Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство 6 страница

2. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприєм­ства або іншими установчими документами.

3. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чи­сельність працівників і штатний розпис.

4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші від­окремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підпри­ємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законо­давством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть від­кривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

5. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підпри­ємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

1. Коментована стаття має на увазі внутрішню структурну організацію підприємства, його побудову чи склад підрозділів (ланок), більшою чи меншою мірою відособлених усередині даного підприємства, що в загальній сукупності виробничих підрозділів (цехів, відділень, бригад, бюро, лабораторій тощо) і функціональних структурних підрозділів апарата управ­ління (управлінь, відділів, служб тощо) утворюють організаційну єдність підприємства як цілісного суб'єкта господарювання, очолюваного єдиним органом управління.

Організаційна структура підприємства визначається насамперед цілями і задачами діяль­ності, його виробничими функціями і залежить від багатьох умов: типу виробництва, харак­теру продукції, що випускається, або робіт, які виконуються, масштабу підприємства, орга­нізації виробничих процесів, їх особливостей тощо.

Структура виробничих підрозділів підприємства залежить головним чином від характеру кінцевої продукції і виробничої технології. Виробничий підрозділ виконує свій визначений закінчений виробничий цикл або його частину. Від цього, у свою чергу, залежить, які підроз­діли мають бути в ньому утворені. На структуру цеху впливає також наявність або відсут­ність у ньому допоміжних служб (ремонтних, транспортних та ін.), а також складність його виробничих і управлінських функцій.

Апарат управління підприємством формується за функціональним принципом, тобто ство­рюються ланки, які здійснюють окремі спеціалізовані функції, що забезпечують виробни­цтво, такі як конструювання виробів, розробка технології виробництва, фінансова діяльність, бухгалтерський облік, маркетинг тощо.

2. Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства. Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - поло­женнями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Застосування цих положень покликано сприяти зміцненню виробничої, господарської і фінансової дисципліни, підвищенню відповідальності за доручену ділянку роботи, ліквідації паралелізму і дублювання в роботі.

Положення про структурні підрозділи створюють правову основу для правильного й об'єк­тивного застосування заходів дисциплінарного і майнового впливу на посадових осіб, винних у порушеннях обов'язків, покладених на них Положенням. Компетенція внутрішніх структурних підрозділів підприємства дістає вияв у їх правах і обов'язках по організації виробничого процесу і правових відносин, що випливають з них, між ланками підприємства і між даним підрозділом і підприємством у цілому.

3. В останні роки, у зв'язку з тим, що державна форма власності в економіці перестає до­мінувати, тверда регламентація структури і штатів підприємства за допомогою законодавчо­го затвердження типових відходить у минуле. Тепер кожне підприємство, з урахуванням волі власника, виходячи з належного підприємству майна, вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, штатний розклад і чисельність працівників.

У той же час щодо державних (у т. ч. казенних), комунальних підприємств статтями гла­ви 8 даного Кодексу допускається регулювання особливостей їх діяльності законами про державні (комунальні) підприємства, що ще мають бути прийняті.

4. Філії, представництва, відділення й інші відокремлені підрозділи (які не є юридичними особами) можуть створюватися підприємствами за своїм розсудом. Обов'язковою умовою їх створення є узгодження питання про їх розміщення з відповідними органами місцевого са­моврядування в установленому порядку (закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» [324], «Про місцеві державні адміністрації» [325]).

Вищезгадані структурні підрозділи, не будучи юридичними особами, функціонують на підставі не статуту, а індивідуальних положень, затверджених керівництвом підприємства.

5. Щодо діяльності розташованих на території України відокремлених підрозділів підпри­ємств, що знаходяться за її межами, див. коментар до статті 116 цього Кодексу.

Стаття 65. Управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих докумен­тів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установ­чих документів.

3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за по­годженням сторін.

5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших орга­нізаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначе­них установчими документами.

6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та со­ціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до зміс­ту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про ко­лективні договори.

