Оняття, форми та правове регулювання комунального кредиту
Інститут комунального кредиту відіграє особливу роль у фінансах місцевих органів влади. Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових системах -- основне джерело фінансування муніципальних інвестиційних програм.
Комунальний кредитє системою відносин між двома юридичними особами з поворотної, платної та строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких орган місцевого самоврядування. Його не слід ототожнювати з державним кредитом. Суб'єктом відносин щодо поворотного, платного і строкового запозичення фінансових ресурсів у системі державного кредиту виступає держава.
Основні форми комунального кредиту:
• облігаційні позики;
• безоблігаційні позики;
• комунальний банківський кредит;
• комерційний комунальний банківський кредит;
• комунальний кредит державних банків;
• взаємний комунальний кредит та ін.
В Україні поступово розвивається кредит у формі комунальних облігаційних позик і комерційний банківський комунальний кредит.
Органи місцевого самоврядування, відповідно до законодавства України, можуть браги участь у фінансово-кредитних відносинах.
Для місцевих рад та органів територіального громадського самоврядування, які
Є юридичними особами, встановлено право користуватися на договірних засадах кредитами на виробничі та соціальні потреби.
Згідно з прийнятим у 1991 р. Законом "Про цінні папери і фондову біржу" (стаття 11) місцеві ради отримали право на випуск внутрішніх місцевих позик. На Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку покладено функції регулювання реєстрації цінних паперів.
Надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, які проводяться за рішеннями відповідних рад, зараховуються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, київського і севастопольського міських бюджетів. Згідно із законом до цих бюджетів зараховуються також дивіденди від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня.
Розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим встановлюється Верховною Радою цієї республіки, а внутрішніх місцевих позик - обласними та міськими радами.
Загальний обсяг випущених внутрішніх позик регулює Верховна Рада України в межах визначеного законом внутрішнього державного боргу. Органи місцевого самоврядування, встановлюючи розмір місцевих позик та кредитів, обов'язково погоджують його з Міністерством фінансів України.
6.3. Вітчизняний та зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту
Вітчизняний досвід розвитку комунального кредиту
Царська Росіяхоч і мала практику розвитку комунального кредиту, але в цілому відставала в цих питаннях від Західної Європи. У Росії набули розвитку в основному муніципальні облігаційні позики. Станом на 1 січня 1913 р. в обігу були облігації позик 65 міст Росії. У той же час Німеччина мала в обігу облігації 522 міських і сільських общин. Облігаційні позики випускалися лише великими містами. Росія вирізнялася слабкістю внутрішнього ринку муніципальних цінних паперів. 80-90% їхніх випусків розміщувалися на ринках цінних паперів західноєвропейських країн. Особливо велику роль у цьому плані відігравав ринок Франції. Залежність від зовнішнього фондового ринку була характерною ознакою бідності Росії на капітали. Одні з перших міських позик розміщено Києвом у 1876 р. загальним обсягом 500 тис. крб. на поліпшення доріг і благоустрій та Одесою в 1879 р. на суму 3 млн. 750 тис. крб. Випуск муніципальних цінних паперів у Росії тривав до 1917 року, аж поки не був припинений більшовицьким урядом. Радянський уряд скасував усі борги міст, як і їхнє право на розміщення муніципальних позик.
Досить широкого розмаху в дореволюційній Росії набула діяльність міських громадських банків, які здійснювали кредитування органів місцевого самоврядування та інші операції.
Довгий час у Росії дискутувалося питання про створення спеціального державного банку муніципального кредиту. У 1912р. було створено Державну касу міської та земської позики, яка стала центральною державною установою з кредитування місцевого самоврядування. Цю касу 1 листопада 1917 р. перетворили на Державний банк земського й міського кредиту, який незабаром було ліквідовано більшовиками.
