Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 8 страница
- за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентується порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до встановленого переліку та граничних ставок;
- визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюджету;
- затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх надання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи Державної податкової служби;
- мають право надавати пільги за місцевими податками та зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів (Закон України "Про Місцеве самоврядування в Україні");
- обов'язково запроваджувати (за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження певних податків і зборів) комунальний податок, а також збори: за паркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.
До місцевих зборів відносять:
1) збір за паркування автотранспорту – належить до обов’язкових для запровадження органами місцевого самоврядування. Його платниками є юридичні особи та громадяни, які припарковують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Об'єктом оподаткування є час паркування автотранспорту.
Граничні ставки оподаткування визначені за одну годину паркування у таких розмірах:
· 3% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян – у спеціально обладнаних місцях;
· 1% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян – у відведених для цього місцях.
Збір сплачується водіями на місці паркування. Місцеві ради визначають перелік органів, якісправляютьцей збір і несуть відповідальність за його перерахування до відповідного місцевого бюджету;
2) ринковий збір – посідає друге місце після комунального податку за обсягами надходжень. Цей збір також належить до обов’язкових для запровадження органами місцевого самоврядування.
Ринковий збір – це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, у тому числі в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. Платниками ринкового збору є юридичні особи усіх форм власності, їхні філіали, відділення, представництва та іншівідокремлені підрозділи, а також фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Гранична ставка ринкового збору встановлюється в обсязі 20 % мінімальної заробітної плати для фізичних осіб і три мінімальні заробітні плати для юридичних осіб за кожне місце.
Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.
Не справляється ринковий збір із підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, які розташовані у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, палатках) на території ринку, та з власних торговельно-закупівельних підрозділів ринку незалежно від місця, яке вони займають;
3) збір за видачу ордера на квартиру – є одним із п’ятиобов’язкових для запровадження органами місцевого самоврядування. Платниками є особи, які одержують документи, що дають право на заселення квартири. Сплачується збір за послуги, пов'язані з видачею відповідних документів. Сплата збору здійснюється до одержання ордера на квартиру через банківські установи, які перераховують суми збору до відповідного місцевого бюджету.
Граничний розмір ставки збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30 %від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Облік платників даного збору проводять органи з обліку та розподілу житла;
4) курортний збір – курортний збір сплачують громадяни, які прибувають до курортної місцевості. Збір не стягується:
· з дітей віком до 16 років;
· інвалідів та осіб, які їх супроводжують;
· учасників Великої Вітчизняної війни;
· воїнів-інтернаціоналістів;
· учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
· осіб, що прибувають за путівками та курсівками до санаторіїв, у
будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;
· осіб, що прибувають до курортної місцевості у службові
відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків і близьких родичів;
· осіб, що прибувають за плановими туристичними маршрутами
туристично-екскурсійних установ та організацій, і які здійснюють подорож за маршрутними книжками;
· чоловіків віком 60 років і старших, жінок віком 55 років і старших.
Граничний розмір курортного збору не повинен перевищувати 10 % від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Збір стягується з платників за місцем їхнього тимчасового проживання. При зміні місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не сплачується. Сплата збору повинна бути проведена протягом триденного строку з дня прибуття в курортну місцевість;
5) збір за участь у бігах на іподромі – платниками збору є юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Об’єктом оподаткування стає кожен кінь, виставлений на змагання.
Граничний розмір ставки збору за участь у перегонах на іподромі встановлений у розмірі 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сплачується збір до початку змагань.
Облік платників збору здійснює адміністрація іподрому, яка несе відповідальність за своєчасне й повне його перерахування до місцевого бюджету;
6) збір за виграш на бігах на іподромі. Особи, які виграли на тоталізаторі на іподромі, сплачують збір за виграш на бігах на іподромі.
Стягують цей збір адміністрації іподромів під час видачі виграшів. Розмір збору не повинен перевищувати 6 %від суми виграшу.
Об’єктом оподаткування збором за виграш у бігах на іподромі є сума виграшу, одержаного при грі на тоталізаторі;
7) збір з осі6, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі–стягується з учасників гри на тоталізаторі на іподромі під час придбання ними квитків.Справляється збір у вигляді процентної надбавки до плати за участь у грі. Об’єктом оподаткування є плата за участь у грі.
Граничний розмір ставки збору становить 5% від суми плати, визначеної за участь у грі. Стягнення збору та перерахування до місцевого бюджету здійснює адміністрація іподромів;
8) збір за право використання місцевої символіки.Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (гербу міста чи іншого населеного пункту, назву або зображення архітектурних, історичних пам’ятників) видає відповідний орган місцевого самоврядування. Ставки збору за використання місцевої символіки не повинні перевищувати:
· для юридичних осіб – 0,1 % від вартості виробленої продукції,
виконаних робіт, наданих послуг з використання місцевої символіки;
· для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю – п’ять
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) 6ір за право проведення кіно- і телезйомок.Платниками збору є комерційні кіно- і телеорганізації, у тому числі з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів.Об’єктом оподаткування є сума витрат на проведення додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо).