8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею бе­руть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повнова­ження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встанов­люються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

1. Система управління підприємством регламентується його статутом (або положенням). У ньому визначаються органи управління підприємством, їх функції, права й обов'язки, конкретні правомочності органів управління та окремих керівних посадових осіб. Право­мочності останніх по управлінню підприємством можуть регламентуватися посадовими інструкціями. Статутом встановлюється ієрархія органів управління (визначаються вищий орган управління, створювані ним виконавчі органи, посадові особи, що є органами юридич­ної особи, та їхні функції з представлення прав та інтересів підприємства).

Одним з важливих напрямів управління підприємством є сфера використання і розпоря­дження закріпленим майном. Головна роль у цьому, незалежно від форми власності майна підприємства, належить власнику. Саме він, відповідно до чинного законодавства, вправі сам (самостійно — за власним розсудом й у своїх інтересах), незалежно від будь-яких третіх осіб, визначати юридичну долю свого майна, юридичний режим його використання.

Лише у випадках, передбачених законодавством або статутом підприємства, окремі пи­тання повинні вирішуватися за участю трудового колективу. Значні повноваження надані трудовим колективам державних підприємств у прийнятті рішень з питань корпоратизації і приватизації цілісних майнових комплексів. Без згоди загальних зборів трудових колективів не може бути, зокрема, прийняте рішення про створення холдингової компанії й утворення на базі державних організацій їх дочірніх підприємств (п. 15 Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затвердженого Указом Пре­зидента України від 11 травня 1994 р. [491]). Обов'язкові випадки участі трудових колекти­вів у вирішенні подібних питань передбачаються законодавством про професійні спілки, про галузеві угоди, а також статутами (положеннями) конкретних підприємств.

Разом з тим тут слід підкреслити принципове положення: сильні позиції трудових колек­тивів були характерні для періоду соціалістичного будівництва з його орієнтацією на загаль­нонародну власність.

2. У сучасних умовах трансформації економіки, у зв'язку з відмовою від принципу «за­гальнонародної» власності, у кожному підприємстві набуває своє природне значення реаль­ний власник майна створеного ним суб'єкта господарювання. Функція управління підприєм­ством є похідною функцією власності на цілісний майновий комплекс підприємства. Як власник майна, закріпленого за підприємством, тільки він один вправі вирішувати основні умови, мету і задачі функціонування свого підприємства.

Реалізувати свої права на управління власник може різними шляхами і способами. У їх числі: визначення форми майнового відокремлення підприємства або закріплення за ним майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління чи внутрішньогосподарського використання); затвердження статуту (положення) підприєм­ства; призначення керівника, інших посадових осіб, затвердження для них посадових інст­рукцій; встановлення в порядку, передбаченому чинним законодавством, форм і меж майно­вої та дисциплінарної відповідальності тощо.

Засновник, наприклад, приватного підприємства основні з перелічених вище юридично значимих дій здійснює безпосередньо. Керівники державних і комунальних підприємств -через органи, уповноважені управляти відповідним майном (міністерства і відомства, органи місцевого самоврядування).

3. Якщо власник майна створеного ним підприємства як керівник сам підприємство не очо­лює, він (чи уповноважений ним орган) вправі призначити (обрати) керівника підприємства.

4. Власник (уповноважений ним орган) у разі наймання керівника підприємства укладає з ним у порядку, встановленому законодавством, трудовий договір чи контракт. Контракт, по­рівняно зі звичайним трудовим договором, як правило, містить більш докладну регламента­цію взаємин його учасників (наймача і працівника). Він може містити, крім обов'язкових умов трудового найму, і будь-які додаткові умови, погоджені сторонами. Головне при цьо­му, щоб додаткові умови не ущемляли прав працівника порівняно з чинним законодавством.

5. Керівнику підприємства для представлення його інтересів доручення не потрібно, він представляє підприємство в силу свого посадового становища. Для здійснення юридично значимих дій від імені підприємства керівнику досить пред'явити своє посадове посвідчен­ня, що підтверджує займану ним посаду. Керівник підприємства в рамках, визначених уста­новчими документами, вправі вирішувати будь-які питання і приймати рішення самостійно, не погоджуючи їх із засновником.

Відзначаючи широкі можливості засновника впливати на підприємство, тут слід підкрес­лити, що межі повноважень власника, проте, не безмежні. У рамках компетенції, окресленої законодавством і установчими документами, підприємство є самостійним. І навіть власник не вправі втручатися в оперативно-господарську діяльність створеного ним підприємства.