У колишньому СРСР інститут комунального кредиту було відроджено в 20-х роках за політики НЕПу.Місцеві ради могли отримувати короткострокові позики (на строк 6-12 місяців) для поповнення наявних коштів місцевих бюджетів, за умови касових розривів, на закупівлю медикаментів, підручників, палива для бюджетних установ. Обсяг таких позик не міг перевищувати 1% доходів річного бюджету місцевого органу влади. Довгострокові позики передбачалися терміном на 5 років. У період НЕПу так і не вдалося відродити інститут муніципальних облігаційних позик. Фактично жодної з них не було розміщено.
Згідно з Декретом ВЦВК і РНК СРСР від 18 січня 1923 р. почалося відродження комунальних банків.Вони засновувалися тільки губвиконкомами як акціонерні товариства з обов'язковою часткою в акціонерному капіталі самого губвиконкому в обсязі не менше 51 відсотка. Банкам було надане право, крім інших операцій, випускати муніципальні позики, які, як уже зазначалося, відродити не вдалося. У 1927 р. функціонувало 49 комунальних банків.
У січні 1924 р. утворено Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва СРСР.
Серед його акціонерів була й Українська РСР. Банк кредитував місцеві органи влади, житлове будівництво, комунальне господарство. Основна маса кредитів надавалася з розрахунку 3,5 відсотка річних. 97 відсотків кредитів банку мали довгостроковий характер. На будівництво дерев'яного
будинку строк кредиту становив 40 років, кам'яного - 60 років.
Банк не міг задовольнити потреб у кредиті, і його роль була незначною. У 30-х роках система комунального кредиту в СРСР згортається. Змінюється і призначення Центрального банку комунального господарства та житлового будівництва. Банк ліквідовано в 1959 році.
Поняття комунальної власності у законодавстві Українивиникає в грудні 1990 р. ч прийняттям Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування".
Зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту,
Практично в усіх розвинутих зарубіжних країнах місцеві органи влади можуть брати участь у кредитних відносинах. У частині країн доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу вільний і не обмежується державою. Це Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Швеція, Швейцарія. У Франції цей доступ майже вільний. У деяких країнах він здійснюється на основі дозволів держави. Це Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Ірландія, Норвегія, Іспанія.
У законодавстві практично всіх зарубіжних країн є вимога спрямування запозичених фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок позичок в європейських країнах формується, як правило, 10-15 %• доходів місцевих бюджетів. Найвищий показник у Сан-Марино, де він становить 69 %, у Нідерландах - 19, у Бельгії - 13, на Кіпрі - 12, у Чехії - 11, в Іспанії, Франції - 10 % муніципальних доходів.
Система комунального кредиту пов'язана з різноманітними формами запозичення ресурсів. Найбільш поширеним є облігаційний комунальний кредит. Міста та інші органи місцевого самоврядування зарубіжних країн мають право випускати облігації муніципальної позики. Муніципальніоблігації умовно можна поділити на три групи:
• генеральні боргові зобов'язання (або бездохідні облігації), які гарантуються бюджетними доходами та майном органу місцевого самоврядування;
• доходні облігації, що випускаються з метою фінансування будівництва об'єктів інфраструктури. Погашення їх здійснюється за рахунок доходів побудованих підприємств;
• облігації змішаного характеру, що не приносять доходів, але погашення яких здійснюється за кошти, отримані від діяльності підприємств, створених за рахунок запозичених ресурсів.
Є значна кількість безоблігаційних форм муніципальних позик.Ще з XIX ст. відомо про так звані міські боргові книги, в яких робився запис позичених містом коштів. До безоблігаційних позик належать:
• угоди оренди, лізингу обладнання та майна;
• податкові позики;
• іпотечні позики під заставу землі і майна та ін.
Різновидом комунального кредиту є комунальний банківський кредит.У зарубіжних країнах сформувалося кілька форм комунального банківського кредиту. Це кредити комунальних банків, державних комунальних банків, комунальні кредити комерційних банків, взаємний комунальний кредит, а також жирооборот і кредити жиробанків.
