Михайло туган-барановський 5 страница

останнім значні переваги. Конкуренція такої української продукції як горілка і тютюн на російському ринку, з погляду уряду, негативно впливала на місцевих виробників, тому було заборонено вивезення з України цих товарів; через деякий час вивіз було дозволено, але мито зросло до 30 % на користь російської казни. При цьому товари продовжували обкладати митом і на користь гетьманського скарбу. Усі ці обмеження надзвичайно негативно відбивалися на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для російської промисловості. Україна, як зауважувавД. Дорошенко, «втрачала характер самостійного економічного організму йоберталася в звичайну колонію Москви: насильно відрізувалася від безпосередніх зносин із закордоном, ставала ринком збуту для московських виробів,а сама могла продавати свою сировину і продукти свого господарства тількидо Росії».

Зародження елементів ринкового господарства в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

Остання третина XIIIст.позначилась значними соціально-економічними змінами в Україні. Дедалі більшого розвитку набирають товарно-грошові відносини,поширюється запровадження вільнонайманої праці в окремих галузях,зокрема в Степовій Україні,де вже не існувало Запорізької Січі. У 1775 році Січ було ліквідовано,а більшість козаків було перетворено у залежних селян. Розпочалася активна колонізація земель, що раніше належали запорожцям,причорноморських та приазовських степів і Криму. Поселенцям надавалася допомога:грошові позики,звільнення на деякий час від податків,право продажу горілки і солі,безмитної торгівлі із закордоном тощо.

То ж у Південній Україні посилився розвиток хліборобства,скотарства,будувалися підприємства ,виникали міста. Господаства відразу набували товарних рис,їх продукція йшла на експорт,особливо це стос. збіжжя. Здебільшого господарська система ,що свормувалася у Південній Україні ,відразу ж формувалася капіталістична.

Мануфактурне виробництво на українських землях у 18 ст. досягло значних успіхів,характерним було збільшення питомої ваги мануфактур,що використовують вільнонайману працю. Створюються мануфактури,що використовують примусову працю,вотчинні та посесійні. З`являються мануфактури суто капіталістичного типу ,які належать купцям(купецька) або селянам(селянська).

Розвиток с/г ,ремесла,мануфактур зумовлював розвиток економічних зв`язків між окремими регіонами,зростання кількості базарів і торгів,набувають значення ярмарки .

З розвитком торгівлі відбувався процес формування фінансово-грошової системи, з 1764 р. після скасування в Україні гетьманства фінансово-грошова система України була обєднана з фін.-грош.системою Росії.

У 18 ст.поглиблюються зв`язки з ринком шляхетських господарств Правобережної України . Наслідком цього було зростання селянських повинностей та кріпосного гніту .Але поряд з примусовою працею починають використовувати і вільнонайману. Зростання товарності призводить до зростання посіві технічних культур,поліпшуються породи великої рогатої худоби,тощо. У маєтках зростає промислове вир-цтво з переробки с\г родукції. Найпоширенішою галуззю було гуральництво. Поряд з ним у багатьох фільварках існували поташні буди,селітряні варниці,суконні мануфактури,гуни тощо.Добре були відомі великі мануфактури,що належали магнатам,нариклад сукона мануфактура графа С.Потоцького.

Усі ці зміни у госп.розвитку українських земель означали поступове форм. елементів ринкової системи госп-ва .І хоча це відбувалося в умовах зростання феод.утисків ,посилення особистої залежності та експлуатації сел-ва,зміни означали ,що госп. ситема ставала на новий шлях ринкових перетворень.

52. Криза кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини ХІХ ст. (В. Каразіна, М. Балудянського, І. Вернадського)

У Російській імперії перша половина XIX ст. характеризується подальшим розкладом феодально-кріпосницького ладу і розвитком капіталістичних відносин. Українські землі у складі Російської імперії в той час ділилися на такі регіони: Лівобережжя, Степова Україна, Слобожанщина. На Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, засновані на примусовій праці кріпаків, що гальмувало розвиток товарно-грошових відносин.

На Правобережжі, де переважали великі магнатські господарства, товарно-грошові (ринкові) відносини розвивалися успішніше.Але найбільш успішно в ринкові відносини втягувалася Степова Україна. Слабка заселеність, надзвичайно низький відсоток кріпаків змушувала власників маєтків широко застосовувати найману працю.

