Теоретичні основи регіональної економіки

Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Основоположниками основ ринкової теорії розміщення виробництва є А. Вебер, У. Тюнен, А. Льош, В. Кристаллер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хагет.

Проблеми регіональної економіки були і є в центрі уваги української науки. Вагомий внесок у розвиток науки зробили вчені-економісти й економіко-географи К.Г. Воблий, О.Т. Діброва, М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, С.І. Іщук, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішний, П.Т. Ващенко та інші. Праці вчених використовувалися державними плановими органами для обгрун­тування розміщення нового будівництва, формування територіальної структури господарства країни і регіонів.

Серед багатьох наукових напрямків, що аналізують цю проблему, виділяються кілька найпоширеніших. «Географічний детермінізм» (Монтеск'є, Реклю, С. Соловйов, В. Ключевський). Детерміністи стверджують, що саме природні умови формують структуру й розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.

До цього вчення близько стоїть «енвайронменталізм» – течія, що виникла у США (англ. environment – середовище). Енвайронменталісти (Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор) твердять, що міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Особливо популярна теорія «кліматичних оптимумів» Е. Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

У XIX ст. починають розроблятися теорії розміщення виробництв, їхніми засновниками були І. Тюнен, А. Вебер, у XX ст. – А. Гетнер, А. Льош, В. Кристалер. Їх теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства. Зокрема, А. Вебер та І. Тюнен будували моделі, де окреме підприємство оптимально розташовувалось таким чином, аби давати найбільший при­буток. Водночас А. Вебер у праці «Теорії розташування промисловості» обирає як модель ізольоване господарство, що значно звужує кількість факторів впливу, включно з ринковими. І. Тюнен за об'єкт теоретичних конструкцій обирає не підприємство, а ціле місто; однак розглядає він його ізольовано від інших регіонів, аналізуючи зв'язок «село – місто».

Теорія «концентричних кілець» Тю­нена. Німецький поміщик І. Тюнен (початок XIX ст.), вивчаючи питання утворення ренти шляхом емпіричних розрахунків обгрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центра. Він виокремив шість зон, які концентричними кільцями розташовувались довкола міста-ринку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. «Концентричні кільця» за І. Тюненом 1 – місто-ринок, 2 – овочівництво й молочне тваринництво, 3 – лісове господарство, 4 – зернові культури, 5 – кормові культури, 6 – трипільна сівозміна, 7 – екстенсивне тваринництво, R – від­стань від центра

Рис. 1.2. Трикутник розміщення за А. Вебером

Найістотніше у теорії Тюнена – запровадження до економічного аналізу поняття відстані. Треба зазначити, що коло наукових зацікавлень Тюнена було досить широке: він, зокрема, – один з засновників теорії граничної ко­рисності.

Теорія «штандортів» А. Вебера. Якщо роз­глядати розташування джерел сировини й споживачів про­дукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем для розміщення виробництва. За наявності двох пунктів си­ровини та одного пункту споживання він будував трикутник, усередині котрого визначав вихідну точку (рис. 1.2).

У пунктах А й С знаходяться джерела сировини, у пункті В – споживач готової продукції. Транспортні витрати залежать лише від маси вантажу й відстані. Маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їхні напрями (r₁, r₂, r₃). Точку рівноваги Р₀ знаходять методом побудови паралелограма.

Розташування точки Р₀ є ідеальне, якщо враховувати лише сировину й споживача. Якщо ж з'являються нові фактори – наприклад, центр розміщення робочої сили, – то точка Р₀ відповідно зміщуватиметься.

Схему А. Вебера розвинув Т. Паландер, який накреслив на ній ізолінії, що відповідають змінам транспортних та­рифів і вартості сировини. У зв'язку зі зміною транспортних тарифів може виникнути кілька точок Р₀ з мінімальними транспортними витратами.

«Система шестикутників» Кристалера–Льоша. Обидва німецьких вчених розробили своє вчення у тридцяті роки XX ст. В. Кристалер висунув теорію «центральних місць». Цент­ральне місце – це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Льош розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.

В.Кристалер й А.Льош вважають шестикутник є ідеальною коміркою організації виробництва. На рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до центру, буде коло (відстань від центра до усіх точок однакова). Інший центр утворює коло, третій – ще один тощо. Адже кола не ідеально заповнюють економічний простір, бо, прилягаючи одне до одного, вони залишають незаповнений простір. Краще «пакуються» вписані у коло шестикутники (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Перетворення кіл на шестикутники (за А. Льошем)

У системі шестикутників не залишається території поза ринковою зоною, як це трапля­ється у випадку з колами (за­штрихована ділянка).

