ІV. Вивчення нового матеріалу
Тема: Дорогобуж і Клевань.
Мета: дати загальне уявлення про історію населених пунктів, виховувати в учнів любов до рідної землі та патріотичні почуття,Розвивати вміння та навички до самостійного опрацювання матеріалу.
Обладнання: ілюстрації.
Після цього уроку учні зможуть:
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
Оголошення теми та мети уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань
Преревірка домашнього завдання
ІV. Вивчення нового матеріалу
Дорогобуж — давньоруське місто на Волині. Уперше згадується у літописі (1084) у зв'язку з тим, що був відданий тоді князеві Давидові Ігоревичу. Після його смерті (1112) Дорогобузьку волость одержав Володимир-Волинський князь Ярослав Святополчич. Потім нею володіли великі київські князі, зокрема Володимир Мстиславович (1150–1154, 1170–1171) до Ізяслава Мстиславича, при якому Дорогобуж мав власних князів, склавши особливе, залежне від Києва, князівство разом з Пересопницею. Згодом туди перемістилася столиця князівства. У кінці XII в. Дорогобуж перестав бути самостійним уділом й залежав від Шумських, Дубровицьких і Пересопницьких удільних князів. Згодом входив у володіння князів Острозьких, які мали тут замок.
Памятки:
Городище ХІ-ХІІІст.
Успенська церква XIV–XVI ст.
оселення Клевань, як стверджують історики, існувало вже в ХІІ ст. під назвою Коливань. (Коливань — це назва ваг великого розміру, на яких зважували велику рогату худобу). Клевань розбудовувався на високому правому березі річки Стубли, по якій з 1793 року і певний час по тому, проходив польсько-російський кордон.
У письмових джерелах Клевань вперше згаданий під 1458 роком як власність князя Михайла Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії із магнатами Чарторийськими.
Самою природою підказане місце для замку — високі правобережні пагорби річки Стубли були дуже зручними для укріплення. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, у 1475 році князь Михайло Чарторийський — брацлавський староста, побудував замок.[3] У 1495 за сприяння його сина Федора Чарторийського, луцького старости, було добудовано замок, оточено його міцними кам'яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їхніх цегляних стін в деяких місцях сягала 3,8 м.[3] Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.
На дитинці було побудовано триверху дерев'яну церкву.[3] Для підведення води у рови, що оточували замок, на річці був збудований водяний млин та гребля із каналами для підведення води. По греблі біля млина проходив дерев'яний міст (ці споруди не збереглися донині — їх можна побачити на малюнку роботи Наполеона Орди — Вид на клеванський замок). Ці споруди мали оригінальні дерев'яні неглибокі «міні-басейни» із різними глибинами та із «міні-водоспадами», розташованими під накриттям мосту, і які призначалися для купання сімей із дітьми. Басейни підтримувалися у задовільному стані до першої половини 70-их років 20 століття і були улюбленим місцем відпочинку сімей із дітьми. Після проведення меліоративних робіт, спрямованих на осушення заплавних земель річки Стубла, та після відведення води на полив пальметного саду поблизу села Зоря у другій половині 70-х років, річка суттєво обміліла і ці унікальні споруди було повністю втрачено.
З опису Клеванського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон із влаштованим усередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася як арсенал. У бійницях замку було встановлено біля 30-ти гармат. Через глибокий рів був перекинутий стаціонарний чотириарковий міст на міцних пілонах, який початково був підйомним. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку XX ст.[3]
Протягом XVI–XVII ст. місто і замок неодноразово зазнавали нападів татар і козаків.[3] У 1617, 1619 роках замок тричі піддавався нападам татар і тричі його нападники зазнавали поразки. У 1640 році війська ординців, зруйнувавши місто Рівне, здійснили чергову спробу взяти клеванський замок штурмом. Бій тривав тиждень і з приходом військової підмоги ординці були розбиті. Серед місцевих жителів досі переказують легенду про підземний хід, який з'єднував клеванський замок із олицьким замком, і по якому захисники отримували допомогу та підкріплення. За цими ж легендами, пізніше підземний хід сполучив замок із Благовіщенським костелом. Підкріплювали цю легенду періодичні провали ґрунту поряд із базарною площею, які відбувалися до 70-х років 20-го століття.
