Предмет і об’єкт мікроекономіки

Об’єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей та виникаючі при цьому загальні економічні проблеми, що вирішуються у відповідності з існуючими інститутами та їх системами.

Предметом мікроекономіки є поведінка господарюючих суб’єктів і механізм прийняття ними економічних рішень з приводу виробництва і споживання економічних благ в умовах обмежених ресурсів [1].

Таким чином, серед структурних елементів предмета мікроекономіки можна виділити економічні суб’єктів, економічні блага та економічні дії.

Економічні суб’єкти – це неподільні, первинні елементи господарської системи, який самостійно здійснюють певні економічні функції [3].

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.

Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє, найчастіше – як продавець трудових послуг, а в мікроекономічній термінології – фактору «праця». Доходи споживача, його смаки та уподобання, його рішення відносно набору товарів у споживчому кошику формують попит, який певним чином впливає на ринкову ціну та обсяги виробництва фірм [3].

Терміном «фірма» об’єднують різних суб’єктів. Так називають і велику корпорацію, і дрібне фермерське господарство. Фірма може бути одночасно виробником товарів, їх продавцем, споживачем ресурсів, їх покупцем, власником, інвестором. В кожному з проявів фірму розглядають окремо. Аналогами терміну «фірма» є терміни «компанія», «підприємство», але останній вживають для характеристики фірми як виробника продукції.

Сучасна економічна теорія виходить з припущення про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин. Це означає, що, купуючи різноманітні блага, споживач прагне зробити такий вибір, який дозволить йому одержати максимум корисності; фірма в процесі виробництва намагається максимізувати суму прибутку за певний період, інвестор бажає найбільшої віддачі від капітальних вкладень, держава прагне до найвищого зростання суспільного добробуту при певному бюджеті [3]. В якості економічних суб’єктів ви ступають також, наприклад, профспілки, метою яких є підвищення зарплати і поліпшення соціальних умов життя їх членів, засобом – боротьба за вигідні умови укладення колективних договорів [5]. Ще А. Сміт висунув ідею «економічної людини», припустивши, що головний спонукальний мотив діяльності індивіда – його власний егоїстичний інтерес. Прагнучи максимізації власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі критерію «витрати-вигоди» і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Отже, основна проблема економіки полягає у вирішенні протиріччя між бажаннями людей задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, що знаходяться в їх розпорядженні й використовуються для даної мети [1].

З точки зору песиміста, під економічними потребами (economic needs) зазвичай розуміється недостатність чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності і розвитку особистості, фірми і суспільства в цілому. Оптимісти воліють визначати економічні потреби як внутрішні мотиви, які спонукають до економічної діяльності. Певні з них є в майже необмежених масштабах (наприклад, повітря), інші – в обмеженому розмірі. Останні називаються економічними благами. Вони складаються з речей і послуг [5].

Економічні блага – це будь-які предмети, як матеріальні так і нематеріальні, здатні задовольняти певні потреби споживача або бути використаними для досягнення відповідних цілей виробника.

Таким чином, характеристикою економічних благ, що відбиває обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства є їх рідкісність.

Економічні дії даного економічного суб’єкта можна охарактеризувати як прийняття ним певних рішень та їх подальше здійснення.

Основна суперечність у суспільстві – це суперечність між обмеженістю ресурсів і необмеженістю людських потреб. Тут мова йдеться про абсолютну потребу як бажання людини. Задоволення однієї потреби викликає іншу потребу, вищу. Але внаслідок обмеженості ресурсів перед кожним індивідом постає проблема вибору: щоб одержати потрібне благо, людина змушена відмовитись від іншого блага.

Отже, економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, за якого досягається максимізація корисності в результаті використання обмежених ресурсів [4]. Обмеженість ресурсів і відносні рівні цін змушують суб’єктів змінювати рішення, здійснювати вибір між альтернативними технологіями у виробництві, змінювати набір товарів у споживчому кошику, навіть вибирати спосіб реалізації своїх рішень, враховуючи фактор часу, який вважається одним з найбільш дефіцитних ресурсів.

Наприклад, система виборів фірми зводиться до чотирьох виборів:

– Що виробляти?

– Як виробляти?

– Хто виробляти?

– Для кого виробляти?

«Що» – означає вибір, які товари, роботи, послуги та інформацію можливо і необхідно виробляти. При вирішенні вибору «що» завжди існує альтернатива. Альтернативність вибору «що» пов’язана з обмеженістю ресурсів, що виробляються.

Основними видами економічних ресурсів є [4]:

- праця – доцільна діяльність людини, спрямована на створення економічних благ;

- капітал – створені минулою працею блага, використовувані для виробництва товарів та послуг;

- земля, природні ресурси – природні умови, необхідні для виробництва товарів та послуг;

- підприємництво, підприємницька здібність, управління – здатність раціонально і найбільш ефективно використовувати ресурси для виробництва економічних благ.

До переліку ресурсів часто відносять інформацію – упорядковану систему знань.

Оскільки виробництво завжди альтернативно, то в умовах рідкості ресурсів, виробництво будь-якого даного товару тут і в цей час тягне за собою втрату можливостей виробляти інший товар там і в цей час. Така ситуація знаходить своє вираження в понятті «альтернативна вартість».

Альтернативна вартість товару або послуги – це вартість, яка виміряється з точки зору втраченої можливості займатися найкращою з доступних альтернативних діяльностей, що вимагають того ж часу або тих же ресурсів.

Вибір «як» робити характеризується тим, що в будь-якому виробництві завжди є n-е число варіантів його організації. Вибір «як» завжди пов’язаний з проблемою ефективності виробництва.

Ефективність – поняття, що характеризує співвідношення обсягу вироблених економічних благ (результатів) і кількості ресурсів (витрат) [4]:

- виробництво даного обсягу благ із мінімальними витратами;

- виробництво максимального обсягу благ при даних ресурсах.

Економічна ефективність – це ситуація, в якій при наявних виробничих ресурсах і існуючому рівні знань неможливо виробити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю зробити певну кількість іншого товару. Іншими словами, економічна ефективність характеризує такий cпociб виробництва будь-якого заданого обсягу продукції, який мінімізує альтернативну вартість витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Продуктивні ресурси плюс знання утворюють виробничий потенціал (фірми, регіону, України і т.д.). У виборі «як» з виробничою діяльністю пов’язані інвестиції та підприємництво.

Інвестиції – це збільшення обсягу капіталу та його технологічне забезпечення, здійснюване людьми з метою підвищення ефективності виробництва.

Підприємництво – це процес пошуку нових можливостей використання нових технологій і нових сфер вкладення капіталу з метою підвищення ефективності виробництва.

Вибір «хто» і яку роботу повинен виконувати пов’язаний з організацією виробництва, побудованого на поділі, кооперації та комбінуванні праці. Найвище досягнення у поділі, кооперації та комбінуванні праці досягається в результаті наукової організації праці.

«Для кого» – є два аспекти: для кого виробляються товари і послуги, розподіл виробленого продукту за вартістю, тобто вибір «для кого» пов’язаний з розподілом виробленої новоствореної вартості. Проблемі «для кого» та ефективності виробництва присвячує свої зусилля наукова школа праксеології.

Наши рекомендации