Порівняння визначень відповідно до закону україни «про зайнятість населення» та за нормами моп

Закон України «Про зайнятість населення»	Визначення МОП
Зайняті В Україні до зайнятого населення на­лежать громадяни, які проживають на території держави на законних під­ставах: а) працюючи по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тиж­ня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, і міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, члени коо­перативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях; г) які проходять службу в Збройних силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої і конвойної охорони та Цивільної оборони України, органах внутріш­ніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України; д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих нав­чальних закладах; е) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятості населення	Зайняті економічною діяльністю — такими вважаються особи у віці 15—70 років, які: — працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному вигляді; працювали індивідуально (самостійно) на власному (сімейному) підприємстві або в окремих громадян; — працювали впродовж 30 годин на тиждень безплатно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарств або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, яка вироблена внаслідок цієї діяльності; — особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних особисто від них обставин
Зайняті індивідуальною трудовою діяльністю (самозайняті) — особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення постійних найманих працівників) на свій власний кошт; володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (надані послуги)

Закінчення табл. 2.1.3

Закон України «Про зайнятість населення»	Визначення МОП
Незайняте населення — працездатні особи працездатного віку, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботу, не зареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності Тимчасово незайняте населення — працездатні особи працездатного віку, які не мають підхожої роботи, звернулися до державної служби зайнятості і зареєстровані в ній як такі, що шукають роботу	Незайняті — особи обох статей у віці 15—70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними
Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підхожої роботи	Безробітні — особи у віці 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, які одночасно задовольняють трьом умовам: — не мали роботи (прибуткового заняття); — активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, які передували опитуванню; — були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів Зневірені — особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошуки роботи, тому що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для її одержання

Як бачимо, вітчизняне законодавство жорсткіше, ніж міжнародні норми. В ньому навіть немає поняття «зневірені особи», більш ускладнене визначення безробітного. Проте існує поняття «тимчасово незайняті», яке є якоюсь проміжною категорією між поняттями «безробітний» та «незайнятий» — зареєстровані в органах державної служби зайнятості як такі, що наразі не отримали роботи, але отримають статус безробітного лише на 8-й день після подання заяви і відповідних документів до органів державної служби зайнятості. Склад трудових ресурсів визначається за законодавством України, а економічно активного та економічно неактивного населення — за нормами МОП.

За ринкової економіки найближче до трудового потенціалу є категорія «людського капіталу». «Людський капітал» як нагромаджений за рахунок інвестицій запас здоров’я, знань, навичок, умінь, мотивацій та інших здібностей, що детально буде розглянуто в наступному розділі, є характеристикою трудового потенціалу адекватно соціально орієнтованій ринковій економіці. Тобто, ведучи мову про людський капітал, ми фактично визначаємо якісний бік трудового потенціалу. Водночас в історичному аспекті трудовий потенціал властивий будь-якій формі виробництва, зокрема натуральному докапіталістичному й посткапіталістичному господарству.

Економічно активне населення (зайняті й безробітні) або робоча сила — є переважною більшістю ресурсів праці. Воно є меншим за трудовий потенціал суспільства на кількість учнів і студентів працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва, військових строкової служби, домогосподарок і тих, які доглядають дітей і хворих.

Перелічені категорії характеризують комплекс — джерела, можливості й ресурси живої праці на різних рівнях: людини, групи людей, району, регіону, країни, але з різних поглядів. На Заході категорії «робоча сила», «трудові ресурси», «людський капітал» нерідко вживають як тотожні.

У зв’язку з викладеним постає запитання: чи вичерпало себе таке поняття, як трудові ресурси? Відповідь, на наш погляд, дає професор І. С. Бандур [1, с. 19, 21]. Він вважає, що результати впливових процесів, які відбуваються у сфері взаємовідносин між країнами в умовах глобалізації економіки, дають підстави для ствердження, що основою безпеки держави є її економічні інтереси. Трудоресурсна безпека, на його думку, це наявність у державі робочої сили достатньої кількості і якості, здатної забезпечити постійне піднесення вітчизняної економіки, тобто гарантувати високий рівень національної безпеки. Як бачимо, до поняття національної безпеки входить і трудоресурсна безпека, яка може базуватися лише на підрахунку трудових ресурсів відповідно до законодавства України, а не норм МОП.

Крім того, оскільки ринкові механізми ще не цілком сформовані та недостатньо стійкі, про що свідчить перманентне корегування чинних законів (наприклад, Закон України «Про зайнятість населення» з 1991 р. корегувався 7 разів), ця категорія як статистична була б необхідна для планування розміщення продуктивних сил, перспективного прогнозування розвитку робочої сили, розрахунку мобілізаційних резервів тощо.

У перехідний від планової централізованої системи економіки до ринкової системи економіки категорія «трудові ресурси» як наявна маса живої праці, яка вписується в сучасне законодав­че поле України, інтеграційні трудові можливості працездатного населення, реальна здатність сукупного працівника суспільства створювати різні цінності — має особливе значення. Причина в тому, що характерною рисою перехідного періоду є економічна, правова та соціальна нестабільність. Одним із наслідків такої нестабільності є те, що в останнє десятиліття з різних причин відбувається значне коливання чисельності економічно активного населення (робочої сили) до 17 % їх чисельності. Водночас чисельність трудових ресурсів змінювалася мало — лише на 3,3 %. Це означає, що різноманітні макроекономічні розрахунки та прогнози, здійснені на основі показників чисельності трудових ресурсів, будуть надійнішими, ніж розрахунки на основі даних обстеження на економічну активність населення.

До викладеного слід додати, що визначити часові межі перехідного періоду складно. Таку спробу зроблено професором кафедри Гарвардського університету Дж. Саксом. Він поділяє перехідний період на три фази: фазу стабілізації, або критичну; фазу становлення ринку і фазу структурного корегування. Тривалість цих фаз він визначає в 30—35 років. Але практика переходу України до ринкових відносин довела, що намічені терміни порушені. При нашій складній структурі економіки і надзвичайно великій її капіталомісткості фаза структурного корегування, на яку у Сакса відведено життя одного покоління (25—30 років), навряд чи може здійснитися. Китай, наприклад, розраховує цілком завершити перехід до ринкових відносин за 75 років. При цьому слід зважити на повну керованість у Китаї цього процесу державою.