Етапи розвитку Європейської валютної системи

І етап 1947-1950 рр.	укладання валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування
ІІ етап 1950-1958 рр.	створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці - епуніт
ІІІ етап з 1959 р.	створення європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему; створення європейської валютної одиниці – екю (European Currency Unit - ECU) – курс якої визначається як зважене середнє курсів країн-членів ЄС; створення Європейського фонду валютного співробітництва
ІV етап 1989 р.	поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський валютний союз
V етап з 1994 р.	ратифікація в 1994 р. усіма країнами-учасницями угоди, що визначила інституційні і правові засади фундації ЄВС; лібералізація в межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн з найкращими показниками; скорочення торгових дефіцитів
VІ етап	створення основних органів та виконавчих структур ЄВС; формування Європейської системи центральних банків – «Євросфер»
VІІІ етап 1999 – 2002 рр.	створення Європейського центрального банку; введення єдиної валюти; реальне наближення країн-учасниць за показниками рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету (не більше 3% ВВП), рівнем процентних ставок за довготерміновими кредитами, коливання обмінних курсів національних валют; перехід до єдиної валюти – євро

3. Головним елементом валютної системи кожної країни є її національна валюта. Якщо розглядати валюти як специфічний товар, то вони, як і будь-який товар, мають ціну. Оскільки ціну валюти неможливо визначити в тій самій валюті, то їх ціна виражається в інших валютах.

Валютний (обмінний) курс – ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти. Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавством або визначатися в процесі їх взаємного котирування.

Валютне котирування – визначення валютного курсу на основі обраних ринкових механізмів. Існує 2 основних методи валютного котирування – пряме і непряме котирування.

o Пряме котирування – вираження валютного курсу одиниці іноземної валюти через певну кількість одиниць національної валюти. 1 USD = 5,1UAH.

o Непряме котирування – вираження валютного курсу одиниці національної валюти через певну кількість одиниць іноземної валюти. 1 UAH = 0,2 USD.

o Крос-котирування – вираження курсів 2-х валют по відношенню одна до одної через курс кожної з них по відношенню до третьої валюти, зазвичай долара США.

У зв’язку з тим, що основна частина міжнародних розрахунків здійснюється в доларах, з метою полегшення розрахунків курсів національні валюти котируються більшістю країн не одна до одної, а до долара США, а через нього – і до інших валют, тобто використовується крос-курс.

Якщо пряме котирування долара до гривні складає 1 USD = 8 UAH, а долара до євро – 1 USD = 0,8 EUR, то курс гривні по відношенню до євро складатиме:

8 UAH = 0,8 EUR

1 EUR = 8/0,8 = 10 UAH.

Котирування валютного курсу, які встановлюються в процесі зіставлення попиту і пропозиції на іноземну валюту на ринку, мають часовий вимір.

Спот-курс – курс, за яким валюти обмінюються протягом не більше 2-х робочих днів з моменту досягнення угоди про курс. Виключення складає спот-курс долара США по відношенню до канадського долара в Нью-Йорку: спот-курсом вважається курс, за яким розрахунки відбуваються впродовж 1 робочого дня.

Форвардний курс – узгоджений курс, за яким обмінюються валюти у певний момент в майбутньому, більше ніж через 3 дні після досягнення згоди про курс. Як правило, термін обміну валют в майбутньому встановлюється від 3-х днів до 1 року і буває кратний 30.

В практичних цілях для оцінки темпів економічного розвитку використовується декілька розрахункових різновидів валютного курсу.

Номінальний валютний курс – курс між двома валютами, ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти:

NER = Cf/Cd, (15.1)

де NER – номінальний валютний курс;

Cf – іноземна валюта;

Cd – національна валюта.

Номінальний валютний курс більше застосовується для вимірювання поточних операцій і розрахунків з клієнтами, але для вимірювання тенденцій в довгостроковій перспективі він є незручним, оскільки вартість як іноземної, так і національної валюти змінюється, як і у будь-якого іншого товару, паралельно зі змінами загального рівня цін в країні.

Реальний валютний курс – номінальний валютний курс, перерахований з рахуванням зміни рівня цін у власній країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта:

RER = NER × Pf/Pd, (15.2)

де RERr – реальний валютний курс;

Pf – індекс цін зарубіжної країни;

Pd – індекс цін власної країни.

