Єдина державна система цивільного захисту населення і територій

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі –

Єдина система цивільного захисту (ЄС ЦЗ)) створюється з метою забезпечення

реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту

населення і територій, матеріальних і культурних цінностей, довкілля від

негативних наслідків НС у мирний час та особливі період, подолання наслідків НС.

Основні завдання ЄСЦЗ:

• прогнозування й оцінка соціально-економічних наслідків НС;

• розробка та здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню

НС;

• створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;

• оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне інформування про обстановку і вжиті заходи;

• організація захисту населення і територій у разі виникнення НС;

• проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації

наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого

населення;

• здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

• надання оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

• навчання населення способам захисту в разі виникнення НС та побутових нестандартних ситуацій;

• міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Структура ЄС ЦЗ

Єдина система цивільного захисту складається із постійно діючих

підсистем: територіальних і функціональних. Територіальні підсистеми

створюються в Автономній Республіці Крим (АРК), областях, в .м. Києві та

Севастополі. Функціональні підсистеми створюються в Міністерствах і відомствах.

Кожна підсистема має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний,

місцевий і об'єктовий. До складу підсистеми входять (Рис. 1):

• органи управління ЄС ЦЗ;

• сили і засоби;

• резерви матеріальних та фінансових ресурсів;

• системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

2.1 Органи управління цивільним захистом та їх функції

Загальне керівництво ЄС ЦЗ здійснює Кабінет міністрів України.

Начальником ЦЗ України є Прем'єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю ЄС ЦЗ покладається на спеціально

уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ЦЗ – Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС). Керівник цього органу є заступник начальника ЦЗ України.

Керівництво територіальними підсистемами ЄС ЦЗ здійснюють органи

виконавчої влади в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Начальниками територіальних підсистем ЄС ЦЗ є Голова Ради міністрів АРК

та голови держадміністрацій, а їх заступниками є керівники територіальних

органів – МНС ( голови управлінь МНС).

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань

цивільного захисту – МНС:

- забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту;

- контролює організацію здійснення заходів щодо захисту населення і

територій від НС усіма органами виконавчої влади, підприємствами та

установами незалежно від форми власності;

- перевіряє наявність і готовність до використання засобів індивідуального та колективного захисту, майна ЦЗ, їх утримання та облік;

- забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і

правил у сфері цивільного захисту;

- з'ясовує причини виникнення НС, невиконання заходів із запобігання

цим ситуаціям;

- здійснює нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, у тому

числі з питань техногенної та пожежної безпеки;

- здійснює інші заходи, передбачені законом.

МНС здійснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу, до районів включно. У

складі МНС діють:

- урядовий орган державного нагляду у сфері ЦЗ;

- органи оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ;

- органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС.

Урядовий орган державного нагляду у сфері ЦЗ

До складу урядового органу державного нагляду у сфері ЦЗ входять:

- підрозділи державного нагляду у сфері техногенної безпеки;

- підрозділи державного нагляду у сфері пожежної безпеки;

- територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері ЦЗ.

Керівник урядового органу державного нагляду у сфері ЦЗ одночасно є

головним державним інспектором з нагляду у сфері ЦЗ.

Територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері ЦЗ

підпорядковуються урядовому органу державного нагляду у сфері ЦЗ. Очолюють їх головні державні інспектори з нагляду у сфері ЦЗ, які є заступниками керівників територіальних та місцевих органів управління МНС.

Органи оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ

До органів оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ входять:

- органи управління, сили і засоби оперативного реагування на НС у

складі МНС;

- органи управління, сили і засоби ЦЗ в АРК, областях, м.м. Києві та

Севастополі, районах, містах, та районах у містах.

На органи управління органів оперативного реагування на НС покладається:

- забезпечення готовності сил і засобів, призначених для реагування на

НС;

- здійснення заходів з реагування на НС, ліквідації їх наслідків;

- управління підпорядкованими силами ЦЗ;

- координація дій органів управління, сил і засобів ЦЗ центральних і

місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування

під час реагування на НС.

Органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС До

органів мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС належать:

- спеціально уповноважений орган державного управління у сфері

здійснення заходів на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок

Чорнобильської катастрофи у складі МНС;

- підприємства, установи та організації, залучені для здійснення заходів на

радіаційно забруднених територіях.

На ці органи покладено також завдання з організації заходів з цивільного

захисту в 30-кілометрових зонах АЕС та навчання населення, яке поживає в них,поведінці у разі виникнення радіаційних аварій.