6. Дострокове звільнення керівника підприємства, незалежно від того, прийнятий він на посаду за трудовим договором чи за контрактом, можливо на підставах, як передбачених трудовим законодавством, так і не передбачених ним, але зазначених у контракті. Головне, щоб ці додаткові підстави звільнення, передбачені контрактом, не суперечили чинному, у тому числі трудовому, законодавству.

7. На всіх підприємствах, незалежно від форми власності, що використовують працю най­маних працівників (незалежно від їх кількості) і є юридичними особами, колективні догово­ри повинні укладатися в обов'язковому порядку. У структурних підрозділах підприємств та­кі договори можуть укладатися в рамках компетенції цих підрозділів.

Умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обо­в'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови ко­лективних договорів, що погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище пра-

117цівників, є недійсними, їх забороняється включати до договорів. Зміст колективного догово­ру визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулюван­ня виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

змін в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та ін­ших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприєм­ства (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств неза­лежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або уповноваже­ного ним органу, так і для працівників підприємства. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір. У разі реорганізації підприємства колективний договір збері­гає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпоча­ти переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного догово­ру. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведен­ня ліквідації.

За ігнорування вимог законодавства щодо укладення і виконання колективних договорів передбачається юридична відповідальність. Зокрема, на осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, або не забезпечили роботу відповідної комісії у ви­значені сторонами строки, або винуваті в порушенні чи невиконанні обов'язків за колектив­ним договором, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання за колективним дого­вором.

Більш докладно питання щодо змісту і порядку укладення колективних договорів викла­дено у Законі України «Про колективні договори і угоди» [305].

8. Трудовий колектив підприємства складають усі його працівники - фізичні особи, що своєю працею беруть участь у його діяльності на засадах трудового договору, незалежно від його форми (контракт, трудова угода). Однак у трудовий колектив не включаються ті праців­ники, які перебувають з підприємством не в трудових відносинах, а виконують роботу для нього на засадах цивільно-правового договору підряду. Загальнонормативну основу функ­ціонування трудових колективів підприємств в Україні, його органів і членів на сьогод­нішній день утворює Закон СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» 1983 року [475], що може і повинен застосову­ватися в межах, які не суперечать чинному законодавству України.

Детально повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприєм­ством повинні регламентуватися в установчих документах конкретних підприємств.

9. Прийняття рішень із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підпри­ємств, належать до компетенції його органів управління. Склад цих органів, їх функції та компетенція повинні чітко фіксуватися в установчих документах підприємства, і вони ста­новлять прерогативу засновника і вищого органа управління підприємством. Конкретні пра­вомочності адміністрації підприємства, трудового колективу і його органів у різних під­приємствах можуть не збігатися. Особливості їх розподілу всередині підприємства значною мірою залежать від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

З цього питання див. також коментар до статті 69 даного Кодексу.

10. Особливості організації управління підприємствами окремих видів також визначають­ся формами їх власності (приватні, колективні, державні, комунальні), організаційно-право­вими формами підприємств і фіксуються в законах про підприємства конкретних видів. Ко­ментар з цих питань дається у відповідних розділах даного Кодексу.

Стаття 66. Майно підприємства

1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цін­ності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

2. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяль­ності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у вста­новленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

3. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

4. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

5. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в уста­новленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

6. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законо­давства України.

7. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у під­приємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

1. Майно, що використовується в процесі господарської діяльності, складають основні фон­ди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Фонди поділяються на основні виробни­чі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. Основні виробничі фонди - це засо­би праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, час­тинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і споруди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності. Основні невиробничі фонди складають житлові будин­ки, належні підприємствам, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного призначення.

До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напів­фабрикати тощо).

2. Джерела формування майна суб'єктів господарювання визначені у статті 140 Кодексу, що коментується.

3. Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, авто­номними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Він може бути об'єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод.

4. Склад і порядок використання майна підприємства визначається його власником, який одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому майна засновує під­приємство, закріплюючи за ним це майно на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління.

5. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресур­си в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Кодексу, що коментується. їм може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, у тому числі громадянам — для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам - для гос­подарської діяльності, а також - у користування на підставі спеціальних дозволів уповнова­жених державою органів (див. ст. 148-153 Кодексу).

6. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що по­свідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарюван­ня, який його випустив (видав), і власником і передбачає виконання зобов'язань згідно з умо­вами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого зако­нодавством порядку можуть випускати та реалізовувати свої цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання (ст. 143, 163-166 коментованого Кодексу, Закони України «Про цінні папери і фондову біржу» [494], «Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні» [100].

7. Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, ор­ганізаціями, громадянами

1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

2. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

3. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, як­що інше не передбачено законом.

1. Перехід до ринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності й ор­ганізаційно-правових форм господарюючих суб'єктів, форм виробничої діяльності і госпо­дарювання, широким колом і багатогранністю господарських договорів і зобов'язань, які з них виникають.

Господарський договір виконує важливі функції ринкової економіки, він є її організацій­ним елементом. Особливі якості господарського договору як правової конструкції дозволя­ють використовувати його для регулювання господарських відносин методом взаємного узгодження інтересів волі їх учасників. Тому господарський договір слугує не просто юри­дичним фактом, з яким пов'язані виникнення, зміна чи припинення господарського зобов'я­зання. Він виступає засобом організації господарських відносин, визначення своїх прав і обов'язків як юридичними, так і фізичними особами — господарюючими суб'єктами. Тобто він слугує способом саморегулювання - в межах чинного законодавства — поведінки сторін.

Господарський договір завжди укладається з метою реалізації сторонами своїх прав і обов'язків для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Отже, дого­вір є необхідним інструментом здійснення господарської діяльності будь-яким суб'єктом, незалежно від того, юридична чи фізична це особа. Для пострадянського періоду характерною рисою господарського договору було укла­дення його суб'єктами - юридичними особами.

У сучасних умовах фізичні особи одержали статус підприємців і стали суб'єктами госпо­дарського права після того, як Законом України «Про власність» (ст. 6) було встановлено, що власник вправі використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності, а ре­зультати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом чи договором.

При наявності еквівалентного характеру обміну товарів та послуг, який не втратив зна­чення і в умовах ринкової економіки, цей обмін може відбуватись тільки в тому разі, якщо, по-перше, одна сторона визначить свою волю в розпорядженні майном чи наданні послуг, а по-друге, ця воля буде сприйнята другою стороною, тобто ці взаємовідносини наберуть взаємоузгодженого характеру і отримають відображення в єдиному вольовому акті - дого­ворі.

Основним конституційним принципом є рівність усіх суб'єктів власності і господарюван­ня перед законом, і не викликає сумніву те, що саме цей принцип реалізується громадянами і юридичними особами України за допомогою договірних відносин.

2. Відповідно до чинного законодавства підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать зако­нодавству України.

Умови щодо предмета господарського договору повинні визначати найменування, кількість (обсяг), номенклатуру (асортимент), якість продукції чи послуг (ст. 15 цього Ко­дексу) або ж характеристику інших дій, які повинна виконати зобов'язана сторона.

Статті 41,42 Конституції України відображають право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, а також можливість займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не заборонена за­коном.

Ці положення знайшли відображення в даному Кодексі, а також у законах України «Про господарські товариства» [90], «Про фермерське господарство» [488], «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» [446], «Про інвестиційну діяльність» [295] та в інших законодавчих ак­тах України.

У процесі побудови ринкової економіки в Україні, який, слід зазначити, занадто затягнув­ся, акцентується увага на звуженні, а то й відмові від централізованого планування і переході до самостійного планування своєї діяльності суб'єктами господарювання (мікроекономічне планування). Відмова від колишніх форм планування передбачає перехід до таких форм пла­нування, як індикативне (рекомендаційне) і вибіркове планування з цільовою спрямованістю на найважливіші галузі економіки. Правові засади цих напрямів планування отримали відоб­раження в Законі України від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблен­ня програм економічного і соціального розвитку України» [98].

І все ж, незважаючи на нові підходи до планування та пошуки відмінних від притаманних доринковій економіці його способів і форм, практика господарювання свідчить про те, що повністю відмовлятися від державного планування недоцільно. І це особливо важливо, якщо йдеться про економічну, оборонну та іншу безпеку держави. (Більш детально див. у комента­рі до ст. 11 цього Кодексу).