Фінансовий ринок України та проблеми його розвитку.

Фінансовий ринок являєсобою систему економічних та право­вих відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності. У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозпо­ділу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефектив­ному розміщенню заощаджень серед галузей економіки.

В Україні фінансовий ринок поки що перебуває на стадії становлення. Існує ряд проблем, пов’язаних з його функціонуванням. По-перше, відставання чинної законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фінансового ринку від розвитку реальних процесів, насамперед це стосується законодавства про власність, господарського кодексу, корпоративного права, а також інституціональних інвесторів: інвестиційних, довірчих (трастових) компаній, пенсійних фондів, страхових компаній. Очевидно, що майже по всіх зазначених напрямках законодавча база або відсутня зовсім, або недостатня. По-друге, недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів. Предметом регулювання фінансового ринку має бути його універсалізація як комплексу взаємопов’язаних фінансових ринків – грошово-кредитного, фондового та цінних паперів, страхового та інших фінансових інструментів.Така універсалізація є світовою тенденцією. Причому, відбувається як універсалізація окремих фінансових установ (особливо яскраво ця тенденція простежується на прикладі банків), так і утворення фінансових конгломератів, до яких входять банки, страхові компанії, учасники ринку цінних паперів, промислові підприємства. З оглядом на нові реалії радикально змінились концептуальні засади регуляторної політики розвинутих країн. Період сепаратизму у нагляді закінчився і розпочались експерименти з утворення універсальних наглядових органів. Але найгіршим є те, що вітчизняні регулятори відірвані від реального сектору економіки. Ця проблема є для України ключовою. Окремі сектори фінансового ринку виявляються надмірно зарегульованими (здебільшого не економіко-правовими, а суто адміністративними методами), інші – взагалі не регулюються. Проблемами регулювання фінансового ринку як цілісного явища сьогодні в Україні не опікується ніхто. Де-юре є Кабінет Міністрів, який забезпечує проведення єдиної фінансової цінової, інвестиційної та податкової політики. Є Рада НБУ, яка розробляє засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Суттєві повноваження мають також Міністерство економіки, Міністерство фінансів, безпосередній вплив на фінансовий ринок справляє Антимонопольний комітет України. Але немає жодної установи, яка відповідала б за цілісність, прозорість та ефективність фінансової системи, запобігала б спробам маніпулювання нею і провадила б посткризову політику. На відміну від інших країн Східної Європи, Україна не вжила превентивних заходів щодо інституційної розбудови фінансового ринку. Час було втрачено на безсистемне адміністрування, внаслідок чого штучно було розділено і відокремлено один від одного бюджетну сферу (з розподілом на державний і місцеві бюджети), банківський сектор з майже абсолютною владою Національного банку, фондовий ринок (причому окремо від державних цінних паперів) і ринок решти послуг, які надаються небанківськими фінансовими установами.

Перспективи розвитку фінансового ринку полягають перш за все у вирішенні перерахованих проблем, крім того враховуючи сучасні глобалізаційні тенденції можна стверджувати, що укр. фін ринок також буде інтегруватися у світову фінансову систему. Напрямками подальших наукових розробок щодо посткризового стану розвитку економіки та шляхами підвищення ефективності функціонування українського фондового ринку є наступними: 1. Створення умов для прозорого і достовірного бухгалтерського обліку, прийняття ДКЦПФР ряду нормативів, які зобов’яжуть емітентів розкривати інформацію про себе, що попередить маніпуляції з інсайдерською інформацією; 2. Створення умов для раціональної дивідентної політики; 3. Спрямованість державного регулювання на взаємодію з міжнародними організаціями та співробітництво по обміну інформацією; 4. Кардинальне оновлення принципів роботи фондових бірж, завдяки яким вітчизняні підприємці змогли би привертати новий капітал; 5. Проведення реформування фондових бірж: розширення біржового інструментарію, у тому числі допуск торгівлі деревативами; 6. Приваблення на ринок заощадження населення завдяки зрівнянню оподаткування доходів від банківських вкладів та доходів від операцій з цінними паперами; 7. Посилення ролі локальних інституціонал інвесторів; 8. Розвиток інтернет-трейдингу та відміна ряду обмежень на валютному ринку, створивши умови для хеджування валютних ризиків для інвесторів-нерезидентів. У довготерміновій перспективі розвиток сильного фондового ринку грає вирішальну роль у забезпеченні успішної інтеграції України до єдиного фінансового ринку Європейського Союзу (ЄС). Особливо важливим є розвиток регуляторів фондового ринку з дотриманням міжн стандартів – так вони зможуть здобути взаємне визнання регуляторів країн-членів ЄС, що є складовою процесу вступу до ЄС.