В залежності від того, як встановлюється валютний курс, можливі 2 варіанти: курс може бути жорстко фіксованим по відношенню до іноземної валюти або може вільно коливатися в залежності від співвідношення попиту на іноземну валюту і її пропозиції. Між цими двома варіантами можливі багаточисленні комбінації елементів плаваючого і фіксованого курсів.

Ефект Фішера - у довгостроковій перспективі зміна рівня валютного курсу дорівнює різниці процентних ставок між двома країнами і різниці прогнозованих у них темпів інфляції:

rd – rf = πd – πf = (E _t+1 – Et) / Et (15.3)

Формула встановлює прямий зв’язок між номінальною процентною ставкою, темпом інфляції і валютним курсом: зміна валютного курсу дорівнює різниці в рівнях інфляції між країнами і дорівнює різниці в рівнях номінальних процентних ставок по них. Більш високий темп інфляції всередині країни, ніж за кодоном, призводить до визначення місцевими банками більш високих процентних ставок, ніж за кордоном, оскільки в них закладені інфляційні очікування, що, в свою чергу, призводить до обезцінювання національної валюти у порівнянні з іноземною. Процентна ставка всередині країни повинна дорівнювати процентній ставці за кордоном плюс відсоток знецінення національної валюти за той час, на який встановлена відсоткова ставка.

Фіксований валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке допускає тимчасове відхилення від нього в один чи інший бік більше ніж на 2,25%.

Курс може фіксуватися одним з наступних способів:

· Фіксація курсу до однієї валюти – прив’язка курсу національної валюти до курсу найбільш вагомих валют міжнародних розрахунків.

· Використання валюти інших країн в якості законного платіжного засобу.

· Валютна правління – фіксація курсу національної валюти до іноземної, причому емісія національної валюти повністю забезпечується запасами іноземної (резервної) валюти.

· Фіксація курсу загальної валюти до однієї закордонної валюти.

· Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн – головних торгових партнерів.

Обмежено гнучкий валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке допускає невеликі коливання валютного курсу у відповідності з встановленими правилами.

Плаваючий валютний курс – курс, який вільно змінюється під впливом зміни попиту і пропозиції, на які держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій. Різновиди:

ü Коригований валютний курс – курс, який автоматично змінюється зі зміною певного набору економічних показників.

ü Керований плаваючий валютний курс – курс, який встановлений центральним банком, а не валютним ринком, але з частою його зміною.

ü Незалежно плаваючий валютний курс – курс, який визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції на валюту на валютному ринку при невтручанні держави в цей процес.

Загальна тенденція в еволюції способів визначення валютних курсів полягає в наш час у зростанні кількості країн, які використовують різні види плаваючих курсів, і скороченні кількості країн, які дотримуються політики фіксованого валютного курсу.

Гібридні види валютного курсу.

vОптимальний валютний простір – підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого - з рештою країн.

vЦільові зони – параметри валютного курсу, до яких країна прагне.

vВалютний коридор – встановлені межі коливання валютного курсу, які держава зобов’язується підтримувати.

vПовзуча фіксація – механізм встановлення валютного курсу як відсотка коливань навколо центрального паритету, який передбачає періодичну його зміну на певну величину.

vКероване плавання – політика управління валютним курсом за допомогою валютних інтервенцій, які передбачають скупку чи продаж іноземної валюти.

Валютний курс є основною єднальною ланкою між економікою кожної країни та іншими країнами.

Зараз в світі функціонує Ямайська валютна система, згідно якої існують дві системи валютних курсів: гнучкі або плаваючи валютні курси та жорсткі або фіксовані валютні курси. Країни можуть обирати або один з двох варіантів систем валютних курсів або застосовувати їх змішаний варіант. Згідно домовленостей у межах Ямайської валютної системи країни-члени МВФ повинні дотримуватись таких принципів здійснення валютної політики:

1) валютний курс повинен бути економічно обґрунтованим,

2) інтервенція центрального банку здійснюється з метою згладжування хаотичних короткострокових курсових коливань,

3) при проведенні інтервенції враховуються інтереси інших країн.

Система гнучких або плаваючих валютних курсів.

В цьому випадку курси обміну валют визначаються попитом та пропозицією на валютному ринку.

В умовах дії системи гнучких валютних курсів зміни у попиті або пропозиції валюти відбиваються на зміні валютного курсу.