Збір стягується в розмірі, який не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів;
10) збір, за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.Юридичні особи та громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей сплачують місцевий збір за право проведення аукціонів, конкурсного розпродажу ілотерей.Об'єктом оподаткування є вартість заявлених на аукціон і конкурсний розпродаж товарів з урахуванням їхньої початкової ціни, або сума, на яку випускається лотерея.
Ставки збору не повинні перевищувати 0,1% від вартості заявлених на місцеві аукціони, конкурсний розпродаж товарів або суми, на яку випускається лотерея;
11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг – є обов’язковим місцевим збором і виступає як плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Платники збору – юридичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари.
Граничні ставки збору встановлені в таких розмірах:
· 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів,
які постійно ведуть торгівлю у спеціально відведених для цього місцях;
· один неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день – за
одноразову торгівлю.
Диференціація ставок збору здійснюється залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції;
12) збір із власників собак – належить до обов’язкових для запровадження місцевими радами місцевих зборів. Надходження цього збору незначні і тому вже є яскравим прикладом обов'язкового платежу, витрати на справляння якого перевищують надходження коштів (питома вага надходжень збору з власників собак у цілому по Україні становить приблизно 0,04% від усіх надходжень місцевих податків і зборів).
Збір стягується з громадян – власників собак (крім службових), які проживають у будинках державного та громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір сплачується щорічно, його граничний розмір за кожного собаку не повинен перевищувати 10 % від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Стягнення збору з власників собак провадять органи житлово-комунального господарства.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» в АРК проводиться експеримент із запровадження місцевих податків і зборів, згідно зі специфікою соціально-економічного розвитку регіону. В автономії справляються два місцевих збори:
13) збір на розвиток рекреаційного комплексу в АРК – платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні особи, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, санаторно-курортні заклади, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності), які здійснюють господарську діяльність на території АРК, спрямовану на одержання прибутку.
Об’єкт оподаткування – валові доходи платника податку, які визначаються згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Ставка збору – 0,5 % валових доходів.
Для громадян – суб’єктів підприємницької діяльності сума збору визначається як різниця між сумою валового доходу за декларацією, помноженою на 2 %, і фактично сплаченою сумою податку з доходів фізичних осіб, одержаних від підприємницької діяльності за попередній рік. Кошти від сплати збору зараховуються до загального фонду бюджету АРК і використовуються на фінансування бюджетних призначень на відповідний рік;
14) збір на розвиток пасажирського електротранспорту в АРК. Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності, які надають транспортні послуги з перевезення пасажирів в автобусах, таксі, і які використовують у своїй діяльності як належний їм, так і орендований транспорт. Кошти від сплати збору зараховуються до спеціального фонду бюджету АРК і використовуються на розвиток муніципального транспорту загального користування, перш за все пасажирського електротранспорту, а також на придбання шкільних автобусів.
Основні недоліки місцевого оподаткування в Україні:
- незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів;
- вузький перелік місцевих податків і зборів;
- відсутність самостійних прав в органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних місцевих податків і зборів;
- відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими можливостями населення;
- зволікання із запровадженням суто місцевого податку – на нерухоме майно;
- нерозвиненість податків, які відображають політику місцевого самоврядування.
Справляння місцевих податків відповідно до чинного законодавства повинно забезпечити виконання таких вимог:
- достатні обсяги надходжень і справедливий розподіл коштів;
- одержання податкових надходжень з місцевих баз оподаткування;
- невеликі коливання надходжень упродовж усього ділового циклу;
- відповідність між економічним розвитком і надходженнями місцевих податків і зборів;
- обмеженість мобільності бази оподаткування;
- складність ухилення від сплати податків;
- невеликі адміністративні та виконавчі витрати;
- пружність і еластичність: надходження збільшуються разом з доходами та інфляцією;
- рівновага між споживанням місцевих послуг і податковим тягарем;
- підзвітність у витрачанні коштів, які надходять від місцевих податків;
- захист від однобічного розвитку місцевої економічної структури;
- гнучка система ставок місцевих податків і зборів;
- місцеві органи самоврядування повинні мати право встановлювати ставки одного або двох найголовніших місцевих податків.