Збереження кріпацтва та примусової праці в умовах зростання товарного виробництва змушує поміщиків розширювати власну ріллю за рахунок селянських земель. Дедалі більшого поширення набирає місячина (селян позбавлений земельних наділів, забезпечував потреби наданням панами продовольства). Як наслідок панські маєтки стають все частіше збитковими, і поміщики починають віддавати їх у заставу.

З 30-х років XIX ст. кріпосне сільське господарство опинилося у кризовому стані, господарство дедалі більше підпорядковується ринковим вимогам. Поміщики у своїх господарствах почали застосовувати машиниі передові методи землеробства, однак збереження примусової праці не могло забезпечити їх ефективне застосування.

Повільно відбувалося нагромадження капіталу, вузьким був ринок робочої сили і внутрішній і сировинний ринки країни. Основним гальмом у їх розвитку було панування феодально-кріпосницької системи.

Ці процеси потребували наукового обґрунтування в економічній думці. Науковця В. Н. Каразіна (засновника Харківського університету) найбільше турбувало селянське питання, виступав за певні ідеї обмеження поміщицького свавілля Панщину пропонував замінити грошовим чиншем. вважав, що грошова рента повинна дорівнювати 45 крб. на рік, або 150 дням панщини (Ціна десятини орної землі дорівнювала 45 крб., або 150 робочим дням, яку він розглядав як капітал, що повинен давати йому прибуток у 6 % річних)

Вважав, що головною причиною відставання розвитку Російської імперії був державний борг, вирішення бачив у продажі державних земель «приватним особам» продаж державних земель «приватним особам»

Важливе місце серед економістів класичного напряму посідає М. Балудянський. Конспекти лекцій і публікації мали назву «Економічної системи».Свою систему вчений визначає як вчення про державне господарство і економічну політику. Він визначає державне господарство як поєднання трьох систем:1) меркантилізму (виражає багатство народів у грошах);2) фізіократів (виражає багатство у не перероблених продуктах землі);3) теорії Адама Сміта, заснованої на праці та обміні.Джерелами походження багатства вважав працю і обмін. Диференціацію заробітної плати пояснює наявністю майстерності, професіоналізму. Стверджує, що жодна галузь не має чистого прибутку, окрім землеробства.

З позицій класичної школи процеси генезису ринкового господарства вивчав І. В. Вернадський. Намагався використати основні постулати А. Сміта і Д. Рікардо.

Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні. Він відстоював вимогу про ліквідацію особистої залежності селян від поміщиків; повну приватну власність, у томучислі й селянську, в аграрному секторі економіки.

Отже у першій половині ХІХ ст. відбувається криза кріпосної система та дедалі більшого поширення набувають економічні погляди науковців, які сформувалися під впливом класичної політичної економії.

53. Промислове зростання Німеччини наприкінці XIX ст.. Соціальний напрям політичної економії як передумова генези інституціоналізму.

Після франко-прусської війни 1870—1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феодальних пережитків були створені сприятливі умови для за­вершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Перш за все, уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю країни, кіль­кість студентів в університетах і вищих технічних закладах зроста­ла особливо швидко.

Середня та вища освіта стала міцним підґрунтям для розвит­ку науки й розповсюдження її досягнень в економіці. Внаслі­док розвитку освіти в кінці XIX ст. Німеччина стала батьків­щиною багатьох світових наукових відкриттів, зокрема теорії відносності А. Енштейна, квантової теорії у фізиці М. Планка, теорії електромагнітних хвиль Г. Герца, відкриття Рентгена та створення нових технологій, машин і апаратів для промисловості. Так, німецькими винахідниками в 70—-90 роках XIX ст. були створені динамо-машина, двигун внутрішнього згорання, дизель, трамвай, електродвигун та інші, які мали величезний вплив не тільки на економічний розвиток Німеччини, але й усього людства.

У 70—80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграр­но-індустріальної на індустріальну-аграрну державу і завершується промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і зосередила увагу на розвитку галузей важкої промисловості, особливо виплавки чавуну та сталі, машинобудуванні, зокрема, верстатобудуванні.

Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної про­мисловості. На початку XX ст. Німеччина вже випереджає Англію за виробництвом сірчаної кислоти, фарби, синтетичних барв­інків, Швидко розвивається фармацевтична промисловість.

Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації виробництва та утворення монополій. Останні виникали, в основному, у формі картелів і синдикатів. Особливо велика роль належала картелям.Картель, як форма монополії, передбачав об'єднання кількох господарюючих суб'єктів однієї галузі, які домовлялися про част­ку кожного в загальному виробництві, ціни на товари, ринки збуту, обмінювалися новими технологіями. Утворення картелів у Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги.

Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулю­ванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу.У 70—80-х роках XIX ст. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національ­ного виробника, водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіта­лу за кордон.

Розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, ти за 30 років з 1870 по 1900 рр. обсяг промислового виробницт­во зріс у 3,1 рази А це зумовило потребу у великій кіль­кості сировини та ринків збуту товарів. Уряд Німеччини під­гримує агресивність вітчизняних монополій. У 1894—-1895 рр. країна захоплює ряд територій в Китаї, 1899 р. — Маршалові острови, 1911 р. — частину Камеруну в Африці.

Отже, ряд зазначених факторів позитивно вплинув на еконо­мічний розвиток Німеччини в кінці XIX ст., дав їй можливість і гати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію.

У нових історичних умовах кінця XIX— початку XX ст. ш і впливом значних економічних зрушень у Німеччині зародилась нова історична школа та соціальний напрям економічної думці. Це було пов'язано з особливим періодом розвитку, коли монополізація спричинила різку поляризацію доходів населення і внаслідок цього загострилися класові суперечності.

Для нової історичної школи соціальне питання ніколи не залишалося поза увагою — вона зосереджувала увагу на важливо му значенні всіх соціальних інституцій. Потрібно нагадати, що концептуальним підходом класичної школи до цих питань був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства — це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похід­ним від загальносуспільного.

Започаткування соціального напряму в економічних дослі­дженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, мо­нополізацією економіки та розповсюдженням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення євро­пейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціаль­ного захисту. Водночас проблеми соціальної нерівності та захи­сту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення шля­хом державного регулювання суспільного життя.

Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній еко­номії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований, у першу чергу, на вирішення таких практичних проблем:

• соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослі­дження економіки як частини соціальої системи, підвищена ува­га до проблем соціальної справедливості;

• заперечення об'єктивних економічних законів та такої самої обумовленості соціальної поведінки людей;

• визнання примату неекономічних факторів соціально - економічного розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованих етичним нормам;

• активний захист приватної власності, заперечення експлуа­тації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки шляхом соціальних реформ та державно-правового регулювання.

Ці теорії мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індиві­дуальною, провідну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними. Соціаль­ний напрям політекономії був передумовою виникнення нового напряму економічної думки— інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.

54.Лідерство економіки США кінця ХІХ – початку ХХ ст. Теоретичні досягнення американської школи маржиналізму.

В останній третині XIX ст. у США швидкими темпами відбувається процес індустріалізації, зростання важкої промисловості. Бурхливе зростання промисловості супроводжувалося швидким технічним прогресом, упровадженням досягнень другої науково-технічної революції.

Поява нових економічних районів дала поштовх подальшому розвитку залізничного будівництва, а це, у свою чергу, привело до збільшення продукції важкої промисловості, яка виробляла рейки, паровози, вагони для залізниць. Поряд з цим відбувається швидке будівництво автомобільних доріг та каналів. Економічний розвиток США прискорювався наявністю потужної сировинної бази — різних природних копалень, родючих ґрунтів, великих лісових ресурсів, річок, озер, а також сприятливим кліматом. Отже, в США були сприятливі фактори для проведення швидкої індустріалізації та завершення промислового перевороту у 80-х роках ХІХ ст. Важливим чинником розвитку економіки США була масова імміграція з Європи, що сприяла швидкому зростанню населення. Усе це впливало на швидкі темпи зростання американської промисловості. Швидкими темпами після громадянської війни розвивалося сільське господарство США за американським, фермерським, шляхом, який означав відсутність феодальних пережитків.

Розвиток економіки США наприкінці XIX ст. призвів до значних структурних зрушень. До середини 80-х років XIX ст. головний прибуток для держави давало сільське господарство, а країна за рівнем промислового виробництва посідала лише четверте місце у світі. Після завершення громадянської війни США перетворюються в індустріально-аграрну державу і виходять на перше місце у світі за рівнем промислового виробництва, стають лідером світової економіки. Лідерство США було досягнуте важкою працею мільйонів трудящих, особливо робітників-емігрантів.