Органи управлінняза функціональним призначенням поділяються на:

координуючі, постійні та органи повсякденного управління.

Координуючими органами, що забезпечують координацію діяльності

виконавчої влади у сфері цивільного захисту, є:

а) на загальнодержавному рівні – Рада національної безпеки і оборони

України, Кабінет міністрів України, що створює Державну комісію з питань

техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС);

б) на регіональному рівні – комісії з ТЕБ та НС Ради міністрів АРК,

держадміністрацій областей, м. Києва та Севастополя;

в) на місцевому рівні – комісії з ТЕБ та НС районних державних

адміністрацій;

г) на об'єктовому рівні – комісії з НС об'єкта.

Державні___>Tj/TT, регіональні, місцеві та об'єктові комісії забезпечують

безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію на відповідному рівні.

Постійними органами управління є МНС, територіальні органи МНС,

органи виконавчої влади на відповідному рівні, та уповноважені підрозділи цих

органів (управління, відділи) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного

захисту населення, а на об'єктовому рівні – підрозділ (відділ, сектор) або

спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

Органами повсякденного управління є:

• центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених

органів з питань НС та захисту населення усіх рівнів;

• диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади,

державних підприємств, організацій, установ.

2.2 Сили цивільного захисту.

Сили цивільного захисту призначені для виконання завдань цивільного

захисту і складаються з:

а) сил центрального підпорядкування:

- оперативно–рятувальна служба цивільного захисту;

- спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно–рятувальні формування та їх

підрозділи;

- аварійно-відновлювальні служби;

- авіаційні та піротехнічні підрозділи;

- формування особливого періоду;

- підрозділи забезпечення та матеріальних резервів та ін.

б) регіональних і місцевих сил:

- аварійно-рятувальні формування і підрозділи;

- спеціалізовані аварійно-рятувальні служби (АРС);

- сили і засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- сили і засоби підприємств , установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

– добровільні рятувальні формування.

Особовий склад органів і підрозділів ЦЗ становлять особи рядового і

начальницького складу, які відбираються на конкурентній основі. На службу

приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку, і спроможні

виконувати відповідні службові обов'язки, окрім осіб, які підлягають призову на строкову військову службу до Збройних сил України й інших формувань, а також осіб, які раніше засуджувались і судимість не знято.

Виконання основних завдань щодо запобігання та ліквідації наслідків НС,

проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт

покладені на аварійно-рятувальні служби (APC). АРС обслуговують окремі

території, а також підприємства, установи та організації незалежно від форми

власності, на яких існує небезпека виникнення НС природного чи техногенного

характеру. На небезпечних об'єктах підвищеного ризику виникнення аварії

створюються об'єктові АРС. АРС можуть бути спеціалізованими, або не

спеціалізованими, створеними на професійній або на непрофесійній основі.

До складу АРС входять органи управління та їх сили (аварійно-рятувальні

формування та допоміжні підрозділи). Професійні АРС забезпечують постійну

цілодобову готовність своїх формувань до негайного виїзду на об'єкти і території для рятування людей та ліквідації НС.

Керівництво аварійно-рятувальними роботами здійснює уповноважений

керівник з ліквідації НС, який призначається залежно від рівня НС відповідним

органом виконавчої влади.

Уповноважений керівник з ліквідації НС утворює робочий орган – штаб з

ліквідації надзвичайних ситуацій, що діє у відповідності із затвердженим

Положенням і заздалегідь розроблених планів реагування на надзвичайні ситуації.

Особливим видом державних АРС є Державна служба медицини

катастроф, що має надавати громадянам та рятувальникам в екстремальних

ситуаціях безплатну медичну допомогу.

Служба медицини катастроф складається з медичних сил, лікувальних

засобів та закладів. Організаційно-методичне керівництво нею здійснює

Міністерство охорони здоров'я.

2.3 Режими функціонування ЄС ЦЗ

Залежно від масштабів і особливостей НС рішенням органу виконавчої

влади у межах конкретної території можуть встановлюватися такі режими

функціонування системи ЦЗ:

Режим повсякденного функціонування – при нормальній виробничо-

промисловій, радіаційній, хімічній та ін. обстановці.

В цьому режимі провадяться такі заходи:

• ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля,

обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них територіях;

• розробка і виконання заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям,

забезпечення захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат;

• створення і поновлення матеріальних резервів для ліквідації наслідків НС;

• постійне прогнозування обстановки, погіршення якої може призвести до НС.

Режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні виробничо-

промислової, радіаційної, хімічної та ін. обстановки.

В цьому режимі здійснюються заходи режиму повсякденного

функціонування, і додатково:

• формування оперативних груп для виявлення причини погіршення

обстановки;

• посилення спостереження і контролю за ситуацією на потенційно

небезпечних об'єктах, а також обстановкою і прогнозування можливості

виникнення НС та її масштабів;

• здійснення заходів для запобігання виникнення НС, захисту населення і

територій;

• приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та ін.

Режим надзвичайної ситуації – у разі виникнення і під час ліквідації

наслідків НС.

В цьому режимі здійснюються:

• організація захисту населення і територій;

• організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією наслідків НС;

• забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів

першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

• здійснення постійного контролю за станом довкілля тощо. Режим

надзвичайного стану — встановлюється відповідно до вимог

Закону України „Про правовий режим надзвичайного стану".

З метою своєчасного і ефективного реагування на НС організується

взаємодія органів управління та підпорядкованих їм сил територіальних і

функціональних підсистем на загальнодержавному, регіональному рівнях під

керівництвом відповідної комісії з техногенно-екологічної безпеки та

надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).

Режим воєнного стану — встановлюється в умовах воєнних дій; порядок

підпорядкування ЄС ЦЗ військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану".

2.4 Організація цивільного захисту (ЦЗ) на об'єкті господарювання

Об'єкт господарювання (підприємство, установа, організація) є основною

ланкою в системі ЦЗ держави. На об'єкті, де зосереджені людські і матеріальні

ресурси, здійснюються економічні і захисні заходи.

У відповідності до законодавства, керівництво підприємств, установ і

організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх

працівників засобами індивідуального та колективного захисту, місцем в

захисних спорудах, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для

ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність, виконує інші заходи з ЦЗ і

несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають також за

оповіщення і захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від

наслідків аварій на цих об'єктах.

Начальником ЦЗ об'єкта є керівник об'єкта. Він несе особисту

відповідальність за організацію і стан цивільного захисту об'єкта, керує діями

органів і сил ЦЗ при проведенні рятувальних робіт на ньому. Заступники

начальника ЦЗ об'єкта допомагають йому з проблемами евакуації, матеріально-

технічного постачання, інженерно-технічного забезпечення тощо (див. рис. 2).

Органом повсякденного управління ЦЗ є відділ (сектор) з питань НС та ЦЗ,

який організовує і забезпечує повсякденне керівництво виконанням завдань ЦЗ на об'єкті.

Для підготовки та втілення в життя заходів з окремих напрямків

створюються служби зв'язку і оповіщення, сховищ і укриттів, протипожежної

охорони, охорони громадського порядку, медичної допомоги, протирадіаційного і протихімічного захисту, аварійно-технічного й матеріально-технічного забезпечення та інші. Начальниками служб призначаються начальники установ, відділів, лабораторій, на базі яких вони утворюються.

Служба зв'язку та оповіщення створюється на базі вузла зв'язку об'єкта.

Головне завдання служби – забезпечити своєчасне оповіщення керівного складу та службовців про загрозу аварії, катастрофи, стихійного лиха, нападу

противника; організувати зв'язок і підтримувати його в стані постійної готовності.

Протипожежна служба створюється на базі підрозділів відомчої пожежної

охорони. Служба розробляє протипожежні профілактичні заходи і контролює їх

виконання; організовує локалізацію і гасіння пожежі.

Медична служба формується на базі медичного пункта, поліклініки об'єкта.

На неї покладається організація проведення санітарно-гігієнічних та

профілактичних заходів, надання медичної допомоги потерпілим та евакуація їх у лікувальні установи, медичне обслуговування робітників, службовців і членів

їхніх сімей в місцях розосередження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів

відомчої охорони. її завдання ~ організація і забезпечення надійної охорони

об'єкта, громадського порядку в умовах НС, при ліквідації наслідків аварії,

стихійного лиха, а також у воєнний час.

Служба протирадіаційного і протихімічного захисту організовується на

базі хімічної лабораторії чи цеху. На неї покладається розробка та здійснення

заходів щодо захисту робітників і службовців, джерел водозабезпечення,

радіаційного і хімічного спостереження, проведення заходів з ліквідації

радіаційного і хімічного зараження та здійснення дозиметричного контролю.

