Фінанси міжнародних організацій

У результаті об'єктивних тенденцій розвитку людства зростає кількість проблем, які одна окремо взята держава не в змозі вирішити без постійної співпраці з іншими країнами через функціональну діяльність міжнародних організацій. Сутність їх діяльності полягає у вирішенні тактичних і стратегічних завдань співпраці.

Міжнародна організація – це створене на підставі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю і функціонує на основі міжнародного права. Міжнародні організації взаємодіють з урядами окремих держав щодо формування своїх бюджетів або цільових фондів. Отримані кошти використовуються відповідно до затвердженого бюджету на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату і на фінансову допомогу окремим країнам. Відповідно, будь-яка країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які так чи інакше стосуються даної країни або розповсюджуються на неї.

Важлива відмітна характеристика міжнародних організацій – існування постійних компетентних органів з відповідними функціями й порядком функціонування. Їх створюють, як правило, на основі багатосторонньої міжнародної угоди, доповненої цілим рядом угод, що регламентують мету, завдання, структуру і концепцію органів, членство, права й обов'язки членів організації, процедуру роботи та ін.

Найбільш значною міжнародною організацією є ООН.

Офіційною датою створення Організації Об'єднаних Націй (ООН) є 24 жовтня 1945г., коли державами був ратифікований Статут Організації. «Об'єднані Нації» - це назва, запропонована президентом США Франкліном Д. Руз-вельтом. Вперше воно прозвучало під час другої світової війни в «Декларації Об'єднаних Націй» від 1 січня 1942 р., підписаній представниками 26 держав.

Статут ООН був розроблений представниками 50 країн на Конференції ООН, що відбулася в 1945г. (25 квітня - 26 червня) у Сан-Франциско та була присвячена створенню даної міжнародної організації. В основу її роботи були покладені пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії і США в Думбартон-Оксі в серпні - жовтні 1944 р. Статут був підписаний 26 червня 1945г. представниками 50 країн; Польща, не представлена на Конференції, підписала його пізніше. Таким чином, до складу ООН спочатку входила 51 держава.

Основними цілями ООН, викладеними в Статуті цієї Організації, є:

• підтримувати міжнародний мир і безпеку;

• розвивати дружні відносини між націями на основі пошани принципу рівноправ'я і самовизначення народів;

• здійснювати міжнародну співпрацю у вирішенні проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру і дотримання прав людини і основних свобод;

• бути центром для узгодження дій націй в досягненні загальних цілей.

Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які приймають на себе зобов'язання, що містяться в Статуті ООН, і які, на думку Організації, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Нові члени приймаються Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Статут передбачає припинення здійснення прав і привілеїв держави-члена або його виключення зі складу ООН за порушення принципів Статуту, але такі дії з моменту створення Організації ніколи не застосовувалися.

В ООН функціонують шість головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада з опіки, Міжнародний Суд (Гаагзький трибунал), Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН.

Економічна діяльність ООН включає чотири основних напрями:

1) вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

2) сприяння економічному співробітництву країн з різними рівнями соціально-економічного розвитку;

3) сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

4) вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів. Регулярний бюджет по програмах ООН затверджується Генеральною Асамблеєю раз у два роки. Бюджет представляється Генеральним секретарем ООН на розгляд комітету експертів – Консультативному комітету з адміністративних і бюджетних питань. Аспекти, що стосуються програм, розглядаються Комітетом з програми і координації.

Основним джерелом коштів для регулярного бюджету є внески держав-членів відповідно до шкали, визначеної Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Комітету з внесків. Головним критерієм, на якому базується шкала внесків, є реальна платоспроможність держав-членів (з урахуванням рівня ВНП і рівня доходів на 1 громадянина даної країни). Тому приблизно 75% доходів регулярного бюджету ООН надходить від 10 найбільш багатих країн. Асамблея встановила максимум у 25% бюджету для будь-якої країни, що робить внесок, і мінімум в 0,01%. У ст.19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї.

З регулярного бюджету, базу якого складають ці внески, здійснюються витрати на фінансування основних програм, підтримки програм та адміністративної діяльності Організації. Крім регулярного бюджету, для країн-членів встановлюються також внески відповідно до видозміненого варіанту основної шкали для покриття спеціальних нерегулярних витрат, пов'язаних з безпосередньою присутністю сил ООН в тій або іншій країні.

Багато інших видів діяльності ООН фінансуються, головним чином, за рахунок добровільних внесків поза регулярним бюджетом. Ці програми і фонди включають: Програму розвитку ООН, Світову продовольчу програму, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Дитячий фонд ООН, Фонд ООН з проблем народонаселення та ін.