Перевагами системи гнучких валютних курсів є:

- валютні курси автоматично коригуються внаслідок змін у попиті і пропозиції валюти на ринку, що в кінцевому підсумку усуває незбалансовані платежі,

- у спекулянтів немає можливості отримати прибуток за рахунок центрального банку країни,

- у центрального банку країни не має потреби здійснювати валютні інтервенції.

Недоліками системи гнучких валютних курсів є:

1) невизначеність, яка може викликати зменшення в обсягах торгівлі (купивши товар в США за 10 $ при обмінному курсі 1$=5 грн. імпортер розраховує продати його в Україні за 60 грн., збільшення курсу долара США до 7 грн. зробить такий продаж не можливим).

2) зміни в умовах торгівлі.

Умови торгівлі – це співвідношення експортних та імпортних цін.

УТ = РЕх/РІм

Падіння вартості національної валюти призводить до зменшення доходів від експорту товарів та збільшення витрат на імпорт. Це означає погіршення умов торгівлі для країни.

РЕх ↓ /РІм ↑ = УТ ↓

3) нестабільність внутрішніх економічних процесів. Зниження курсу національної валюти в умовах повної зайнятості ресурсів призводить до інфляції:

(Курс гривні ↓ – курс $ ↑ – Ех ↑ – Ім ↓ – NX ↑ – AD ↑ – Y ↑ – P ↑ (інфляція))

підвищення курсу – до безробіття:

(Курс гривні ↑ – курс $ ↓ – Ех ↓ – Ім ↑ – NX ↓ – AD ↓ – Y ↓ – (безробіття))

Система фіксованих валютних курсів передбачає встановлення центральним банком країни певного рівня обмінного курсу і усування змін, які відбуваються у валютному курсі під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку шляхом проведення стабілізаційних заходів. Існує декілька способів фіксації валютного курсу:

- до курсу найбільше значущих валют міжнародних розрахунків (долару США),

- використання валюти іншої країни у якості законного засобу платежу,

- до курсу валют країн-головних торговельних партнерів (Бутан – до індійської рупії, Намібія та Свазіленд – до південноафриканського ранду і т.і.),

- до колективних валютних одиниць (до СПЗ (спеціальні права запозичення)

Перевагами використання країною фіксованих валютних курсів є:

- компанії країни мають надійну основу для здійснення планування та ціноутворення,

- внутрішня грошово-кредитна політика обмежена необхідністю для центрального банку здійснювати підтримку валютного курсу (регулювати платіжний баланс),

- забезпечується стабільність роботи недостатньо розвинутих фінансових ринків та фінансових інструментів.

Недоліками системи є:

- в умовах відсутності довіри з боку суспільства можуть проводитись спекулятивні дії, що змусять країну відмовитись від фіксації валютного курсу,

- немає надійного способу для визначення ефективності встановленого обмінного курсу,

Центральний банк повинен мати кошти для проведення, в разі необхідності, валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це процес додаткового вливання або вилучення іноземної валюти з національного валютного ринку центральним банком країни. Валютна інтервенція має за мету підтримку фіксованого рівня валютного курсу.

4. Рівноважний валютний курс – курс валюти, який забезпечує досягнення рівноваги платіжного балансу за умови відсутності обмежень на міжнародну торгівлю, спеціальних мотивів для притоку чи відтоку капіталу і надмірного безробіття. (рис.1)

Рис.15.1. Рівноважний валютний курс

Рівноважний валютний курс національної валюти виникає при перетині кривих попиту на іноземну валюту і її пропозиції і графічно виглядає приблизно так само, як і графік балансу попиту і пропозиції на товар.

В ринкових умовах попит і пропозиція на іноземну валюту постійно змінюються. Відповідно змінюється і валютний курс національної валюти. Економічна суть зміни валютного курсу за режиму плаваючого і фіксованого валютного курсу різна.

Знецінення валюти – зниження вартості валюти за режиму плаваючого валютного курсу.

Подорожчання валюти – зростання вартості валюти за режиму плаваючого валютного курсу.

Девальвація валюти – законодавче зниження курсу валюти або центрального паритету за режиму фіксованого валютного курсу.

Ревальвація валюти – законодавче підвищення курсу валюти або центрального паритету за режиму фіксованого валютного курсу.

Подорожчання національної валюти означає знецінення іноземної, до якої вона котирується. Подорожчання іноземної валюти свідчить про знецінення національної. В цілому взаємозалежність різних напрямів руху валютного курсу представлена в табл. 15.3.

Таблиця 15.3