Особливою формою комунальних закладів банківського типу є жироцентралі.Перша жироцентраль виникла в Німеччині в 1908 р.
Жиробанкиє ефективною формою спрощення взаємних розрахунків між органами місцевого самоврядування, особливо в умовах платіжної кризи. Розрахунки через жиробанки відбуваються без посередництва грошей, у формі спеціальних поточних рахунків. Передумовою появи жиробанків було те, що комуни, общини, громади виступали контрагентами, користувалися послугами і продукцією одна одної і відповідно оплачували ці послуги та продукцію. .Якщо ці комуни, общини та громади триматимуть свої рахунки в одному жиробанку, то з'являється можливість покриття взаємних зобов'язань без грошей, у формі взаємозаліків на спеціальних поточних рахунках. Завдяки такій системі розрахунків у жироцентралі можуть виявитися вільні кошти на кредитування цих комун, общин чи громад. Тому жиробанк є, крім усього, ще й банком комунального кредиту.
Цю ідею ефективно використали в Німеччині.У 1916р. тут утворилася єдина німецька жироцентраль для всіх місцевих жироцентралей. У 1917-1918 рр. до неї приєдналися Німецька спілка міст. Спілка прусських земських округів, Спілка великих німецьких сільських общин. У 1918р. ця жироцентраль стала банком німецьких комунальних жироспілок. Усього в Німеччині неї
початку 80-х рр. функціонувало 12 жироцентралей. Вони були об'єднані в регіональні спілки. Діє також Західнонімецька спілка ощадних кас і жироцентралей.
Жироцентралі, крім організації жиророзрахунків, надають кредити муніципальним банкам, регіональним та місцевим органам влади у формі комунальних та іпотечних позик. Жиробанки надають лише короткострокові кредити.
Успішно функціонують комунальні банки взаємного кредиту в Швеції,які виникли ще в XIX ст. Це банки-посередники, за допомогою яких одні органи місцевого самоврядування можуть кредитувати інші. Банки взаємного комунального кредиту утворено у Швеції у формі банків із солідарною відповідальністю їхніх засновників - комун без гарантій держави. Шведські комуни утворюють спілки для взаємного кредитування по округах. Кожна така спілка є банком взаємного кредитування. За борги цих банків комуни несуть солідарну відповідальність. У сучасних умовах система вказаних банків функціонує під назвою "Комунінвест".
З початку XIX ст. взаємний комунальний кредит набув широкого розвитку і в Німеччині. Банк взаємного кредитування, який надає кредити комунам, функціонує у Франції.
Ще один вид комунальних банків - це акціонерні комунальні банки,їхні засновники несуть відповідальність у межах власної частки акціонерного капіталу. Перший такий банк створено ще в 1860 р. у Бельгії яктовариство комунального кредиту. Його акціонерами могли бути тільки общини.
Важливе місце посідають і спеціальні державні банки комунального кредиту,що спеціалізуються у сфері кредитування місцевих органів влади. Вони, як правило, тісно пов'язані із системою ощадних кас. Такі банки є в Німеччині, Франції, Італії, Великобританії, Бельгії. У Франції головним банківським інститутом комунального кредиту є Депозитно-ощадна каса - Місцевий французький кредит. До 1987 р. у Франції функціонувала Каса допомоги об'єднанню адміністративно-територіальних одиниць, яку було замінено Місцевим французьким кредитом - банком акціонерного типу. У цьому банку державі належить 47,5 % акцій. Депозитно-ощадній касі •- 25, Ощадній касі - 7, Пенсійному фонду - 6,5, банкам і фінансовим закладам - 5. будівельним підприємствам - 2,8, іноземним фінансовим закладам - 6,2 % акцій. Банк надає довгострокові інвестиційні позики органам місцевого самоврядування. Група "Депозитно-ощадна каса Місцевий французький кредит" є провідним банком комунального кредиту в Європі.
