Соціально – економічна сутність заробітної плати. Принципи та складові елементи її організації

Відповідно до Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства [1].

В ринковій економіці заробітна плата як соціально-економічна категорія повинна виконувати такі функції:

· відтворювальну – передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

· стимулюючу – стимулювання кількості, якості та результатів праці;

· регулюючу або ресурсно-розміщувальну – як засіб регулювання ринку праці, оптимізація розміщення робочої сили за регіонами країни, галузями економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;

· соціальну - забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю;

· оптимізаційну – передбачає стимулюючу організацію оплати праці, розвиток персоналу, оптимізацію соціально-трудових відносин, сприяє зростанню трудових доходів працівників;

· формування платоспроможного попиту населення – узгодження платоспроможного попиту і виробництва споживчих товарів, тобто за допомогою заробітної плати в ринкових умовах встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом.

Заробітна плата складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова зарплата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Інші компенсаційні та заохочувальні виплати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми.

В системі оплати праці мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою для підприємств всіх форм власності і господарювання.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата праці за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється з урахуванням:

· вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації і розвитку економіки країни;

· загального рівня середньої заробітної плати;

· продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

У процесі подальшого реформування оплати праці в Україні, приведення законодавчих норм до європейських стандартів, передбачається під час укладення генеральної угоди встановлення розміру мінімальної годинної заробітної плати.

Мінімальна годинна заробітна плата – це гарантована мінімальна винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним годинну норму.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата (грошова) - це сума грошових коштів, що одержують працівники за виконання певного обсягу робіт відповідно до кількості і якості витраченої ними праці, результатів праці.

Реальна заробітна плата являє собою сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, що може одержати працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги.

Організація заробітної плати базується на реалізації таких принципів:

· забезпечення випереджувальних темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами підвищення заробітної плати;

· підвищення реальної заробітної плати в міру зростання ефективності виробництва і праці;

· однакова оплата за однакову працю;

· диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, змісту і умов праці, народногосподарського значення галузі, територіального розміщення підприємства;

· державне регулювання заробітної плати;

· врахування впливу ринку праці;

· простота, логічність і доступність форм і систем заробітної плати.

Основу організації оплати праці складають таки взаємозв’язані елементи:

· нормування праці;

· тарифна система;

· форми і системи заробітної плати;

· державне та договірне регулювання оплати праці.

Найважливішою задачею нормування праці є розробка та впровадження прогресивних, технічно обґрунтованих норм та затрат праці, необхідних для правильної організації оплати працівників. Воно визначає норму праці.

Нормування труда полягає у визначення необхідних затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції (виконання роботи) одним або групою робітників певної професії і кваліфікації при конкретних організаційно-технічних умовах. У процесі нормування розробляються норми часу, норми виробітку, норми часу обслуговування і норми обслуговування.

Тарифне нормування заробітної плати полягає в розробці та правильному використанні обґрунтованих нормативів (тарифних сіток, тарифних ставок, посадових окладів та ін.), що визначають рівень оплати праці різних груп та категорій працівників залежно від їх кваліфікаційного рівня та умов праці. Тарифна система визначає міру винагороди за працю.

Організація оплати праці на базі тарифної системи гарантує працівникові утримання ним основної оплати і всієї оплати незалежно від результатів роботи підприємства, тобто з урахуванням лише індивідуальних результатів праці.

Форми та системи заробітної плати визначають спосіб винагороди за працю.

Залежність оплати праці працівників від кількісних і якісних результатів їх праці здійснюється за допомогою систем заробітної плати. Раціональний їх вибір і їх побудова сприяють забезпеченню зацікавленості працівників у зростанні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції, підвищенні її конкуренто-спроможності, економії сировини, матеріалів, тощо.

Формою додаткової оплати праці за виконання і перевиконання цих показників є премії. Вони дозволять об’єднати особисту матеріальну зацікавленість з колективною, стимулювати одночасно підвищення показників ефективності діяльності підприємства.

Правильна організація заробітної плати є необхідною умовою ефективного стимулювання праці.

В умовах існування різних форм власності та господарювання регулювання оплати праці здійснюється за допомогою:

· державного регулювання;

· договірного регулювання;

· механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві.

Державне регулювання оплати праці реалізується шляхом встановлення: мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій щодо оплати праці (робота у понаднормований час, у святкові, вихідні дні, виконання державних обов’язків),умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що укладаються на всіх рівнях управліннях, які досягаються в результаті колективних переговорів, детальніше розглянуто у роботі [3].

Тарифна система використовується для диференціації розмірів заробітної плат працівників залежно від їхньої кваліфікації, відповідальності, складності, якості праці, її кількості та результатів. За допомогою тарифної системи установлюються співвідношення між низької високооплачуваними категоріями працівників.