III. Проблема психічного розвитку дитини. Мають місце також суперечності між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості



Мають місце також суперечності між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин. Особистість переростає свій спосіб жит­тя, який, відстаючи від її можливостей, перестає задовольняти. В резуль­таті дитина прагне зайняти нове становище в оточенні, досягти нових успіхів, підтвердити свою значущість і тим самим знаходить нові джере­ла свого розвитку.

Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набу­ваючи нового змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово ста­ють предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх. Нове виникає в старому, опосеред­ковуючись діяльністю суб 'єкта.

Навчання і виховання сприяють не лише успішному подоланню су­перечностей, але й їх виникненню.

Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

Вік, за Л.С. Виготським, - це якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своє­рідність структури особистості на даному етапі розвитку.

Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву.

При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоут­ворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку.

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволо­діння.

Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як пе­реломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого.

Кризи зумовлюються виникненням основних новоутворень поперед­нього стабільного періоду, які призводять до руйнування однієї соціаль­ної ситуації розвитку (це та система відносин, в якій знаходиться дитина та її орієнтація в них) та виникнення іншої.

Поведінкові показники вікових криз - впертість, негативізм, конфлік­тність та ін. - Л.С. Виготський вважав необхідними і відображаючими єдність негативної та позитивної сторін кризи.

Його концепція відрізнялась від усіх сучасних йому теорій всіма ви­хідними положеннями. Як уже розглядалось попередньо, всі теорії опи­сували хід дитячого розвитку як процес переходу від соціального до ін­дивідуального в процесі соціалізації індивіда.

Основними умовами розвитку західні психологи вважали спадковість і середовище, а джерело розвитку вбачали в самій природі індивіда, роз­глядаючи в результаті розвиток як пристосування до довкілля.

Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми (інтерпсихічна), і лише потім стають індивідуальними (інтра-психічними) функціями самої дитини.

Ставлення до середовища з віком змінюється. Змінюється і роль се­редовища в розвитку, вплив якого опосередковується переживаннями дитини.

Л.С. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини:

- дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовля­
ти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;

- розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому
ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якіс­
ні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень.
Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого
не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у до­
рослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку
видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

- нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини
має свій оптимальний період розвитку;

- закон розвитку вищих психічних функцій, які, як уже зазначалось, ви­
никають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у
внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються
опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю,
формуються за життя в результаті оволодіння знаряддями, засобами
та розвиваються в зв'язку з навчанням.

Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання. На більш детальному розгляді його позиції^ цього питання ми зупинимось при викладі поглядів на проблему співвідношення навчання і розвитку.

Концепція Л.С. Виготського не була підтверджена експерименталь­ними фактами, а тому довгий час, як зазначають психологи-сучасники, вважалася лише геніальною догадкою. Окрім того, як вважають вони, схема свідомості Л.С. Виготського носить інтелектуалістичний характер, оскільки в ній розглядаються лише пізнавальні процеси без урахування мотиваційно-потребової сфери особистості.

О

Наши рекомендации