Тема 12 Економічне зростання.

Питання лекції:

1. Фактори економічного зростання.

2. Модель Солоу.

Питання для самостійного розгляду:

1. Виробнича функція.

2. Вплив приросту населення на економічне зростання.

3. Вплив технічного прогресу на економічне зростання.

Література:

1. 1 с. 354-370

2. 2 с. 109-122

Питання 1. Фактори економічного зростання.

Економічне зростання — це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки, в реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічною зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

Графічно економічне зростання зображують переміщенням кривої виробничих можливостей управо.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

Основною метою економічного росту є підвищення матеріального добробуту населення, в тому числі збільшення доходів на душу населення, збільшення дозвілля, поліпшення розподілу НД, підвищення якості й різноманітності товарів й послуг та ін.

Основними показниками економічного зростання є:

· реальний ВВП

· реального ВВП на душу населення.

Застосовуючи і перший і другий показники вимірювання аналіз здійснюється за допомогою обчислення річних темпів росту у висотках.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків у ході економічного зростання створює можливості сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Нарешті, воно дає змогу нації зберігати державну незалежність.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами. Розрізняють високі, низькі та нульові темпи економічного зростання. На перший погляд, вважають, що високі темпи економічного зростання завжди краще, оскільки буде вироблено більше товарів. Але за умов високих темпів економічного зростання не слід залишати поза увагою якість продукції та структуру виробництва. Якщо у виробництві значно переважають засоби виробництва, а частка товарів споживання незначна, то не можна вважати високі темпи зростання задовільними. Окрім цього, вимогами до економічного зростання є його пропорційність і безперервність. Не завжди виправданим є негативне відношення до нульового економічного зростання. Так, наприклад, в результаті використання досягнень НТП знижуються витрати на виробництво, а вивільнені ресурси можуть бути направлені на вирішення соціальних проблем. Члени „Римського клубу” і прибічники руху „зелених” пропонують саме нульове економічне зростання для покращення екології та підвищення якості життя. Таким чином, вважають вони, можна запобігти негативним наслідкам зростаючого тиску виробництва на довкілля. Взагалі, нормальними темпами зростання є річні темпи на рівні 3—5 %.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивне та інтенсивне економічне зростання. Сутність екстенсивного типу зростання полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів. Ефективність виробництва не змінюється, тому збільшення обсягу продукту відбувається в тих же пропорціях, що й збільшення кількості застосованих ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності. Цей тип зростання дозволяє долати обмеженість (рідкісність0 ресурсів, що посилює незалежність економіки від природних факторів, просуває технологічний прогрес.

Поділ економічного зростання на екстенсивне та інтенсивне значною мірою умовний, оскільки в чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від комбінації екстенсивних та інтенсивних чинників.

Наприкінці XVIII ст. Томас Мальтус пророкував, що внаслідок зростання чисельності населення збільшення національного продукту супроводжуватиметься зниженням життєвого рівня людей. На його думку, обсяг виробництва зростає повільніше, ніж чисельність населення. Чому? Нові працівники прикладають робочу силу до обмежених ресурсів землі. Кожен працівник тепер має менше землі для обробітку. Граничний продукт землі зменшується, і знижується реальна заробітна плата. Отже, Мальтус уважав, що економічне зростання та збільшення кількості населення ведуть до того, що робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Однак учений не передбачив майбутнього внеску наукових відкриттів, розвитку техніки в економічне зростання та збільшення національного доходу.

Більш як півтора століття тому німецький економіст Ф. Ліст у праці "Національна система політичної економії" (1841 р.) розділив історію суспільства на стадії. Цю класифікацію розвинув К.Маркс. Згідно з їхніми поглядами, кожне суспільство еволюціонує в одному напрямі, — тобто послідовно прогресує. На зміну примітивним культурам, основу яких становили мисливство й землеробство, прийшло рабство. За середньовіччя склалося командне управління, яке ґрунтувалося на земельній власності — феодалізмі. Ренесанс і реформація підготували промислову революцію, що сприяла зміні феодалізму капіталізмом. Прихильники Маркса вважали, що капіталізм, або ринкова система, також мусить зійти з історичної сцени і поступитися місцем соціалізму або комунізму. Однак перебіг реального життя не завжди підтверджує думки економістів та істориків. Усупереч передбаченням К. Маркса капіталізм не зник. Навпаки, ринкова система забезпечила небувале прискорення економічного розвитку багатьох країн.

Друга половина XX ст. позначилася високими темпами економічного зростання в Японії, Німеччині, скандинавських країнах, державах Північної Америки, нових індустріальних країнах та ін. Реалії свідчать, що сучасна ринкова економіка функціонує ефективніше, ніж у XIX — першій половині XX ст.

