Основні елементи організації оплати праці
ЗПяк економічна категорія. Кожний працюючий за наймом працівник підприємства отримує за виконану роботу від працедавця ЗП, тобто визначену суму грошових засобів, що компенсують його витрати праці і забезпечують йому певний рівень задоволення особистих потреб, а також потреб членів його сім’ї. Грошова компенсація за виконану роботу є найбільш зручною, оскільки гроші – це еквівалент всіх товарів. При порушенні грошового обігу іноді допускається (з дозволу працівника) часткова компенсація його трудових витрат або продукцією підприємства, або іншою продукцією. Частина ЗП, виплаченої продукцією, прийнято називати натуроплатою.
Не дивлячись на простоту, ЗПє дуже складним економічним явищем, що відображує взаємодію багатьох економічних процесів. Для працедавця ЗП це витрати виробництва, і він буде старатися їх мінімізувати, особливо в розрахунку на виріб; для працівника ЗП – це дохід, і бажання працівника її максимізувати, домовляючись про високий рівень оплати. ЗП тісно пов’язана з цінами на споживчі товари та послуги. Чим ціни вищі, тим менше можна купити на виплачену працівнику ЗП, тим нижчий рівень задоволення своїх потреб, тим більший розрив між номінальною і реальною ЗП та навпаки. І працівник і працедавець, обумовлюючи умови оплати праці, обов'язково будуть враховувати рівень і динаміку цін на споживчі товари.
ЗПтісно пов’язана зі складністю виконуваної роботи – за складну роботу, яка вимагає високих знань, досвіду, зусиль (розумових і фізичних) за інших рівних умов працівник вправі домагатися підвищення оплати своєї праці. Отже ЗП вимагає співмірності різних робіт щодо їхньої складності і визначення рівня кваліфікації працівника.
З цього видно, що ЗП– це складне економічне явище, що ні суспільство, ні підприємство не можуть нормально функціонувати, якщо не організують належним чином оплату праці працівників. Організувати оплату праці працівників – означає розробити, задіяти і постійно підтримувати в робочому стані інструментарій, що забезпечував би грошову оцінку виконаної ними роботи, нарахування і виплату ЗП у відповідності до цієї оцінки.
Організація оплати праціна підприємстві:
ü встановлення умов (норм) оплати праці;
ü встановлення норм трудових витрат (трудових обов’язків працівника);
ü визначення системи оплати праці, тобто способів обліку індивідуальних і колективних результатів праці;
ü визначення порядку внесення змін в організацію оплати праці.
Організація оплати праціна підприємстві регулюється трудовим законодавством (на рівні мінімальних гарантій, які працедавець зобов’язаний забезпечити працюючому за наймом), здійснюється тарифними угодами профспілок(чи інших організацій трудящих), що представляють інтереси працівників зі спілками працедавців (на рівні гарантій, забезпечених результатами праці працівників і працедавців в регульованій ними сфері діяльності, але не нижче тих, що вимагає держава), колективними угодами працедавця і профспілки (чи іншої організації трудящих), тобто колективними угодами підприємства (на рівні гарантій, які може собі дозволити конкретний працедавець, але не нижче гарантій спілки працедавців, до котрої входить дане підприємство) та податковим законодавством.
Умови оплати праціна підприємстві передбачають перш за все оплату за працю в межах встановлених трудових обов’язків, тобто оплату за норму праці. В перелік цих умов оплати входять мінімальна тарифна ставка (годинна, денна, місячна), диференціація ставок (окладів) за складністю праці (кваліфікації працівників), диференціація ставок за місцем працівників в виробничому процесі, диференціація оплати за тяжкістю та інтенсивністю праці.
На більшості підприємств встановлюється також оплата за понаднормову працю (понад трудовий обов’язок). До неї відносяться всякого роду стимулюючі виплати: доплата за суміщення професій; за роботу з меншою чисельністю працівників, ніж це передбачено нормами, за розширення зон обслуговування; за високу якість, за економію ресурсів і т. ін.
Оплата за понаднормову роботув межах законодавчо встановленої тривалості робочого дня (тижня, місяця) регулюються працедавцем за згоди профспілки і фіксується в колективній угоді підприємства. Кожна одиниця виконаної понад норму роботи може оплачуватися в розмірах відмінних (рівних, менших, більших) за розмір оплати такої в межах норм.
За працю в святкові, неробочі і вихідні дні, та за працю в понадурочний час підвищені норми оплати встановлюються на державному рівні. Галузеві норми оплати за працю в святкові, неробочі і вихідні дні, та за працю в понадурочний час можуть бути вищими за державні.
Серед умов оплати важливе місце посідають також гарантовані і компенсаційні виплати, якщо працівник виконує роботу непередбачену угодою з працедавцем.
Обсяги компенсаційних виплатза простій або брак в роботі не з вини працівника, чи перевід працівника на нижче оплачувану роботу за виробничою необхідністю, за час підвищення кваліфікації за направленням працедавця визначаються в колективній угоді підприємства.
Розміри компенсаційних виплатза час виконання працівником державних обов’язків , при переводі на легшу роботу за станом здоров’я, вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей віком до 6 років та інше встановлюються державою і мають характер мінімальних гарантій. Вони обов’язкові до застосування на підприємствах усіх форм власності, та можуть бути підняті за згодою працедавця та профспілки.
Працедавець за згодою з працівником може поруч з колективно-договірним регулюванням умов доплати встановлювати індивідуальні умови оплатита індивідуальні норми праці, що не нижчі визначених колективним договором.
Як елемент організації заробітної плати - форми оплати працізабезпечують зв’язок між результатами праці, нормами праці і нормами оплати. Вибір системи оплати праці є прерогативою працедавця.
Форми оплати праці класифікуються:
за способом виміру кількості праці –
ü відрядні (кількість праці – це кількість виготовленої працівником (бригадою) продукції чи виконаної роботи;
ü погодинні (кількість праці – це кількість відпрацьованого працівником (бригадою) часу);
ü акордні (кількість праці – це конкретний обсяг робіт).
за виразом і оцінкою результатів праці -
ü колективні (базуються на оцінці колективної праці);
ü індивідуальні (базуються на оцінці індивідуальної праці).
за кількістю показників, що беруться до уваги при оцінці трудового внеску працівників –
ü однофакторні, або прості (проста відрядна, проста погодинна);
ü багатофакторні, або преміальні (відрядно-преміальна, акордно-преміальна, почасово-преміальна, відрядно-прогресивна і т.п.).
за характером впливу працівника на на результат праці –
ü прямі;
ü побічні.
Умови, що передбачають доцільність застосування відрядної оплати праці:
ü наявність кількісних показників виробітку чи роботи, що правильно відображують витрати праці працівника;
ü наявність у працівників реальної можливості збільшити виробіток чи обсяг робіт понад встановлену норму в реальних технічних та організаційних умовах виробництва;
ü необхідність стимулювати ріст виробітку продукції, збільшувати обсяг робіт чи скорочувати чисельність працюючих за рахунок інтенсифікації праці;
ü можливість і економічна доцільність розробки норм праці і обліку виробітку працівників;
ü відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції (роботи), міру дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність витрат сировини, матеріалів та енергії.
При відсутності цих умов не доцільно застосовувати відрядні форми оплати праці а використовувати погодинну форму оплати.