Стаття 320. права замовника 5 страница

копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчи­ми актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Респуб­ліки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні осо­би публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

копію довідки про внесення юридичної особи до ЄДРПОУ, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної по­даткової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом упов­новаженого працівника банку;

картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки вклю­чаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих до­кументів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахун­кових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку докумен­тів мають подати такі документи:

копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді со­ціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунка в рядку «Додаткова інформація».

При відкритті поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємств в установу бан­ку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подаються такі доку­менти:

заява про відкриття поточного рахунка, яку підписують керівник і головний бухгалтер відокремленого підрозділу. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено обов'язок з ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, в якому відкривається по­точний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунка, із зазначенням місцезна­ходження юридичної особи, ЇЇ ідентифікаційного коду, номера поточного рахунка та назви банку, в якому він відкритий, органу державної податкової служби, у якому юридична особа перебуває на обліку, а також інформації про те, чи є відокремлений підрозділ платником стра­хових внесків. У разі одночасного відкриття в банку поточних рахунків кільком відокремле­ним підрозділам однієї юридичної особи подається одне клопотання юридичної особи з ви­щезазначеною інформацією І переліком відокремлених підрозділів, яким відкриваються рахунки, та копії цього клопотання в кількості, потрібній для формування справ з юридично­го оформлення рахунків за кожним з відокремлених підрозділів;

копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, ін­шому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних ра­хунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

копія належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчена нотаріально або юридичною особою, що створила відокремлений підрозділ;

копія довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена органом, що видав відповідну довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, на облік в органі державної податкової служби, засвідчена органом, що видав до­кумент, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копія документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік в органі дер­жавної податкової служби за місцезнаходженням цього підрозділу, засвідчена органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально або підписом керів­ника юридичної особи, до складу якої входить відокремлений підрозділ. До картки вклю­чаються зразки підписів уповноважених осіб підрозділу, яким відповідно до законодавства України і відповідними документами юридичної особи надано право розпорядження рахун­ком та підписування розрахункових документів.

.Якщо відокремлений підрозділ розташований на території іншої територіальної громади ніж юридична особа, що його створила, має окремий баланс, здійснює розрахунки з оплати праці самостійно і є платником страхових внесків, то цей підрозділ додатково до вищезазна­ченого переліку документів має подати копії відповідних документів, що підтверджують ре­єстрацію відокремленого підрозділу у відповідному органі Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Ці копії мають бути засвідчені органами, що їх видали, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. Інформацію про те, що відокремлений під­розділ не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'яз­ково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунка в рядку «Додаткова інформація».

Підприємства, що діють на підставі лише установчого договору, замість статуту надають нотаріально засвідчену копію установчого договору.

Орендні підприємства, крім документів, що їх подають підприємства, подають копію до­говору оренди, засвідчену нотаріально.

Довірчі товариства при відкритті поточного рахунка подають в установу банку докумен­ти, передбачені Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у на­ціональній та іноземній валютах для суб'єктів господарювання - юридичних осіб, та уклада­ють з установою банку договір на відкриття та обслуговування банківського рахунка від­повідно до Типового договору на обслуговування комерційним банком довірчого товари­ства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 24 грудня 1993 р. № 583 і постановою Правління Національного банку України від 18 лютого 1994 р. № ЗО.

Фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяль­ність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім'я за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Для відкриття рахунка такий суб'єкт подає в установу банку:

копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;

копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи - підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи - підприємця у відповідно­му органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально.

Якщо фізична особа - підприємець використовує найману працю, то ця особа при від­критті поточного рахунка додатково має подати копію документа, що підтверджує реєстра­цію фізичної особи - підприємця у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, засвідчену орга­ном, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. У разі якщо фізична особа - підприємець не використовує найману працю, вона обов'язково має за­значити це у заяві про відкриття поточного рахунка в рядку «Додаткова інформація».

За довіреністю суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, що засвідчена но­таріально, його рахунком можуть розпоряджатися інші особи.

У разі смерті суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи його права і обов'язки щодо розпоряджання коштами на рахунках переходять до його спадкоємців відповідно до чинного законодавства України.

Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види сумісної діяльності, що здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи, в установах банків відкривається лише один поточний рахунок. При цьому необхідно подати:

заяву про відкриття поточного рахунка, підписану уповноваженою учасниками договору особою;

копію договору про ведення спільної діяльності, засвідчену нотаріально;

рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого під­пису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі до­віреності;

картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально. У картці наводять­ся зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, і зразок відбитка пе­чатки учасника договору, якому за довіреністю всіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком;

копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, засвідчену органом, що ви­дав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Під час відкриття поточного рахунка для формування статутного фонду господарського товариства подається:

заява про відкриття поточного рахунка, підписана уповноваженою засновниками (учас­никами) особою;

копія засновницького договору, засвідчена нотаріально;

рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довірено­сті, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);

картка із зразками підписів і відбитка печатки, у якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка пе­чатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками (учасниками) для формування ста­тутного фонду господарського товариства до його державної реєстрації як юридичної особи. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком докумен­тів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разі відмови в державши реєстрації господарського товариства або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунка, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються за­сновникам (учасникам), а рахунок закривається.

У разі відкриття рахунка для формування статутного капіталу новостворюваного банку подаються такі документи:

заява про відкриття поточного рахунка, підписана особою, уповноваженою укладати до­говори та діяти від імені засновників (учасників) банку;

копія засновницького договору, засвідчена нотаріально. У разі відкриття рахунка для формування статутного капіталу новостворюваного кооперативного банку замість копії за­сновницького договору подається витяг з протоколу зборів засновників (учасників) з рішен­ням про визначення особи, уповноваженої укладати договори і діяти від імені засновників (учасників) банку, засвідчений нотаріально;

картка із зразками підписів і відбитка печатки. У картці наводиться зразок підпису особи, уповноваженої укладати договори та діяти від імені засновників (учасників) банку. Картка приймається без відбитка печатки і засвідчується підписом уповноваженого працівника бан­ку.