У Франції функціонують також регіональні товариства фінансування інвестицій.утворені, відповідно до закону 1983 р., як акціонерні товариства з рівною пайовою участю депозитно-ощадних кас і ощадних кас.
В Італіїтакою державною установою комунального кредиту є Центральна депозитно - ощадна каса, у ВеликобританіїНаціональний фонд позик.
Є ряд комерційних банків, які спеціалізуються на кредитуванні органів місцевого самоврядування. У Франції це, наприклад, система банків Банку сільськогосподарського кредиту. Вони надають кредити в основному невеликим сільським комунам. Крім того, філіал цього банку "Французькі провінції" надає допомогу адміністративно-територіальним одиницям з випуску облігацій.
У СІМА, наприклад, комунальних банків немає. Проте в Європі частина країн підтримує існування їх уже протягом більш ніж 130 років. Сьогодні такі установи в усіляких формах функціонують в Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Швейцарії та в деяких інших країнах. Створюються муніципальні банки в Польщі, Російській Федерації та в інших колишніх соціалістичних країнах.
6.4. Фінанси комунальних підприємств. Комунальні платежі
Інститут фінансів комунальних підприємств відіграє важливу роль у забезпеченні стабільного функціонування комунального сектора економіки, наданні цим сектором громадських послуг.
Становлення інституту фінансів комунальних підприємств в Україні розпочалося із запровадженням у 1990 р. комунальної форми власності.
Особливості функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні:
• Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування - як кошторисну, так і госпрозрахункову.
• Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства., яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці України.
• Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості,їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать вказані підприємства.
• Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню. 100 % податку на
прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому
належать ці підприємства.
• Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподаткування
підприємства комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються
до відповідних місцевих бюджетів.
• Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не
об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування.
• Більшість установ і закладів, що перебувають у комунальній власності, с самостійними
юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.
• Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів державного сектора
економіки.
Комунальні платежі- платежі, що стягуються місцевими органами влади як плата за надані послуги фізичним та юридичним особам.
В Україні система комунальних платежів одержавлена. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів з оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.
6.5. Фінанси муніципальних підприємств та муніципальні платежі у зарубіжних країнах
Фінанси муніципальних підприємств є інститутом і складовою частиною місцевих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьох країнах фінансові ресурси муніципальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти. Муніципальними підприємствамив зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю належать органам місцевого самоврядування, і господарські товариства. якщо частка в капіталі органів місцевого самоврядування перевищує 50 %.
У США муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями. В Австріїмуніципальні підприємства, котрі повністю перебувають у власності общин, функціонують у системі громадського транспорт)', постачання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття, освоєння території та в інших галузях. У Данії,крім названих галузей, комунальні підприємства займаються продажем деревини з муніципальних лісів.
Основними формами комунальних підприємств у зарубіжних країнах є:
• товариства з обмеженою відповідальністю;
• акціонерні товариства;
• асоціації;
• фонди. Фонди, у свою чергу, поділяються на два види. Одні з них безпосередньо засновані
муніципалітетами, інші є дочірніми підприємствами, заснованими комунальними фірмами і
компаніями.
Є дві основні форми організації фінансів комунальних підприємств:
• Перша група підприємств веде власні фінансові баланси, має відокремлені від місцевого
бюджету рахунки.
• Друга група підприємств не веде самостійних балансів, її рахунки об'єднано з рахунками
місцевих бюджетів. Фінансове господарство таких підприємств виділене в так звані приєднані
бюджети.
У сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерні такі риси муніципальних фінансів:
- відміна останнім часом усіх протекціоністських заходів щодо діяльності муніципальних
підприємств, їхні фінанси формуються на загальних умовах, визначених для всіх бізнесових
структур;
- значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах муніципальні платежі за
послуги, що надаються місцевими органами влади;
- місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни й тарифи на
послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів;
- у кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що надаються місцевою
владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на їх здійснення.