Інансова структура підприємства в бюджетуванні.

ільова функція бюджету.

Результатом діяльності (або цільовою функцією} підприємства як правило є показники кінцевих фінансових результатів:

- відносний (чистий прибуток / власні засоби);

- абсолютний (величина чистого прибутку за бюджетний період).

Однак метою управління бізнесом компанії є не просто отримання за всяку ціну максимального прибутку за бюджетний період. Власники (акціонери) і керівництво компанії зацікавлені в довгостроковому прибутковому функціонуванні свого підприємства. Головна умова життєздатності підприємства - це підтримка на будь-який момент часу прийнятного рівня фінансової стійкості, що виражається в таких характеристиках, як платоспроможність (ліквідність) та забезпечення власними коштами.

Таким чином, цільова функція бюджету промислового підприємства містить у собі функцію максимізації кінцевих фінансових результатів і ряд обмежень, що накладаються факторами фінансової стійкості:

нормативні значення ліквідності;

нормативні значення показників фінансової стійкості.

контрольовані зовнішні впливи;

неконтрольовані зовнішні впливи (прогнозовані тенденції зовнішньої кон'юнктури).

Ключовим поняттям бюджетного планування є поняття сукупного ефекту окремого управлінського рішення. Сукупний ефект містить у собі безпосередню зміну параметра господарської діяльності в результаті "крапкового" зовнішнього впливу (контрольований або неконтрольованого) плюс зміна "сполучених" параметрів господарської діяльності відповідно до функціональних зв'язків економічної системи підприємства.

Вищесказане має саме безпосереднє відношення до розуміння специфічних моментів процедури складання зведеного бюджету підприємства. Системний підхід у бюджетуванні припускає об'єкт бюджетування (підприємство) як цілісну модель, що складається з обмеженого числа параметрів (бюджетних показників). Таким чином, складання зведеного бюджету на поточний період є не що інше, як моделювання, де в якості вихідних беруться параметри стану підприємства на початок бюджетного періоду. Вихідним пунктом бюджетного циклу є план - факт аналіз виконання бюджету попереднього періоду, на базі якого й складається бюджет поточного періоду. Результатом проведення план - факт аналізу виконання зведеного бюджету попереднього періоду (і, зокрема , проведення комплексного маркетингового дослідження стану зовнішнього економічного й правового середовища як невід'ємної складової частини план - факт аналізу) є:

а) кількісна специфікація впливу ймовірних неконтрольованих зовнішніх впливів (кон'юнктурних факторів) на зміну стану підприємства за поточний бюджетний період.

Основними кон'юнктурними факторами є "середній по ринку рівень цін на готову продукцію й закуповувані матеріальні й трудові ресурси", "еластичність попиту за ціною, методам платежу (надання товарного кредиту)", "показники конкуренції якості (співвідношення " ціна-якість" на сегментованому (неоднорідному) ринку і ін. На базі кількісної специфікації неконтрольованих зовнішніх впливів розраховуються основні міжфакторні зв'язки, що закладаються в бюджетну модель. У першу чергу, це стосується розрахунку функції маржинального доходу, що лежить в основі проведення аналізу “витрати-обсяг-прибуток" з метою визначення оптимального обсягу продажів на бюджетний період;

б) визначення оптимальних значень основних взаємозалежних бюджетних параметрів на бюджетний період за критерієм максимізації кінцевих фінансових результатів з урахуванням обмежень, що накладаються нормативними значеннями показників фінансового стану. Більша частина кількісно специфікованих міжфакторних зв'язків виражається у вигляді функцій (функції маржинального доходу в розрізі видів продукції на базі визначення еластичності попиту за ціною; функції виробничих витрат за видами продукції; на основі системи технологічного нормування прямих витрат; функції виторгу; функції прямих комерційних витрат та ін.).

Застосування функцій, що описують взаємозв'язки ключових бюджетних параметрів, є основою основ моделювання господарської діяльності підприємства на бюджетний період. При цьому, критерієм вибору оптимальної величини й структури комплексу взаємозалежних бюджетних параметрів, що складають поняття "господарська діяльність підприємства", є максимізація кінцевих фінансових результатів (чистого прибутку за бюджетний період) за умови підтримки коефіцієнтів фінансового стану (ліквідності, фінансовій маневреності, загальній платоспроможності й ін.) на рівні встановлених нормативних значень;

в) розробка на основі пункту "б" переліку управлінських заходів (контрольованих зовнішніх впливів) для досягнення встановлених оптимальних значень бюджетних параметрів. Управлінські заходи розробляються в розрізі окремих підрозділів підприємства (центрів відповідальності), що й дозволяє забезпечити директивний (обов'язковий) характер бюджету який приймається.