Цей рахунок використовується для акумулювання (у випадках, передбачених законодав­ством України) коштів засновників (учасників) новостворюваного банку з метою формуван­ня статутного капіталу банку до часу їх внесення на накопичувальний рахунок, відкритий у Національному банку або територіальному управлінні Національного банку за місцем ство­рення банку. Після перерахування коштів на накопичувальний рахунок цей рахунок закри­вається на підставі заяви про закриття рахунка, підписаної особою, уповноваженою уклада­ти договори та діяти від імені засновників (учасників) банку.

Карткові рахунки відкриваються клієнтам на умовах договору про відкриття картрахунка і здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Якщо в установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, то картковий рахунок йому відкривається на підставі заяви про відкриття карткового рахунка та отримання платіжної картки і договору.

Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в догово­рі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Згідно з статтею 1067 ЦК договір банківського рахунка укладається для відкриття клієн­тові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та бан­ківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім ви­падків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Відповідно до статті 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його пра­во'безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його пра­ва розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків

1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.

2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за простроч-ку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може переви­щувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки спла­чують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається уго­дою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом.

4. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розра­хунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.

У той же час контроль за дотриманням учасниками платіжних систем нормативно-право­вих актів, що регламентують порядок проведення переказу, а також застосування відповід­них заходів впливу, передбачених законодавством України, покладаються на Національний банк України.

Національний банк України має право встановлювати заборону, обмеження або обов'яз­кові вимоги щодо участі банків у системах міжбанківських розрахунків, а також щодо вико­ристання ними внутрішньобанківських платіжних систем (ст. 42 Закону України «Про пла­тіжні системи та переказ грошей в Україні» [385]).

2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який спла­чується пеня.

Важливу роль у застосуванні заходів відповідальності за несвоєчасне виконання грошо­вих зобов'язань відіграє Закон України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» [72], який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату подат­ків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фон­дів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачу­ють на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом.

Відповідальність банків при здійсненні переказу встановлена статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Згідно із зазначеною статтею банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отри­мувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених згаданим Законом стро­ків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не мо­же перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений дого­вором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми перека­зу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, запо­діяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, запо­діяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки пе­реказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У протилежному разі отри­мувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника іні­ціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініцію­вання ним переказу еквівалентної суми грошей цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення по­милкового переказу встановлюється Національним банком України.

У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримува­чу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового пере­казу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні. При цьому, у разі порушення неналежним отримувачем зазначеного триденного строку, банк-порушник має право вима­гати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день починаючи від дати завершен­ня помилкового переказу до дня повернення грошей включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, останній зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, встановленої цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановлено­му законом судовому порядку. При цьому банк, що списав гроші з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, встановленої цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У разі прострочення банком отримувача строку переказу ініціатору, який встановлено пунктом 31.1 статті 31 Закону «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні», почина­ючи з тридцять четвертого робочого дня банк отримувача має сплатити ініціатору пеню у розмірі 0,1 відсотка суми переказу за кожний день прострочення, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Банк платника не має права на списання з рахунка платника грошей за розрахунковим до­кументом після отримання документа на його відкликання. Якщо всупереч отриманому до­кументу на відкликання сума переказу була списана з рахунка платника та переказана отри­мувачу, повернення отримувачем платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. В цьому випадку банк, що не виконав документ на відкликання або прострочив його передачу банку платника, має сплатити платнику штраф у розмірі 1 відсот­ка суми переказу.

4. Відповідно до частини 4 коментованої статті платник зобов'язаній самостійно нарахо­вувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Як зазначається в статті 33 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», платник несе перед банком або іншою установою - членом платіжної системи, що його об­слуговує, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору.

Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - члену платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповід­ності інформації.

Платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог що­до захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або ін­ша установа - член платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відпо­відальності перед платником за проведення переказу.

Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції

1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобо­в'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між держа­вами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформлен­ням платежів.

3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законо­давством країн - учасниць розрахунків.

4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків вста­новлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є корес­пондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні докумен­ти: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сер­тифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими до­кументами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використо­вуються для одержання платежу.

1. Міжнародні розрахункові операції (міжнародні розрахунки) - це врегульовані нормами права платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що здійснюються у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридични­ми особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: а) самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; б) вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних за­конів України.

Разом з тим слід мати на увазі, що відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю» у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює коло суб'єктів (учасників) міжнародних роз­рахунків, до якого входять: експортери - українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяль­ності, які продають товари іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; ім­портери — іноземні суб'єкти господарської діяльності, які продають товари українським суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням або без ввезення цих товарів на те­риторію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання уста­новами та організаціями України, розташованими за її межами; банки — банк для зовнішньо­економічної діяльності України, уповноважені банки та інші фінансові установи на території України, іноземні і міжнародні банки, зареєстровані у встановленому порядку на території України.

Зазначені особи стають суб'єктами міжнародних розрахунків у разі якщо вони вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлено, що міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоеко­номічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.

До нормативно-правових актів міжнародного права, розроблених міжнародними орга­нізаціями, можна віднести, наприклад, Конвенцію, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [27], Конвенцію про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [24], Конвенцію про гербо­вий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (1930 р.) [25], Конвенцію, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (1931 р.) [20], Конвенцію про гербовий збір стосовно чеків (1931 р.) [21], Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (1988 р.) [22], Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про незалежні га­рантії та резервні акредитиви (1995 р.) [23].