Зазначені вище соціально-економічні передумови сприяли формуванню неокласичного напряму економічної думки в США. Засновником американської школи маржиналізму став Джон Бейтс Кларк. Основні теоретичні здобутки Дж. Б. Кларка:

Розвиток методології економічних досліджень на основі учення про статику і динаміку. За аналогією з теоретичною механікою вчений поділив економічну теорію на три розділи: 1) універсальну економіку, яка формулює загальні універсальні закони; 2) соціально-економічну статику, взяту в «стаціонарному стані»; 3) соціально-економічну динаміку, яка досліджує ті сили, які діють у суспільстві, що перебуває в русі, у розвитку. Універсальна економіка повинна досліджувати більш загальні закони господарської діяльності. До цих законів Кларк відніс закон граничної корисності, спадної продуктивності праці і капіталу. Кларк вводить політичну економію до сфери статики, тобто такого стану суспільства, коли воно перебуває у рівновазі і в стані повного спокою. Він досліджує на цій стадії «частку» кожного фактора на основі законів граничної корисності та спадної продуктивності. У цьому плані ним трактуються категорії заробітної плати, процента, ренти. Кларк стверджує, що заробітна плата визначається «граничною продуктивністю праці» робітників. Він писав, що при незмінних розмірах капіталу і незмінному рівні техніки подальше збільшення кількості використаних на виробництві робітників призведе до падіння продуктивності праці кожного знову прийнятого робітника. Тобто чим більше зайнято робітників, тим нижчою буде продуктивність праці і тим нижчою має бути заробітна плата. І третя стадія — динаміка, в якій, за Кларком, усі фактори перебувають у стані розвитку, в якому можливі порушення стану рівноваги. На стадії дослідження економіки в динаміці Кларк вводить категорію прибутку, яка у нього є «даром» технічного зростання виробництва.

На відміну від європейських маржиналістів, він вважав, що: оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не окремі індивіди, а групи (класи) покупців. ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а "пучок елементарних корисностей", оскільки будь-який товар має перелік властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців. Вчений виокремив чотири фактори виробництва: грошовий капітал; капітальні блага (засоби виробництва, земля); підприємницьку діяльність; працю.

56. Економічний розвиток Франції в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Математична школа маржиналізму.

До середини XIX ст. Франція за обсягами промислового виробництва посідала друге місце у світі після Англії, але наприкінці XIX ст. вона переходить на четверте місце, відстаючи в економічному розвитку від нових промислово розвинених держав — США та Німеччини. Темпи зростання французької промисловості у даний період були в 2-2,5 рази нижчими, ніж у попередні 50 років. На четвертому місці Франція залишалася аж до Першої світової війни, не піднявшись до рівня індустріальної країни. Цілий ряд факторів негативно вплинув на її економіку й уповільнив темпи зростання. Так, недалекоглядна політика французького уряду призводить до франко-прусської війни, яка надовго затримала її розвиток, мала негативні наслідки для французької економіки: зруйновано багато промислових підприємств, залізниць і ферм; Франція втратила два промислові райони — Ельзас і Лотарингію, багатих на цінну сировину (вугілля та залізну руду). В останній третині XIX ст. розвиток промисловості Франції відбувався повільними темпами, на що впливала слабка сировинна база, особливо недостатня кількість вугілля, стара технічна база промисловості.

Однією з головних причин уповільнення темпів економічного розвитку Франції в даний період залишився парцелярний характер її сільського господарства. Парцелярне господарство характеризувалося слабким розвитком товарності та зв’язком з ринком, невеликою площею землі, відсталістю, відсутністю поділу праці при обробці землі та застосування досягнень науки. Однак розвиток капіталізму на селі прискорив процес розорення дрібних господарств та концентрацію землі у великих та середніх господарствах. Вихід зі скрутного становища селяни шукали в оренді землі та одержанні позичок у сільських лихварів та банкірів, а це часто призводило до зростання їх заборгованості та погіршення економічного становища.

Низький рівень розвитку господарства негативно впливав на внутрішній ринок, зумовлював зменшення купівельної спроможності переважної частини населення Франції — селян, а це, у свою чергу, не стимулювало розвитку промисловості.