Країни, які обрали марксистську схему організації національної економіки, нині повертаються до ринкової системи. їхній експеримент із командною економікою виявився невдалим.

З огляду на високі щорічні темпи економічного зростання у другій половині XX ст. постає запитання: чи може воно тривати й у XXI та наступних століттях? Нині економісти дають на нього дві протилежні відповіді. Противники економічного зростання вказують на те, що світова система використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Розвиток сучасної промисловості залежить від невідтворюваних природних ресурсів, які вичерпуються. Згідно з цим поглядом, людство невдовзі цілком використає певні природні ресурси — нафту, мідь, вугілля, орні землі, що життєво важливі для процесу виробництва. Надмірне навантаження на землю внаслідок украй інтенсивного її обробітку, витоптування травостою перетворюють її в пустелю, а здатність планети прогодувати населення зменшується. Вилов риби зі Світового океану відбувається такими темпами, що вона не встигає поновлюватися. Зростання відходів, що є неминучим результатом економічного зростання, пригнічує абсорбційну здатність світової екологічної системи. До того ж інтенсивно забруднюється довкілля, вичерпується озоновий шар, змінюється клімат планети.

Критики економічного зростання стверджують, що подальший прогрес у розвинутих країнах здебільшого означає задоволення щораз менш значущих потреб коштом посилення загрози екологічній системі й самому життю на Землі. Вони заявляють, що темпи економічного зростання необхідно уповільнити і перейти до "нульового зростання". На їхню думку, треба різко обмежити використання непоновлюваних ресурсів, а також відновлюваних ресурсів, щоб ті могли поновлюватися. Обсяг викидів не повинен перевищувати абсорбційну здатність довкілля.

Прихильники економічного зростання переконані, що це — єдиний шлях до поліпшення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня. Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів забезпечує людності кращі освіту й медичне обслуговування, триваліший відпочинок, продовжує середню тривалість життя тощо. Науково-технічний прогрес дає змогу збільшувати розвідані запаси ресурсів і створювати нові, відкривати або розробляти замінники наявних ресурсів і т. д., тобто запаси ресурсів залежать від розвитку технічних знань.

Зв'язок між економічним зростанням і станом довкілля, на думку адептів зростання, перебільшений. Прискорення економічного зростання не обов'язково означає посилення забруднення. Вони вважають, що забруднення є не стільки побічним продуктом зростання, скільки наслідком того, що частина довкілля — річки, озера, моря, океани, повітря — трактується як спільна для використання власність. Ця власність стала нашим смітником. Для зменшення забруднення довкілля прихильники економічного зростання пропонують запровадити законодавчі обмеження або спеціальні податки.

Таким чином, можна зробити висновок, що економічне зростання не є абсолютним благом. Наслідки безперервного зростання обсягу виробництва для довкілля та способу життя потрібно обов’язково враховувати за будь-якого підходу до оцінки майбутнього економічного стану.

Явища і процеси, що визначають масштаби збільшення реального обсягу виробництва й можливості збільшення ефективності та якості росту, називають факторами економічного росту.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути розділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг основного капіталу (основні фонди), нові технології, науково-технічний прогрес, інформаційні ресурси. Перелічені фактори пропозиції, які називають „колесами економічного зростання”, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.

На планету існує лише кілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їй змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни – Швейцарія, Японія – демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.

На думку багатьох економістів поряд з природними ресурсами найважливішим фактором економічного зростання є трудові ресурси: їх кількість, кваліфікація, мотивація до праці, дисциплінованість. Справді, сировину, технологію можна купити в інших країнах, проте використання прогресивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.

Для збільшення обсягу капіталу країни (устаткування, виробничих приміщень, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу.

Фактори попиту –такі, які забезпечують ріст рівня сукупних витрат, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори розподілу (ефективності) –такі, що забезпечують оптимальний розподіл ресурсів і досягнення оптимальної структури виробництва. Здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості продукції.

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету і тому підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво є престижними видами діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. Нарешті, економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Так, країни ,політичні системи яких спираються на демократичні принципи, розвиваються значно швидше, ніж країни з неправовими режимами.

В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов'язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності.

Вагомим соціально-культурним чинником, що може гальмувати виробництво та економічне зростання, є наголос суспільства радше на виконанні обов'язків, а не на особистій ініціативі. Нерідко дотримання релігійних звичаїв і обрядів суттєво обмежує тривалість робочого дня або робочого року і скеровує ресурси замість інвестування на здійснення різних релігійних церемоній.

Важливими чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через трудові конфлікти та ін.

Теорія економічного зростання враховує також різноманітність сучасною світу і крім індустріально розвинутих країн вона включає країни, що розвиваються.