Споживачі продукції можуть по-різному розташовуватись стосовно центра. Збільшення масштабу виробництва зменшує витрати на одиницю продукції, а віддаленість вироблюваної продук­ції – збільшує їх. Взаємодія цих складових визначає радіус перевезень і площу шестикутника. Решта виробників може перебувати у вершинах, сторонах або всередині шестикутників (рис. 1.4).

Розглядаючи випадок, коли зона збуту центра збільшується Льош будує систему шестикутників біль­ших розмірів, які поступово вкривають увесь простір країни. Відстань між конкуруючими центрами він визначає за формулою

,

де b – відстань між центрами; а – відстань між центром і споживачами; n – кількість споживачів для кожного цен­тра.

Мережа шестикутників побудована з урахуван­ням виробництва різної продукції забезпечує спо­живачів усіма видами продукції. В. Кристалер побудував систему шестикутників за прин­ципом визначення рангів центральних міст, – залежно від їхніх розмірів і функціонального призначення. У центрі системи – найбільше багатофункціональне місто; потім виділяються центри першого, другого, третього тощо по­рядків (рис. 1.5).

Рис. 1.4. Варіанти шестикутників ринкових зон

Рис. 1.5. Система зон впливу за В. Кристалером

Таким чином, Кристалер створив ієрархію центральних місць за їхнім функціональним значенням і ступенем впли­ву на навколишній простір. З кожним щаблем зона впливу утричі більшає відносно попередньої, – від цього залежить і населення центра. Кристалер виокремив сім рівнів впливу.

Теорія просторової економіки дозволяє роз­в'язувати нескладні завдання локалізації об'єкта методами аналітичної геометрії та математичного аналізу.

А. Гетнер обгрунтував так звану «хорологічну» (від гр. сhoros – місце) концепцію, що відбивала причинний взає­мозв'язок між об'єктами та явищами, з одного боку, і територіями, з якими вони співвідносяться, – з іншого боку.

Марксистська теорія розвитку й розміщення продук­тивних сил виходила з настанови про те, що вони передусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна орга­нізація істотно залежить від соціального ладу. Марксисти вважали, що кожному ладу притаманні власні економічні закони й закономірності, хоча дія загальних законів тим часом не заперечується.

Тепер переважає погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки про­являються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою. На територіальну організацію економіки, структуру, динаміку впли­ває увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на регіони.

Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного регіону ознак під впливом конк­ретних умов, головні з яких – географічні, історичні та соціально-економічні.

1.5. Завдання науки і дисципліни “регіональна економіка”

У теоретичному і практичному плані завдання регіональної економіки можна поділити на три групи: методологічне і практичне дослідження територіальних пропорцій розвитку господарства; розробка загальної теорії та наукове обгрунтування об’єктивних факторів раціонального РПС; дослідження процесів формування економіки регіонів.

Відповідно до цього, пріоритетним завданням є вивчення процесів, які впливають на регіональну економіку, а саме: удосконалення розподілу праці, територіальна організація господарства регіонів, структурна перебудова економіки, міжнародне співробітництво у розвитку продуктивних сил окремих регіонів тощо.

Головним завданнямрегіональної економіки як науки є обгрунту­вання оптимального розміщення продуктивних сил регіонів.

Оптимальність – одержання найбільшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від ­кращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект – це прибуток, на рівні країни – національний доход. “Оптимальність” не означає, що байдуже, яким чином забезпечується найбільший ефект. Необхідно співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто – розрахувати ефективність витрат, враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або над­мірно утискувати чимало інших підприємств або галузей.

Таким чином, оптимальне виробництва не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Про­те раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та сприяють посиленню економічного потенціалу регіону, країни.

Оптимальне розміщення об'єктів господарства на рівні регіону передбачає:

– врахування передумов і факторів спеціа­лізації господарства;

– комплексне розміщення господарства;

– можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом науково-технічного прогре­су та ринкової кон'юнктури;

– задоволення соціально-еконо­мічних потреб населення регіону;

– екологічну безпеку регіону;

– ефективні міжрегіональні економічні зв'язки.

Для сучасного господарства характерне те, що його об'єкти функціонують не ізольовано, а є елементами складної системи РПС.

У багатьох відношеннях РПС в Україні не раціональне, а тому економіці регіонів притаманні ряд проблем і завдань які необхідно негайно розв’язати.

З одного боку, Україна – одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге місце за територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва у 80-х роках її порівнювали із Францією, Великобританією, Італією. Наявні висококваліфіковані наукові й виробничі кадри.

З іншого боку, продукування національного доходу на душу населення відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст населення.

На сучасному етапі розвитку Україні притаманні проблеми, пов'язані з територіальною організацією господарства.

