Цивілізація - історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

Перехід від одного ступеня зрілості до іншого здійснюється завдяки глибинним якісним змінам системоутворюючих складових цивілізації.

Виділяється 3 етапи розвитку цивілізації:

· доіндустріальне суспільство

· індустріальне суспільство

· постіндустріальне суспільство

В доіндустріальному суспільстві панівними були сільське господарство, ручна праця, натуральний характер виробництва.

В індустріальному суспільстві провідну роль відіграє механізоване промислове виробництво, а ринкові відносини мають загальний характер.

В постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висувається сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

Сучасна зарубіжна економічна наука на основі використання критерію «ступеня індустріального розвитку суспільства» виділяє три стадії розвитку індустріальної цивілізації:

* індустріальне суспільство

* постіндустріальне суспільство

* неоіндустріальне (інформаційне) суспільство

Цивілізаційний підхід приділяє замало уваги розвитку соціально-економічних відносин. З цих позицій важко пояснити існування суттєвих розбіжностей між країнами щодо обміну і розподілу результатів суспільної праці.

Найпоширенішою в сучасній економічній науці є класифікація економічних систем за такими ознаками: за формою власності на засоби виробництва; за способом управління господарською діяльністю, що відображає певну систему цінностей і головну мету економічного розвитку.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюється ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи та Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, корпоративних, державних);

3) поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Такий підхід не дозволяє кожному означеному типу економічної системи знайти місце на вертикалі соціально-економічного прогресу. Але цей підхід надає можливість врахувати історичну реальність, а також показати, що життям не завжди керує логіка, суспільство завжди буде експериментувати, хоча іноді і невдало.

Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідають певні економічні відносини - це загальний економічний закон розвитку економіки. Незаперечним є також й те, що виробничі відносини мають властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи загальний впив на останні. В такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого розвитку продуктивних сил. Історичні експерименти і прорахунки дію загального економічного закону розвитку економіки лише підтверджують.