У 1648 році під час визвольної війни українського народу проти польських і українських магнатів, які у жорстокій формі нав'язували українському народу, передбачену Берестейською унією, єдину віру — католицьку, єдину мову — польську, які руйнували православні церкви і храми чи віддавали їх уніатам або передавали в оренду євреям, та здійснювали утиски українського населення, замок було оточено козацьким військом, яке після триденного бою оволоділо фортецею. Учасником цих подій був відомий український військовий та державний діяч, полковник Волинського (Звягельського) козацького полку Михайло Тиша. Ще в 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію.[3] З метою відродження економіки у 1654 поселенню було надане Магдебурзьке право[3] (і знову — суперництво з Оликою!), що обумовило розквіт торгівлі і зростання польської та єврейської громад.
Після вигнання єзуїтів у 1773 р., коли місцевість у результаті першого поділу Речі Посполитої відійшла до Австрійської імперії, а після другого поділу 1793 року — до Росії, замок тривалий час стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити у Клевані польську гімназію, не перебудував замок у 1816 р.[3] Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилася гімназія. Після третього поділу Речі Посполитої російська влада закрила цей навчальний заклад у 1831 р.[3]
У 1834 р. сюди з Луцька було переведено російську гімназію, та через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову став пусткою та розвалювався без належного нагляду, і у 1877 р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ.[3] У палаці магнатів, що був на території замку, розташувалося управління маєтками царської родини — волинських апанажів. У 1915 р. під час воєнних дій Першої світової війни палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна. Після ремонту та часткової відбудови окремих приміщень у замку розмістили духовне училище.
На вулиці Міцкевича, неподалік від крутого плато, розташований Благовіщенський костел у стилі раннього бароко, який зараз чудово видно при під'їзді з автотраси Луцьк—Рівне. Засновник храму Юрій Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший із цього православного княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці — кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р.
Ще у першій третині XX ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний чудотворний образ Матері Божої Клеванської пензля Карла Дольчі, майстра болонської школи XVII ст., який спочатку знаходився у замковій каплиці. Трохи південніше костелу стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.
З 1947 р. і до 1991 р. костел стояв пусткою із наглухо забитими вікнами та дверми. Попри це, та заборони батьків, клеванська дітвора, уяву якої підігрівали часті випадки знаходження скарбів в Клевані і його околицях, проникала до костелу в пошуках входу до легендарного підземного ходу. У 1991 р. розпочалась реставрація костелу і після того, як у ньому стало безпечно перебувати, розпочалося його відродження як культової споруди.
У самому центрі, поблизу давнього городища та поряд із замком, збереглася ще одна пам'ятка культової архітектури — церква Різдва, заснована у 1777 р. і побудована за сприяння Адама Чарторийського, яка початково була уніатською (вул. Госпітальна). Це храм, збудований із цегли, із класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. У цілому, об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середохрестям. Поруч — скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).
Клевані збереглися руїни Клеванського замку 1475 року та костел Благовіщення із дзвіницею 1630 року. Є ще церква Різдва 1777 року. Хоча, здається, всі ці архітектурні принади не в змозі створити масштабний приплив туристичних інвестицій у містечко, яке для багатьох навіть втаємничених в українське краєзнавство є всього лише ще одним населеним пунктом по дорозі до радзивилівської пишноти Олики, вічної суперниці.
поряд із селищем міститься «Тунель кохання» — пам'ятка природи; своєрідний зелений тунель, утворений потягами, які зрідка курсували залізничною гілкою в лісовому масив
Творче завдання