1. Однією з основних проблем РПС і регіональної економіки є вдосконалення галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

2. На території країни зосереджені матеріало- та енергомісткі види виробництва, при цьому відчувається нестача енергоносіїв, кольорових металів, деякої хімічної сиро­вини. Розвиток наукомістких галузей не відповідає наявній і потужній науково-технічній бази, інтелектуальним можливостям, високій кваліфікації робітників та інженерів.

3. Регіональне розміщення виробництва не­раціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі й Придніпров’ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні.

4. З нераціональним розташуванням виробництва пов’язані екологічні проб­леми. Тому необхідно розосередити промислове виробництво в екологічно напружених районах, перепрофілювати окремі забруднюючі підприємства.

5. Розвиток ринкових відносин, вихід України і регіонів у світовий економічний простір стимулює створення вільних економічних зон, особливо з специфікою господарської спеціалізації, напря­мами економічних зв'язків. Тому економіст як фахівець повинен обгрунтувати вибір території для такої зони, визначити ефективність функціонування господарських структур.

Головним завданням дисципліниє формування у студентів знань щодо теоретичних і практичних засад територіальної організації продуктивних сил України, сучасного стану та напрямів регіонального розвитку економіки, а також екологічних знань, мислення та свідомості економістів, практичних навичок обгрунтування розміщення продуктивних сил країни і регіонів з урахуванням конкретної економічної ситуації.

4 БЛОК ЗАВДАНЬ для самостійної роботи

&2? Теми рефератів (доповідей)

1. Вклад українських вчених в теорію розміщення продуктивних сил.

2. Сучасні проблеми і завдання науки про розміщення продуктивних сил.

3. Реалізація теорій просторової економіки в сучасному розміщенні продуктивних сил.

4. Спеціальні методи аналізу й економічного обгрунтування територіальної організації господарства.

Завдання для самоконтролю знань

1. Продуктивні сили це (1):

а) сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва та їх взаємодія у процесі праці;

б) територіальне розміщення трудових ресурсів і засобів виробництва;

в) відносини у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ.

2. Розміщення продуктивних сил це (1):

а) територіальне розміщення трудових ресурсів і засобів виробництва;

б) процес обгрунтування, прийняття та впровадження в життя рішень щодо просторового розподілу окремих елементів продуктивних сил;

в) відображення відносин у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ.

3. Регіональна економіка вивчає (1):

а) особливості й закономірності РПС і розвитку регіонів задля інтересів народногосподарського планування;

б) трудові ресурси і засоби виробництва регіонів в їх сукупності та взаємодії у процесі праці;

в) відносини у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ на регіональному рівні.

4. Оптимальне розміщення продуктивних сил це (1):

а) одержання якомога більшого економічного ефекту від правильного розміщення підприємства регіону, країни;

б) одержання якомога більшого економічного ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни;

в) раціональна організація продуктивних сил, що зводить до мінімуму втрати та сприяє посиленню економічного потенціалу регіонів, країни в цілому.

5. Оптимальне розміщення продуктивних сил на рівні регіону передбачає (3):

а) комплексне розміщення народного господарства;

б) спеціалізацію підприємств з урахуванням співвідношення попиту й пропозиції;

в) урахування передумов і факторів спеціалізації народного господарства;

г) урахування соціально-економічних потреб населення регіону;

д) місцеположення підприємства має бути зручним по відношенню до постачальників сировини й матеріалів та споживачів продукції.

6. Об'єктом вивчення науки регіональної економіки є (1):

а) відносини у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ на регіональному рівні;

б) закономірності розміщення продуктивних сил, їх конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях;

в) просторова організація продуктивних сил на різних рівнях.

7. Мета науки регіональної економіки полягає в (3):

а) економічному, демографічному та екологічному обгрунтуванні перспективного РПС;

б) комплексному розміщенні народного господарства;

в) оптимізації сучасного розміщення продуктивних сил;

г) територіальному розміщенні трудових ресурсів і засобів виробництва;

д) розвитку регіонів задля інтересів народногосподарського планування;

е) підвищенні соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці.

8. На регіональному рівні оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає (3):

а) врахування передумов і факторів спеціа­лізації народного господарства;

б) місцеположення має бути зручним по відно­шенню до постачальників сировини й матеріалів та спожи­вачів продукції;

в) комплексне розміщення господарства;

г) спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції;

д) місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, в тому числі й соціально-еколо­гічне, напруження на території;

е) задоволення соціально-еконо­мічних потреб населення регіону.

9. Визначити автора теорії розміщення “концентричних кілець” є:

а) Вебер;

б) Кристалер;

в) Тюнен;

г) Льош;

д) Гетнер.

10. Визначити автора теорії розміщення “штандортів” є:

а) Вебер;

б) Кристалер;

в) Тюнен;

г) Льош;

д) Гетнер.