Основні напрями реформування місцевого оподаткування в Україні:
- піднесення фіскальної ролі місцевих податків і зборів;
- надання статусу місцевих окремим загальнодержавним податкам і зборам, які можуть забезпечити надходження коштів, достатніх для фінансування місцевих потреб;
- перенесення акценту в місцевому оподаткуванні на податки з доходів населення, на прибуток підприємств, на нерухомість;
- запровадження податку на нерухомість і віднесення його до складу місцевих;
- надання самостійних прав органам місцевого самоврядування у місцевому оподаткуванні;
- розвиток місцевих податків і зборів, які відображають політику органів місцевого самоврядування в галузі зайнятості, соціального захисту населення, охороні навколишнього природного середовища.
Питання для самостійного вивчення:
1. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування
У міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки, які є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав.
У середині 90-х рр. за рахунок місцевих податків формувався 61 % комунальних доходів у Швеції, 51 – у Данії, 46 – у Швейцарії, 43 – у Норвегії, 36 – у Франції, 34 – у Фінляндії, 31 % – в Іспанії. Дуже високий цей показник у США. Водночас у Греції він становить лише 2%, у Словенії, Румунії Нідерландах – 5, в Угорщині – 4, в Болгарії – 1, в Латвії – 6 %.
Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю яких є:
- численність: у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії – 70, у Франції – більш як 50. Разом з тим в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, – лише один (до 1990 р. це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, який також вважається майновим);
- масовість: податки сплачуються фактично всім дорослим населенням, незалежно від соціального статусу та рівня доходів. Наприклад, у США в бюджеті сім’ї з чотирьох осіб з річним доходом 50 тис. дол платежі за всіма місцевими податками становлять у середньому 4,4 тис. дол щорічно – 8,9 % її доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і дорівнює 3,5 %, а в інших сягає 14 % доходів сімей зазначеної категорії;
- регресивність: частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн щодо головних місцевих податків застосовують прогресивні ставки оподаткування (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) при оподаткуванні особистого майна громадян;
- застосування права податкової ініціативи. В унітарних країнах місцеві органи влади, як правило, такого права не мають. Усі види місцевих податків запроваджуються законами, які ухвалює парламент країни. Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавчо визначених їхніх граничних рівнів. До компетенції місцевих органів влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків, визначених законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду за місцевими податками. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки і збори, а центральна влада обмежує їхні максимальні ставки. 3 1983 р. така практика діє в Норвегії та Бельгії. У федеративних державах основне коло питань місцевого оподаткування перебуває в компетенції суб'єктів федерації. Види місцевих податків встановлюються органами влади штатів у США, кантонів – у Швейцарії, владними структурами провінції Квебек – у Канаді. Ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніципалітети. Разом з тим і в більшості федеративних країн законодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів.
Основні моделі податкових систем місцевих органів влади.В основі лежить спосіб, за допомогою якого встановлюються і зараховуються до місцевих бюджетів окремі місцеві податки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.
Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток (частку) від прибуткового податку по країні, який зараховується до всіх рівнів бюджетів.
Друга модель. У Бельгії, Канаді (крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, що надходить до центрального бюджету.
Третя модель. Місцеві органи цілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з прибуткового податку. Відповідні місцеві податки не враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для податків, які надходять до центрального бюджету. Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії, провінції Квебек (Канада) та в деяких інших країнах. У США Місцеві Шавки прибуткового податку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.
Місцеві податкиза формою встановлення їх та за способом зарахування до місцевих бюджетів також поділяються на 3 групи:
- перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі єпромисловий податок, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії – акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;
- друга група: податки, що встановлюються місцевими органами влади як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);
- третя група місцевих податків найбільша. Серед них: податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші (подібних податків центральна влада, як правило, не стягує).
Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 %усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції – 40 %.
У федеративних державах суб'єкти федерацій мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові службиє і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби.
2. Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів
Проблеми становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні не можна розв’язати без використання зарубіжного досвіду. Так власні доходи місцевих бюджетів складають, наприклад, у Швеції та Швейцарії більш ніж 70, в Іспанії – 50, у Норвегії – 56 відсотків загальних доходів місцевих бюджетів.
Розглянемо деякі аспекти вказаного зарубіжного досвіду функціонування системи самостійних місцевих бюджетів .
1. Види місцевих бюджетів у федеративних країнах визначаються на основі законодавства кожного суб’єкта федерації. В унітарних державах їхня система встановлюється на основі єдиного загальнодержавного законодавства. Як у федеративних, так і в унітарних зарубіжних країнах немає єдиної бюджетної системи та єдиної бюджетної класифікації. У цих країнах не формується єдиного зведеного загальнодержавного бюджету. Кожен рівень влади має власний, самостійний і відокремлений від інших бюджет. Цей бюджет він формує і виконує самостійно, відповідно до покладених на нього функцій. Бюджети адміністративних одиниць нижчого рівня зарубіжних країн не включаються до бюджетів адміністративних одиниць вищого рівня. Таким чином, тут не використовується таке поняття, як зведені бюджети адміністративно-територіальних утворень.
2. Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є поділ місцевих бюджетів на два самостійних функціональних види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні видатки і власні доходи.
Видатки місцевого поточного бюджету спрямовуються на:
· поточні потреби;
· забезпечення утримання соціально-культурної сфери;
· адміністративні витрати;
· соціальний захист;
· виконання делегованих повноважень;
· сплату видатків з боргу місцевої влади.
Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок:
· місцевих податків і зборів;
· платежів;
· загальних субсидій, що надаються державною владою;
· інших доходів.
Видаткибюджету розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються на:
· розвиток соціальної інфраструктури;
· капітальні вкладення;
· придбання устаткування і обладнання;
· інші інвестиційні програми;
· сплату основної частини боргу місцевих органів влади.
Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок:
· банківських кредитів;
· муніципальних (комунальних) позик;
· інвестиційних субсидій, що надаються державною владою;
· інших джерел.
Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.
3.У законодавстві багатьох зарубіжних країн є такі поняття як додатковий бюджет і приєднані бюджети.
У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою є уточнюючий основний бюджет. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити змін до основного бюджету. Додатковий бюджет забезпечує також зв'язок між основними бюджетами попереднього й поточного фінансового років. Він включає в поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року.
Приєднані бюджетивідображають фінансові операції окремих місцевих громадських служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоустрій та ін. Складання приєднаного бюджету дозволяє спрямовувати доходи відповідної служби на її фінансування.
4. Для зарубіжних країн характерна, як правило, три- або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів. Це бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) ібюджети комун. Трирівневу систему бюджетів сформовано в Норвегії, Фінляндії та інших країнах. Чотирирівнева система бюджетів, наприклад, функціонує у Франції. Це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів і бюджети комун. Чотири рівні – у системі бюджетів Німеччини: бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу і бюджет общини. У США чотири основних рівні системи бюджетів: центральний, штатний, графський та муніципальний, а також ряд додаткових, пов'язаних із функціонуванням цільових адміністративних утворень, наприклад шкільних та інших округів. У країнах Східної Європи, наприклад у Польщі, три бюджетних рівні. Це бюджет центрального уряду, бюджети воєводств і бюджети гмін.
Контрольні питання
1. Яку роль займають місцеві бюджети в економічній системі держави?
2. Охарактеризувати етапи розвитку місцевих бюджетів України.
3. Особливість місцевих бюджетів як економічної категорії.
4. Які принципи покладено в основу бюджетного устрою в Україні?
5. На які види поділяють доходи місцевих бюджетів?
6. Які місцеві податки і збори формують дохідну частину бюджету?
7. Які видатки не враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів?
8. За рахунок яких джерел формується бюджет розвитку?
9. Яка різниця між власними доходами місцевих бюджетів і закріпленими?
10. Назвати види доходів, які формуються на території, підвідомчій місцевому органу влади.
Тести для самоперевірки
- До місцевих бюджетів в Україні належать:
а) обласні бюджети;
б) районні бюджети;
в) бюджети місцевого самоврядування;
г) усі відповіді правильні.
2. Доходи місцевих бюджетів поділяються на:
а) загальнодержавні і місцеві;
б) податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, трансферти;
в) власні і закріплені;
г) постійні і тимчасові.
3. До складу власних доходів місцевих бюджетів не належать:
а) державне мито;
б) податок на промисел;
в) плата за забруднення навколишнього середовища;
г) податок з власників транспортних засобів.
4. До місцевих податків і зборів в Україні не відноситься:
а) ринковий збір;
б) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;
в) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
г) комунальний податок;
г) збір з власників собак.
5. Закріплені доходи бюджетів місцевого самоврядування включають:
а) податок з доходів фізичних осіб;
б) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
в) податок з реклами;
г) комунальний податок.
6. Максимально можливе наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача – це принцип бюджетного устрою, який визначає:
а) самостійність;
б) ефективність;
в) субсидіарність;
г) публічність і прозорість.
7. Згідно з Бюджетним кодексом України, місцевий бюджет складається з фондів:
а) унітарного та федерального;
б) загального та спеціального;
в) економічного та соціального;
г) амортизаційного та інвестиційного.
8. До видатків розвитку місцевих бюджетів відносять:
а) видатки на фінансування заходів щодо соціального захисту населення;
б) субвенції, пов’язані з розширеним відтворенням;
в) витрати на фінансування інвестиційної діяльності;
г) відносять усі перераховані видатки.
9. У державних фінансах місцеві бюджети є:
а) складовою бюджетної системи;
б) інструментом фінансового вирівнювання;
в) інструментом реалізації загальнодержавних програм;
г) усі відповіді правильні.
10. До напрямів реформування місцевого оподаткування в Україні відносять: