На проект Закону України «Про внесення змін до Закону України

ВИСНОВОК

«Про телебачення і радіомовлення» (щодо удосконалення процедури застосування санкцій Національною Радою)»

(реєстр. № 4815 від 15.06.2016 р.)

У поданому проекті Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (далі – Закон) з метою забезпечення дієвого механізму здійснення нагляду у сфері телебачення і радіомовлення, забезпечення можливості своєчасного реагування на порушення положень Закону, а також для ефективного здійснення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення передбачених законодавством повноважень (п. 2 пояснювальної записки).

Головне науково-експертне управління, проаналізувавши поданий законопроект зауважує, що його зміст значною мірою співпадає з проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» реєстр. № 3562 від 04.02.2016 р., а висловлені зауваження у висновку від 11.02.2016 року враховані частково, тому управління вважає за необхідне частково повторити раніше висловленні зауваження та пропозиції, а також висловити нові пов’язані зі змістом проекту.

1. У змінах до ч. 3 статті 35 Закону пропонується розширити перелік підстав для переоформлення ліцензії на мовлення зміною відомостей про засновника (співзасновників) та/або власника (співвласників) заявника. Із запропонованого словосполучення є недостатньо зрозумілим, що саме мається на увазі під словосполученням «зміна відомостей», що створює передумови для різного його розуміння суб’єктами інформаційного простору.

Звертаємо також увагу, що питання, пов’язані із зміною в структурі власності суб’єктів інформаційної діяльності, унормовуються в ч. 4 статті 12, ч. 9 статті 40, ч. 2 статті 59 Закону та полягають у щорічному інформуванні відповідними суб’єктами національного регулятора. В той же час, законопроект не містить норм, якими зазначені пропозиції узгоджувалися б із згаданими положеннями чинної редакції Закону.

Принагідно звертаємо увагу на те, що в Аналізі та коментарях до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», який був підготовлений для Підрозділу Ради Європи з питань медіа на прохання органів державної влади України зазначено, що «Організаційні й фінансові зобов'язання не слід включати до умов ліцензії, так як вони залежать від змін: люди йдуть із організації, міняється кон'юнктура ринку. Не має сенсу чекати на внесення змін до ліцензії щораз, коли змінюється один із цих факторів. Те ж стосується членів керівних органів, які, ймовірно, також часто міняються»[1].

2. У ч. 8 ст. 72 Закону пропонується встановити, що рішення про стягнення штрафу приймається Національною радою, незалежно від того, чи застосовувалася до порушника санкція у вигляді попередження, у разі вчинення визначених порушень телерадіоорганізаціями. У зв’язку з цим слід звернути увагу, що мета юридичної відповідальність не зводиться виключно до реалізації штрафної (каральної) функції. Суттєве значення має і попереджувальна (превентивна) функція юридичної відповідальності, яка впливає не тільки на порушника правової норми, але і на інших суб’єктів відносин. Тому, викликає сумнів запропонований підхід щодо відмови від попередження, як виду санкції, стосовно порушень телерадіоорганізаціями, передбачених в ч. 8 ст. 72 проекту Закону. До того ж, запропоновані новели не супроводжуються внесенням змін до ч. 7 цієї статті, яка в свою чергу встановлює, що рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією або першого порушення законодавства провайдером програмної послуги.

Викликає зауваження співвідношення чинної частини 7 ст. 72 Закону та новел частин 8 та 9 цієї статті в контексті вимог щодо юридичної визначеності та однозначності трактування, що не узгоджується з природою законів, як нормативно-правових актів, покликаних унормовувати суспільні відносини у відповідних сферах.

Крім того, зазначимо, що фактичне дублювання положень відповідних абзаців ч. 2 статті 6, викладене в пропозиціях до ч. 8 та ч. 9 статті 72 Закону не властиве усталеній практиці законотворення.

Також необхідно взяти до уваги і те, що пропозиції визначення розміру відповідних штрафів (зміни до ч. 8 та ч. 9 статті 72 Закону), на думку управління, можуть негативно позначитися на діяльності суб’єктів інформаційної сфери в умовах складної економічної ситуації.