11. Визначити авторів теорії розміщення “система шестикутників” є:

а) Вебер;

б) Кристалер;

в) Тюнен;

г) Льош;

д) Гетнер.

12. Вибір оптимального місця для розташування виробництва відповідно до джерел сировини й споживачів, де витрати на перевезення будуть мінімальні обгрунтовано у теорії:

а) “шестикутників” А. Вебера;

б) “шестикутників” А. Льоша;

в) “концентричних кілець” І. Тюнена;

г) “концентричних кілець” А. Вебера;

д) “штандортів” А. Вебера;

е) “штандортів” А. Льоша.

13. Концепцію “центральних місць” – центральне місто, що забезпечує навколишній простір товарами й послугами, яка перетворилася у загальну теорію просторової економіки, обгрунтовано у теорії:

а) “шестикутників” Кристалера;

б) “шестикутників” Льоша;

в) “концентричних кілець” Тюнена;

г) “концентричних кілець” Вебера;

д) “штандортів” Кристалера;

е) “штандортів” Льоша.

14. До спеціальних методів обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (3):

а) системний аналіз;

б) історико-порівняльний;

в) економіко-математичного моделювання;

г) оптимізаційні;

д) карто­графічний;

е) факторний аналіз.

15. До методів економіко-математичного моделювання обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (1):

а) балансові;

б) матричні;

в) кореляційні;

г) графоаналітичні.

16. До методів економіко-статистичного моделювання обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (2):

а) балансові;

б) кореляційні;

в) системний аналіз;

г) матричні;

д) графоаналітичні.

17. До оптимізаційних методів моделювання обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (2):

а) графоаналітичні;

б) матричні;

в) системний аналіз;

г) сітьові;

д) індексів.

18. Даний метод дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об'єктів, але й розрахувати ефективність їх розміщення (1):

а) економіко-статистичного моделювання;

б) економіко-математичного моделювання;

в) економіко-карто­графічний;

г) історико-порівняльний.

19. Даний метод застосовують у моделюванні розміщення виробництва на перспективу (1):

а) економіко-статистичний;

б) системного аналізу;

в) економіко-карто­графічний;

г) нормативний.

20. Дана модель є вищою формою техніко-економічних розрахунків, її основне призначення - вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплек­сів (1):

а) оптимізаційна;

б) балансова;

в) графоаналітична.

21. Цей комплексний метод за­стосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства (1):

а) економіко-картографічний;

б) районного планування;

в) територіальних програм.

s Питання для самоконтролю знань

1. До яких наук належить наука «регіональна економіка», з якими має зв'язок та забезпечує їх розвиток?

2. У чому економічна географія і регіональна економіка тотожні, у чому відміни?

3. Дати визначення поняття «розміщення продуктивних сил».

4. Сформулювати визначення поняття «регіональна економіка».

5. Сформулювати визначення «об'єкт вивчення регіональної економіки».

6. У чому полягає мета науки і дисципліни «Регіональна економіка»?

7. Що є предметом вивчення дисципліни «Регіональна економіка»?

8. Роль і значення регіональної економіки у вдосконаленні територіального поділу праці в Україні.

9. Який економічний закон, є основним і визна­чає характер розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів?

10. Що розуміють під оптимальним розташуванням об'єктів господарства на рівні регіону?

12. У чому різниця між поняттями «регіональна економіка» і «розміщення продуктивних сил»?

13. Основні теорії просторової економіки ХХ ст., їх значення для сучасної теорії і практики розміщення продуктивних сил.

14. У чому полягають найістотніші положення теорії “концентричних кілець”, що використовуються для сучасного економічного аналізу території.

15. Які основні положення теорії «штандортів» застосовуються у сучасному РПС.

16. У чому полягає значення теорії «система шестикутників» Кристалера–Льоша для РПС?

17. Який метод обгрунтування розміщення виробництва є конкретним інструментом дослідження території, аналізу особливостей розміщення виробництва?

18. Поясніть на якому етапі дослідження й прогнозування територіаль­ної організації господарства визначають можливий економічний ефект від нового розміщення продуктивних сил. Чому саме так?

19. Який найпоширеніший метод визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил? Його сутність.

20. Які показники визначають для детального обгрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району)?

& Література

1. Богатіщев О.М. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни. Ч.І. – Харків: ХБІ УАБС НБУ, 2006.

2. Богатіщев О.М. Регіональна економіка: Навч. Посібник: збірник тестів для самостійної роботи. – Харків: ХІБС УБС НБУ, 2010.

3. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник рек. МОН України. – К.: Кондор, 2006.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч.посібник/ Є.П.Качан, Т.Є.Царик, Д.В.Ткач та ін.; За ред.Є.П.Качана.- К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2005.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / За ред. В.В. Ковалевського - К.: Либідь, 2007.