 ефективність виробництва є співвідношенням результатів виробництва і витрат. Розрізняють економічну та соціальну ефективність.

Економічна ефективність виражає результативність виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.

Ефективність використання окремих факторів виробництва визначають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріаломісткість продукції. Про суть продуктивності праці та шляхи її зростання докладно йшлося дещо вище. А тут лише зазначимо, що продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окремого підприємства продуктивність праці визначається як кількість виробленої продукції на одного робітника за одиницю часу. На макрорівні її визначають як кількість виробленого валового національного продукту на одного зайнятого у матеріальному та нематеріальному виробництві.

Ефективність використання основних виробничих фондів (основного капіталу) характеризує фондовіддача - випуск продукції на одну грошову одиницю використаних основних виробничих фондів. Вона визначається за формулою:

Фв = П/ОФ

де П - річний обсяг товарної (чистої) продукції, ОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Зворотний показник являє собою фондомісткість, яка показує затрати основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої продукції:

Фм = ОФ/П

Ефективність використання предметів праці (палива, сировини, і енергії, металів) виражається показником матеріало-місткості продукції. Він показує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції в грошовому виразі:

Мм = Мз/П

де Мз - матеріальні витрати, а П - вартість товарної (чистої) продукції. Найвища економічна ефективність виробництва має місце тоді, коли водночас зростає продуктивність праці, підвищується фондовіддача і знижується матеріаломісткість продукції. Тому кожне суспільство намагається діяти саме в цьому напрямі.

Соціальна ефективність виробництва виражає ступінь задоволення особистих потреб людини та створення умов для її всебічного розвитку. Вона показує, наскільки господарська діяльність відповідає інтересам людини. Інакше кажучи, суспільне виробництво є соціально ефективним тільки тоді, коли воно забезпечує високий рівень добробуту народу.

Між економічною та соціальною ефективністю існує певний взаємозв'язок. Скажімо, із зростанням економічної ефективності збільшується можливість суспільства у вирішенні соціальних завдань. Щоправда, інколи можуть мати місце протиріччя між економічною та соціальною ефективністю виробництва. Вони можуть виражатися у протиставленні поточних інтересів суспільства перспективним.

Кожне суспільство зацікавлене у підвищенні ефективності суспільного виробництва. При цьому воно прагне збільшувати випуск потрібної і прогресивної продукції при найменших капіталовкладеннях. Тобто мова йде про підвищення ефективності нагромадження. Основними шляхами підвищення ефективності нагромадження є :

поліпшення структури капітальних вкладень;

скорочення тривалості будівництва;

удосконалення виробничої бази будівельного комплексу для будівництва об'єктів соціальної сфери.

При цьому слід мати на увазі що, (як вказували автори так званої моделі мультиплікатора Дж. Кейнс, П. Самуельсон, Дж. Робінсонта деякі інші західні вчені), нові інвестиції позитивно впливають на динаміку національного доходу, зайнятості і споживання.

Механізм дії принципу мультиплікації полягає в тому, що галузі, в які зроблено капіталовкладення, сприяють розширенню виробництва у сировинних і суміжних виробництвах. А це , в свою чергу, веде до зростання зайнятості і підвищення попиту на предмети споживання і цим самим викликає розширення виробництва у другому підрозділі. Інакше кажучи, під впливом якогось поштовху від інвестицій чи будь яких витрат, виникає ланцюгова реакція між галузями в результаті якої відбуваються зміни доходів.

Тема 14. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини.

1. Сутність і значення розподілу в економіці.

Питанням розподілу присвячено багато спеціальних праць. Значний внесок у розробку проблем розподілу зробили Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, К. Маркс, Дж. Б. Кларк, Дж. М. Кейнс, М. Фрідман та ін.

Теорія розподілу була започаткована Д. Рікардо. Визначення законів, що регулюють розподіл продукту між класами, на думку Д. Рікардо, становить основне завдання політичної економії. Дж. С. Мілль свою тритомну працю присвятив в основному розподільним відносинам, подетально та поелементно проаналізувавши практику розподілу та підбивши підсумки теорії розподілу класичної політичної економії.

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу національного доходу. Розрізняють розподіл факторів виробництва та розподіл доходів і продуктів, які між собою органічно взаємопов’язані та взаємозалежні.

Дж. Б. Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється суспільним законом, згідно з яким кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. Необхідно пам’ятати, що економічна наука обґрунтовує функціонально-факторний розподіл національного доходу. Суб’єктами розподілу є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи держава. Об’єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси, праця, капітал, дохід, технологія, інформація тощо. У рамках національної економіки об’єкти розподілу — це національне багатство, валовий національний продукт, національний дохід тощо. До інфраструктури розподілу належить система оплати праці, грошово-кредитна система, система формування та використання бюджету держави, фінансова система підприємств та організацій тощо.

Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль: по-перше, є умовою виробництва; по-друге, виступає результатом виробництва; по-третє, визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу (наприклад, поділ національного доходу на споживання та нагромадження) визначає здатність суспільства до економічного зростання в перспективі. У процесі розподілу визначається частка кожного економічного фактора виробництва в створеному сукупному суспільному продукті, валовому національному продукті чи національному доході. Розподілу доходів передує розподіл факторів виробництва. Залежно від форм власності на фактори виробництва визначається характер розподілу доходів. Так, монопольна власність на фінансовий капітал веде до збільшення частки доходу у формі процента.

2. Моделі розподілу національного доходу.

Національний дохід є результатом діяльності з використання економічних ресурсів Розрізняють функціонально-факторний та індивідуальний розподіл національного доходу. Функціонально-факторний розподіл означає розподіл національного доходу залежно від ролі кожного фактора у створенні продукту (праці, землі, капіталу та підприємництва). Відповідно до означених факторів національний дохід розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток. У міру розвитку економіки вдосконалюється й теорія співвідносності між доходами та факторами. Трифакторна модель (земля, праця та капітал) епохи вільної конкуренції визначила розподіл національного доходу на ренту, заробітну плату та прибуток .

З розвитком ринкової економіки, коли поступово здійснилось відокремлення функції власності на капітал від функції управління ним, на зміну трифакторній моделі економіки прийшла ера чотирифакторної моделі економіки.

Революція синіх і білих комірців повністю розмежувала власників капіталу та управлінців (менеджерів). Відбулось розмежування підприємницького доходу на прибуток і процент. На думку А. Маршалла, економіка західних країн другої половини ХІХ ст. характеризується утвердженням в організації виробництва четвертого фактора — підприємництва.

Після Другої світової війни відчутно проявилось одержавлення економіки та розподілу національного доходу. Держава почала активно впливати на весь відтворювальний процес економіки. Роль держави перетворилась у фактор виробництва.

Сучасну економіку можна уявити як п’ятифакторну модель. Держава все більше бере на себе функції регулювання економіки: соціальний захист населення, структурні зміни, забезпечення збалансованого розвитку, вирішення екологічних проблем та ін.

На характер розподілу факторів виробництва впливають три групи чинників:

закони, що регулюють розвиток продуктивних сил;

економічні закони функціонування ринку;

економічна роль держави.

Оптимальність розподілу та використання факторів виробництва залежить від органічного поєднання дії означених трьох чинників.

Закони поділу праці, спеціалізації та кооперації, концентрації виробництва визначають таку комбінацію факторів виробництва, яка повинна бути адаптивною до зміни ринкової ситуації. Організація виробництва характеризує комбінацію праці та інших факторів виробництва. Зростання технологічного рівня виробництва відображає підвищення продуктивності праці, наслідком чого є збільшення національного доходу. Цей процес надто тривалий і може супроводжуватись кризовими явищами до того часу, аж поки не буде досягнуто гармонічної взаємодії трьох означених груп чинників. Кризи перевиробництва в західних країнах минулого та на початку цього століття є наочним відображенням цих процесів. Державне втручання в економіку, з одного боку, та об’єктивність дії законів поділу праці та ринкових законів — з іншого, створили найбільш доцільну структуру розподілу факторів виробництва в індустріально розвинутих країнах.

На сучасному етапі розвитку економіки до факторів розподілу економісти відносять інформацію та державу, що радикально впливають на розподіл та перерозподіл національного доходу. Аналіз функціонально-факторного розподілу дозволяє виявити частки доходу, що отримують фактори в результаті їх участі в економічній діяльності.

3. Споживання і заощадження: сутність і функції.

Концепція споживання і заощадження, що тут викладається, становить інтелектуальний стрижень кейнсіанського підходу. Застосована понад півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом, ця концепція була неприйнятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії ввійшли у словник політичної економії.

Розкриття сутності споживання починається з поведінки споживачів. Згадаймо, що споживання домогосподарств — це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.

Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.

Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.

Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС — це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Це визначення можна записати так:

.

Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.

Розглянемо загальну спрямованість національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.

4. Національні заощадження і норма заощаджень.

Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.

Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто

.

Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.

Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати, приміром, на рівні корпорації і в масштабі суспільного відтворення. В останньому разі визнають національні заощадження і норму національних заощаджень.

Дамо визначення цих категорій економічного відтворення з погляду національного доходу. Національні заощадження — це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це — чисті заощадження і чисті нагромадження.

Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:

,

де З — обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік. Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями.

Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20—25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу звертає на стимулювання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження.

Тема 15. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу.