Оцінка і контроль платоспроможності страхової компанії
Для того, щоб бути реалізованим у ході аналізу, управління та контролю, поняття
«платоспроможність» має бути формалізоване у вигляді показника чи системи показників.
Вивчення змісту та методології визначення показника платоспроможності у фінансовому аналізі різних галузей господарства дозволяє виділити його специфічні ознаки. Враховуючи галузеві особливості страхової справи, показник платоспроможності можна охарактеризувати наступним чином:
1. Баланс є джерелом для побудови показника платоспроможності.
2. Платоспроможність — оціночний показник, що повинен давати цій якості можливість для порівняння як у динаміці (підвищення чи зниження), так і територіально (по філіях, різних компаніях). Показник вимагає визначення порогового значення, на основі якого можна віднести даного страховика до платоспроможних чи до тих, що не є такими. Як правило, такий поріг складається емпіричним шляхом, а потім вже оформлюється у вигляді нормативного акта.
3. Показник платоспроможності, як і його складові, необхідно розглядати в динаміці, оскільки економічні процеси безперервні, і будь-яка їх фіксація має умовний характер. У реальності платоспроможність, яку ми оцінюємо сьогодні, була створена «вчора», тобто поняття «платоспроможність», що має дискретний характер і являє собою «миттєву картину» фінансового стану страховика, треба розтягнути в часі за допомогою допоміжних показників. Підхід у динаміці є дуже важливим, бо без цього не можна дати реального прогнозу подальшого розвитку подій та рекомендації щодо покращання фінансового стану.
4. Платоспроможність компанії — складний агрегований показник. Об'єм
платоспроможності змінюється з кожним укладеним договором, а зміна стану уставного капіталу фіксується при підведенні фінансових результатів, хоча фактично збільшується поступово. Тобто через те, що одна частина первісних показників має поточний характер, а інша — кінцевий, достовірність показника платоспроможності залежить від співпадання моменту його розрахунку з періодичністю початкових даних.
Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно із ЗУ «Про страхування», яким передбачено:
· наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика;
· створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
· перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу
зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зобов'язань. Порівняння фактичного запасу платоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштів страховика в загальних зобов'язаннях.
Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається
вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) суми нематеріальних активів і
загальної суми зобов'язань, у т. ч. страхових (страхові зобов'язання приймаються рівними обсягами наявних технічних резервів). На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двох
визначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестраховикам. Другої, яка визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду за договорами страхування на
0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат,
компенсованих перестраховикам згідно з укладеними договорами перестрахування.
Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,18 та 0,26, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05. Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.
Чинним законодавством України не встановлено нормативного співвідношення власних коштів та зобов'язань страхової компанії (меж платоспроможності), хоча в практиці страхової справи таке співставлення склалось історично.
Особливої уваги щодо платоспроможності страхової компанії потребує аналіз
формування, обліку та розміщення страхових резервів. Фінансова надійність та платоспроможність страховика забезпечується й таким інструментом як перестрахування. Умови укладення договорів перестрахування містяться в страховому законодавстві практично кожної країни з розвинутим страховим ринком. Відповідно до чинного законодавства України страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик зазначених зобов'язань у перестраховиків, як правило, резидентів. Аналіз міри відповідальності здійснюється по кожному прийнятому ризику. Страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду та сформованих страхових резервів. Зазначена величина (10% статутного фонду та страхових резервів) ще називається власним утриманням компанії. Зазвичай власне утримання розраховується станом на 01 число кожного місяця та є основою для здійснення перестрахування, хоча його розмір можна розрахувати станом на будь-яку дату. Різниця між реально взятими на себе страховими зобов'язаннями й розміром власного утримання по кожному ризику або групі ризиків повинна перекриватись перестрахуванням.