Служба сховищ та укриттів організовується на базі відділу капітального

будівництва, житлово-комунального відділу. Вона розробляє план захисту

робітників, службовців та їх сімей з використанням сховищ та укриттів,

забезпечує їх готовність та правильну експлуатацію.

Аварійно-технічна служба створюється на базі виробничо-технічного

відділу або відділу головного механіка. Служба розробляє та^здійснює

попереджувальні заходи, що підвищують стійкість основних споруд, інженерних мереж та комунікацій в надзвичайних ситуаціях, організовує проведення робіт по ліквідації і локалізації аварії на комунально-енергетичних мережах.

Служба матеріально-технічного забезпечення створюється на базі відділу

матеріально-технічного забезпечення об'єкта. Вона організовує своєчасне

забезпечення формувань усіма засобами оснащення, постачання продуктів

харчування і предметів першої необхідності робітників та службовців на об'єкті й у місцях розосередження, ремонт техніки і майна.

Транспортна служба створюється на базі транспортного відділу, гаражу

об'єкта. Вона розробляє і здійснює заходи з забезпечення перевезень, пов'язаних із розосередженням працівників та доставкою їх до місця роботи, проведення рятувальних робіт.

Кожна служба створює, забезпечує, готує формування служби (команди,

групи, ланки) і керує ними при виконанні робіт.

Формування загального призначення– рятувальні загони (команди,

групи, ланки), зведені рятувальні загони (команди) підпорядковані безпосередньо начальнику ЦЗ об'єкта. Кожне з них має свою структуру і можливості. Наприклад:

Зведена рятувальна команда (ЗРК)у своєму складі має підрозділи різного

призначення, такі, як ланка зв'язку і розвідки, дві рятувальні групи, група

механізації, санітарна дружина тощо. ЗРК може самостійно виконувати основні

рятувальні та інші невідкладні роботи (PHP) в осередку ураження.

Висновок

Міжнародне гуманітарне право було започатковано в 1864 році

підписанням Першої Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених у

діючих арміях». Ініціатором розробки і підписання Конвенції був створений у 1863 році «Міжнародний Комітет допомоги пораненим», який згодом став «Міжнародним комітетом червоного хреста» (МКЧХ), штаб-квартира якого знаходиться в Женеві, що в Швейцарії.

У 1949 році були прийняті чотири нові Женевські Конвенції та Додаткові

протоколи спрямовані на захист жертв війни, кожна з яких має свою сферу

застосування.

Перша та Друга конвенції забезпечують захист поранених, хворих та осіб

зі складу збройних сил, які зазнали корабельної аварії на морі.

Всі ці особи повинні користуватись заступництвом та захистом за будь-яких

обставин.

Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. їх

повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати медичний догляд.

Третя Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими»

визначає статус комбатанта та військовополоненого і захист останніх.

Особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є

комбатантами (окрім духовного і медичного персоналу).

Будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу супротивної сторони,

стає військовополоненим.

Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно

забезпечити їх їжею, обмундируванням, житловими умовами і медичною

допомогою. З усіма поводитись однаково. Привілейний режим може бути залежно від стану здоров'я, звання, кваліфікації військовополоненого.

Військовополонені можуть залучатися до робіт не воєнного характеру, які

не загрожують здоров'ю і не є принизливими. По закінченні воєнних дій повинні бути негайно звільнені.

Особи зі складу медичного і духовного персоналу не вважаються

військовополоненими і підлягають репатріації або повинні мати можливість

виконувати свої функції щодо догляду за пораненими, хворими та ін.

Четверта конвенція «Про захист цивільного населення під час війни»

проголошує норми захисту цивільного населення – населення, що складається із цивільних осіб. Цивільна особа – особа, яка не є комбатантом.

Цивільні особи і населення, які перебувають під владою противника, мають

право на повагу, з ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні

застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання

населення, насильство та загроза насильством, використовувати цивільне

населення і окремих осіб з метою захисту військових об'єктів від нападу та ін.

Сторона, яка окупує, зобов’язана сприяти доставці гуманітарних посилок,

наданню допомоги, піклуватися про долю дітей.

Щодо цивільних об'єктів (об'єктів, які не є військовими): вони не повинні

бути об'єктами нападу і репресій; забороняється ворожі акції проти існуючих

пам'яток, творів мистецтва і т.д.; забороняється нападати на об'єкти, необхідні для виживання населення (запаси продуктів харчування, райони посівів, худоби,споруди запасів питної води, іригаційні споруди), заборонено використання голоду серед цивільного населення як метод ведення війни.