У 70—80 роках XIX ст. у промисловості Франції виникають перші нові форми організації господарства – монополії у формі синдикатів і картелів, а на поч. ХХ ст. більшість утворюваних монополій саме були синдикатами. Синдикат — це об’єднання кількох підприємств однієї галузі промисловості, він створювався з метою усунення конкуренції через установлення контролю за ринком і отримання монопольно високих прибутків. Синдикати мали єдину контору, яка керувала збутом продукції.

У цілому французька промисловість з технічного погляду значно відставала від промисловості США та Німеччини, її устаткування здебільшого було морально і фізично застарілим, недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки і техніки, передові технології, енергетичною базою промисловості були переважно парові машини, а не електричні двигуни, що негативно позначалося на собівартості та конкурентоспроможності французьких промислових товарів на світовому ринку. Незважаючи на окремі успіхи, у розвитку важкої промисловості на початку XX ст. за обсягами виробництва провідне місце залишалося за виробництвом предметів споживання. Проблему індустріалізації в країні вирішено не було. Отже, зміна форм господарювання у Франції в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. торкнулася в основному галузей важкої промисловості, в яких відбувався процес монополізації та утворення акціонерних товариств, а інша переважна кількість підприємств залишалася приватною власністю.

Вагомою причиною відставання Франції були суттєві витрати на колоніальні авантюри: колоніальні завоювання, на утримання армії і флоту, великого апарату чиновників у колоніях, особливо перед Першою світовою війною. Розв’язання цих питань держава намагалася здійснити за рахунок збільшення податків, що призводило до зниження життєвого рівня трудящих та зростання робітничого руху. Тому, компенсувати своє відставання Франція намагалася вивозом капіталу за кордон, що гальмувало розвиток економіки країни.

Концентрація французької промисловості здійснювався повільно, проте швидкими темпами відбувався процес концентрації банків, які перетворились у могутніх і всесильних монополістів, які розпоряджалися переважною більшістю грошового капіталу країни Франція зробила вагомий внесок у світовий досвід завдяки операціям з акціями і різними цінними паперами, зокрема дана країна мала широку мережу фінансових посередників, інвестиційних фондів та довірчих товариств, різних видів банків. У Франції була дуже розгалужена банківська система. Вона складалася з різних банків, які виконували окремі функції. Так, один із на прикладів – це акціонерні банки, які в умовах монополістичної конкуренції та централізації капіталів займалися випуском та реалізацією акцій і одержували великі прибутки. Інший приклад – комерційні банки, які фінансували та кредитували фізичних та юридичних осіб. Французькі банки спрямували свої кошти в основному на лихварські операції, надаючи позики іноземним державам під високі відсотки. У кінці XIX ст. Франція спрямувала свої зусилля на вивезення капіталу за кордон. Так, вона була на другому місці у світі за обсягами експорту капіталу після Англії.

В умовах ринкової економіки прибутки від лихварських операцій виходять на перше місце, а Франція перетворюється в державу-рантьє, коли головним прибутком є відсотки від надання грошей у борг чи від придбання цінних паперів. Прибутки від лихварства були у чотири рази більшими, ніж від промисловості й торгівлі. Лихварство було головним стрижнем економіки країни. Більшу частину французьких капіталів на початку XX ст. було вкладено в європейські країни, переважно у Росію, країни Балканського пів-ва та в Іспанію, за рахунок чого Франція отримувала щорічно прибуток у розмірі 1 млрд. дол. Отже, за таких умов економіка Франції мала яскраво окреслений лихварський характер, а лихварство у великих розмірах негативно позначилося на темпах економічного розвитку країни, унаслідок чого вона відставала від провідних промислово розвинених країн світу – США та Німеччини. Наприкінці XIX ст. задля підтримки вітчизняної економіки уряд Франції активно переходить до політики протекціонізму, прийнявши закони про підвищення мита на ввезення в країну товарів. Утворення монополій загострило боротьбу за територіальний поділ світу, за одержання сировини, за вивіз капіталу. З кінця XIX ст. французький уряд посилив загарбницьку політику, виконуючи волю підприємців і банків. Головною подією стало укладення угоди з Англією у 1904р., яка була спрямована проти Німеччини.