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічною зростання дає крива виробничих можливостей. Побудова цієї кривої визначається тим фактом, що обмеженість ресурсів суспільства обмежує і загальний обсяг виробництва. Окрім цього будь-яке збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження ресурсів на виробництво іншого виду. На рис. точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на споживання або предметів споживання або інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

Тема 12 Економічне зростання. - student2.ru А

Тема 12 Економічне зростання. - student2.ru Б

Д В

Тема 12 Економічне зростання. - student2.ru Споживчі товари Г споживчі товари

Рис. Крива виробничих можливостей Рис Економічне зростання та крива

виробничих можливостей.

Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх найвищих показників. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані.

Отже, крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.

Питання 2 Виробнича функція.

Механізм дії чинників економічного зростання досліджується в так званих виробничих функціях.

Виробнича функція – показує залежність рівня виробництва продукції від обсягу капіталу та праці за незмінною технологією.

Найбільш широке практичне використання знайшла ступенева виробнича функція:

К_п=А*К^αL^β

де А, α, β – константи (як правило додатні);

К, L – витрати капіталу і праці.

Показники α, β ступеневої виробничої функції є показниками еластичності випуску продукції відповідних факторів виробництва і показують, на скільки відсотків зміниться випуск продукції, якщо використання відповідного фактора зміниться на один відсоток.

Виробнича функція, яка передбачає взаємозамінність факторів виробництва, носить назву неокласичної виробничої функції. Ступенева виробнича функція, в якій α+β=1, називається виробничою функцією Кобба-Дугласа (1928р.)

Питання 3. Модель Солоу

Виробнича функція (модель) Солоу була запропонована у 1956 році нобелівським лауреатом, американським економістом Робертом Солоу в своїй праці „Внесок до теорії економічного зростання”. Модель побудована в рамках передумов неокласичної школи, тобто для умов досконалої конкуренції, гнучких цін, повної взаємозамінності факторів виробництва та повної зайнятості. Ця модель показує, як три основних фактори пропозиції – капітал, праця і науково-технічний прогрес – впливають на економічне зростання.

Основними рисами моделі Солоу є такі:

1. Враховано вплив трьох факторів — запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу. У зв'язку із цим введено деякі позначення:

Dу—приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці.

Dк—приріст капіталу на одного працюючого, або капіталоозброєність праці;

L—чисельність працюючих,

n—приріст населення,

Е—ефективність технологічного прогресу,

І—інвестиції;

К—капітал (основні фонди);

А—амортизація (вибуття) капіталу;

Ан—норма .амортизації;

S—заощадження;

Sн—норма заощадження;

С—споживання.

2. Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).

3. Визначальну роль відіграють заощадження

4. Кінцевим результатом є не зростання продукту, а зростання продуктивності праці.

5. Заощадження дорівнюють інвестиціям.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу формалізується у вигляді виробничої функції Y = F(K,L)

Цю функцію можна записати у вигляді взаємозв'язку між рівнем продуктивності праці і фондоозброєності: Y/L = f(K/L), y = f(k)

у — рівень продуктивності праці;

k—рівень фондоозброєності ( капіталоозброєності ).

Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття основного капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу.

Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає за темпом n, а ефективність праці – з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (n+g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.

Золоте правило нагромадження:максимізація споживання забезпечується тоді, коли гранична продуктивність капіталу (приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці капіталу) дорівнює темпу приросту загального рівня виробництва (n+g)

С РВплив технічного прогресу на економічне зростання.

Найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку — одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції є навпаки фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі – до збільшення заробітної плати стосовно прибутку.

Поряд із факторами, що зумовлюють економічне зростання. існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища. Це виражається в тому, що державне втручання в приватний бізнес є мірою поліпшення охорони навколишнього середовища.

Існує також ряд факторів, які мають значений вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земель, кліматичні умови, соціальну та культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля.

Література

1. Башнянін Г. І. Політична економія. – К, 2000.

2. Булатов А. С. Экономика. – М.: БЕК, 1997.

3. Долан Э. ДЖ. Макроэкономика. – Спб., 1994.

4. Задоя Л. А. Основы экономической теории. – М. 2000.

5. Лусне А. Макроэкономика. Краткий курс. – СПб., 1999.

6. Макроекономіка / Під ред.. Сіроштана М. А. – Х.: ХДЕУ, 1997.

7. Макроекономіка і мікроекономіка / Під ред.. Будаговської – К.: Основи, 1998.

8. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. – М. – 1992.

9. Рузавин Г. И. Основы рыночной экономики. – М.: ЮНИТИ, 1996.

10. Соболев В. М. Макроэкономика. – Х.: НВД, Студцентр, 1997.

11. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. – К.: Либідь, 1999.