інансова структура підприємства в бюджетуванні.

В бюджетуванні термін "фінансова структура" застосовується не як результат структурування підприємства й інформації про нього за ознакою фінансових потоків, а за ознакою характеру фінансової відповідальності того або іншого підрозділу.

При застосуванні бюджетування на підприємстві фінансові підрозділи в значній мірі відповідають організаційним ланкам, які називаються Центрами фінансової відповідальності (ЦФВ).

Центр фінансової відповідальності (ЦФВ) - це структурний підрозділ підприємства, що здійснює певний набір господарських операцій і здатний впливати на ті або інші фінансові показники цих операцій. Із цієї причини ЦФВ відповідальні за рівень даних підконтрольних показників.

Тобто, в бюджетуванні, фінансова структура - скорочення від "структура фінансової відповідальності".

Залежно від того, що саме з фінансової точки зору несе підприємству той або інший центр і за що саме він відповідає, виділяється три (простий розподіл) або п'ять (складний розподіл) основних типів ЦФВ. За простого розподілу виділяють такі ЦФВ:

центри інвестицій;

центри доходу;

центри витрат.

За складного розподілу виділяють такі ЦФВ:

центри інвестицій;

центри прибутку;

центри маржинального доходу;

центри доходу;

центри витрат.

Вибір того чи іншого розподілу залежить від організаційної структури підприємства, масштабів його діяльності та складності виробництва.

Центри витрат утворюють підрозділи, які для виконання своїх функціональних обов'язків споживають різні ресурси й у такий спосіб впливають на витрати. Відповідно, вони відповідають за їхню величину. Прикладом Центрів витрат є різні виробничі підрозділи й функціональні служби (цех, склад, бухгалтерія, реклама, охорона).

Центри доходу відповідають за дохід, що вони приносять фірмі в ході своєї діяльності. Для того щоб відповідати за дохід, підрозділ повинні мати можливість впливати на його рівень.

Тому центром доходу може виступати підрозділ компанії, що займається реалізацією готової продукції, товарів і послуг, тобто функціонально призначене для одержання доходу (відділ продажів, склад - магазин, оптова база, мережа агентів, фірмових магазинів і т.д. ).

Центри маржинального доходу відповідають за величину одержуваного маржинального доходу (інші назви - маржинальная прибуток, прибуток, чистий дохід, націнка). Створюються на тих підприємствах, де є досить складні по своїй структурі й, головне, діяльності підрозділу, що є по суті бізнес-напрямками. Такі підрозділи здійснюють не одне виробництво (як центри витрат) і не одну торгівлю (як центри доходу), а повний або майже повний цикл виробництва й реалізації продукції певної номенклатури. Тим самим вони контролюють доходи й витрати свого напрямку й можуть відповідати за ефективність своєї діяльності в цілому. Мірою ефективності служать уже не доходи й витрати бізнес-напрямку в окремості, а різниця між ними.

Центри прибутку відповідають перед керівництвом за суму отриманого прибутку. Вони, як і центри маржинального доходу, контролюють і дохідну, і видаткову сторону своєї діяльності. Але мова йде вже про доходи й витрати не окремого напрямку, а всього підприємства в цілому. Відповідно, центром прибутку виступає самостійне підприємство - як узяте особисто, так і в складі багаторівневої структури, наприклад холдингу,

Центри інвестицій є вершиною всієї фінансової структури. Вони мають право управляти не тільки оборотним капіталом, тобто відповідати за обсяг заробленого прибутку (як попередні 4 типи центрів), але й необоротними активами (основними засобами й нематеріальними активами), наприклад побудувати новий цех, поміняти застаріле обладнання, придбати нове програмне забезпечення, а в більших масштабах - купити або продати бізнес і т.д. Це означає, що центр може здійснювати інвестиції й дезінвестиції. У цьому випадку центр інвестицій зобов'язаний забезпечити ефективне використання цих інвестицій, що припускає відповідальність за рентабельність всіх активів компанії. Як можна зрозуміти, під інвестиціями в цьому випадку розуміється не сукупність проектів довгострокових вкладень, а весь інвестований у підприємство капітал. Центр інвестицій - це, як правило, підприємство або самостійне, або в складі багаторівневої структури. Однак на практиці Центром інвестицій може бути й підрозділ у складі підприємства, наприклад регіональна філія, що сам визначає, яким складом основних засобів він збирається оперувати, виконуючи свою господарську діяльність. [За «Бюджетирование: шаг за шагом»]