МАТЕМАТИЧНА ШКОЛА МАРЖИНАЛІЗМУ

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. позначився бурхливим розвитком природничих наук, зокрема математики, яка все більше знаходила своє застосування в різних галузях науки і техніки, зокрема в економіці. В еволюції математичної концепції рівноваги в XIX ст. можна виділити два етапи. Перший – праці А. Курно і Г. Госсена (перша половина ХІХ ст.). Цей етап є передісторією математичної концепції економічної рівноваги, оскільки в наукових працях цього періоду наявні лише окремі елементи, підходи до цієї концепції. Другий етап — праці Л. Вальраса і В. Парето, в яких математичну теорію подано в цілісному вигляді. Основними передумовами активного впровадження математичних методів у економічні дослідження були: перетворення капіталізму на розвинену господарську систему з високим рівнем взаємозв’язаності та однорідності всіх її частин і елементів; значні досягнення в галузі математики та можливість їх застосування до аналізу економічних процесів.

А. КУРНО. Один із попередників маржиналізму. Засновник математичного напряму в економічній теорії. Спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів до наукового обігу поняття функції попиту, застосовуючи її для пояснення формування та еволюції ціни за різних умов, еластичності попиту. Аналізував такі категорії, як конкуренція, монополія, дуополія. Основна ідея: економічні системи потрібно розглядати як замкнені системи ринкових взаємозалежностей, що перебувають у рівновазі. Ціна розглядається як грошове вираження стану рівноваги попиту і пропозиції. Йому належить заслуга відкриття закону попиту, згідно з яким попит зростає при падінні і навпаки. Послідовно вивчав три ринкові ситуації: чисту монополію, обмежену конкуренцію і необмежену конкуренцію. Розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була крива попиту, серед яких найбільш відомими є монопольна та дуопольна моделі, остання з яких стала фундаментом таких важливих в економіці ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорії ігор.

Таким чином, у центрі дослідження Курно була поведінка окремої фірми, яка є виробником товарів і реалізує їх на ринку, тобто він аналізував економіку на мікрорівні, не цікавлячись економікою країни в цілому. Він вважав, що дослідження проблеми загальної економічної рівноваги неможливе за допомогою економічного аналізу. Це згодом спростував Вальрас.

Г. ГОССЕН. Німецький економіст-математик. І-ий закон Госсена – закон насичення потреб: величина (інтенсивність) задоволення буде послідовно зменшуватися, якщо ми будемо безперервно задовольняти свою потребу в тому самому задоволенні до того часу, поки не досягнемо насичення. ІІ закон Госсена – закон вирівнювання граничних корисностей: оптимальна структура споживання досягається за умов рівності граничних корисностей благ, які споживаються. Висновок з законів Госсена – принцип рівності граничної норми заміщення: за існуючих альтернатив розподілу певного блага можливий "ефективний розподіл", відхилення від якого пов'язане з втратами від вибору інших варіантів.

Л. ВАЛЬРАС. Засновник лозаннської школи. Засновник сучасного макроекономічного моделювання. Принципова заслуга – створення замкненої математичної моделі загальної економічної рівноваги, адже вона є спробою пояснити всі категорії ринкового господарства на основі принципу суб’єктивної корисності. МОДЕЛЬ: Усіх агентів виробництва поділив на дві групи: власники продуктивних послуг (землі, праці, капіталу) і підприємці. В основу моделі покладено ринковий підхід до економічних явищ. Суб’єкти першої групи — це продавці послуг і покупці предметів споживання; і навпаки, суб’єкти другої групи — покупці продуктивних послуг і продавці продуктів споживання. Виробництво і споживання є взаємозв’язаними через два взаємодіючі ринки: ринок продуктивних послуг і ринок предметів споживання. Рівновагу в цій системі Вальрас характеризував як стан, за якого: по-перше, ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг будуть однаковими; по-друге, ціна продажу продукції дорівнюватиме витратам, вираженим у продуктивних послугах. Дві перші умови стосуються рівноваги обміну, а третя — рівноваги виробництва. Ці умови рівноваги Вальрас відобразив через чотири взаємозв’язані системи рівнянь. Основні закони, дотримання яких, на думку Вальраса, забезпечує рівновагу:1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівнює кількість запропоновану і кількість споживану; 3) ціна має забезпечувати максимальне задоволення обом — і покупцеві, і продавцю.

Отже, плив концепції Вальраса на економічну теорію був значним. Структура ринків, класифікація учасників економічного процесу започаткували численні математичні теорії рівноваги. Ідея Вальраса є однією з основ економетрики, моделей «витрати — випуск», розроблених американським економістом В. Леонтьєвим.