Бюджетно-податкова політика
Державний бюджет є головною і провідною ланкою державних фінансів та важливою фінансовою категорією, яка має свою історію розвитку. Державний бюджет — це основний фінансовий документ держави.
Державний бюджет — план формування і використання фінансових ресурсів на поточний рік для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади.
За матеріальним складом державний бюджет — це централізований фонд фінансових ресурсів держави, а за соціально-економічною суттю — це основний засіб перерозподілу національного доходу. Суть державного бюджету реалізується через такі основні функції: 1) розподільчу; 2) контрольну.
Контрольна функція дає змогу знати, чи своєчасно й у повному обсязі фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції перерозподілу бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних коштів, який відображається в доходах і видатках бюджету.
Складовими державного бюджету є доходи і видатки. Кожна з цих складових бюджету поділена на два фонди: загальний і спеціальний. Залежно від співвідношення доходів і видатків бюджет може бути збалансованим, з дефіцитом або з профіцитом
Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над доходною, що свідчить про незбалансованість бюджету, а це в свою чергу – нестача бюджетних коштів для фінансування потреб держави у плановому році.
Дефіцит бюджету за сутністю відображає об'єктивні економічні відносини між учасниками суспільного виробництва щодо додаткової мобілізації доходів для використання бюджетних коштів згідно з функціями держави. Бюджетний дефіцит виступає в двох формах: активна і пасивна
Причини виникнення бюджетного дефіциту:
– розбалансованість та кризові явища у функціонуванні економіки;
– непослідовність в інвестиційній та інноваційній політиці держави;
– падіння доходів держави в умовах фінансової кризи;
– неефективність фінансово-кредитних зв'язків;
– політична криза;
– недосконалість законодавчої бази;
– нецільове та неефективне використання бюджетних коштів;
– інфляційні процеси в країні;
– зростання боргу (зовнішнього, внутрішнього);
– зростання обсягів тіньової економіки;
– низький рівень життя громадян;
– надзвичайні обставини тощо.
Державний борг - це загальна сума, на певний момент, непогашених позик, отриманих державою для фінансування дефіциту бюджету та інші визначені законодавством цілі, невиплачених відсотків за обслуговування цих позик, а також наданих гарантій за зобов'язаннями інших державних структур.
Податкова політика - це діяльність держави у сферах запровадження правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. Зміна форм оподаткування та податкових ставок впливає на стан господарської кон'юнктури. Під час економічної кризи держава свідомо з метою зменшення податкового тиску може йти на зменшення ставок оподаткування, і навпаки, підвищувати їх під час економічного піднесення, з метою утримання темпів економічного зростання і підтримки пропорційності в розвитку продуктивних сип.
Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника. З точки зору соціальної справедливості, цей елемент оподаткування має бути обов'язковим у формуванні механізму оподаткування. Але введення податкової квоти зменшує можливість впливу податків як економічного регулятора держави. Тому податкова квота законодавчо не встановлюється. Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А. Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як "крива Лаффера" (рис. 5.12).
Крива Лаффера
Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (ІЧ). При подальшому зростанні податкової ставки нівелюються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100% держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.
Фінансові взаємовідносини, що виникають між державою та суб'єктами ринку в процесі акумуляції та використання фінансових ресурсів, характеризуються вартісним перерозподілом, що виконує специфічне суспільне призначення - задоволення соціальних потреб. Внутрішню визначеність цих відносин виражає бюджет, який з одного боку, є формою матеріалізації та прояву суспільного характеру бюджетних відносин, а з іншого - формою вираження їх перерозподільної природи.
Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.
Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.
Цій політиці властиві такі функції:
- вплив на стан господарської кон'юнктури;
- перерозподіл національного доходу;
- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;
- стимулювання економічного зростання;
- підтримка високого рівня зайнятості тощо.
Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну.
До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:
- зміна ставок оподаткування;
- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;
- трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:
стимулювальною (експансії) фіскальною політикою - це
бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;
стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;
недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою - це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів;
автоматичним ("вбудованим") стабілізатором - це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:
- прогресивна податкова система;
- трансфертні платежі;
- система участі в прибутку;
- допомоги по безробіттю в період економічних спадів.