Економічні погляди м.і туган-барановський

(Т-Б) — учений який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теорет проблем економ. Т-Б критично проаналізував сучасні теорії ринку та криз і високо оцінив теорет засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа вироб-ва визначається продуктивними силами людства і аж ніяк не розмірами його споживання». Великого значення у проблемі відтворення надавав виробн-му споживанню. Він писав, що «поп на тов створюється самим вир-твом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтвор, крім браку продуктивних сил, не існує». (Т-Б) розглядає проблему криз, аналізуючи економ коливання, рух «економ активності», а також фактори, що зумовлюють таку активність. (Т-Б) звертає увагу на виявлення головного внутрішнього рушія «економічних активностей» і робить висновок, що таким є рух інвестицій. Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільш інвестицій у галузях, що виготовляють засоби вироб-ва породжує мультиплікаційний процес всіх елементів економ активності. (Т-Б) підкреслює анархічний характер капіталістичного вироб-ва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромадження і витрачання сусп кап» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл відкриває можливості для безмежного розширення капіталістичного вироб-ва. Інвестиційна теорія циклів (Т-Б) мала величезний вплив на розвиток політекономії. Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими економіч школами, (Т-Б), однак, не став прямим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політекономічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економ концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економ думки. Спочатку (Т-Б) був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з'являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії вартості, назвав «фікцією» трудову вартість і «малозначущою» категорію додаткової вартості. Він заперечував марксистське положення, що нова вартість створюється робочою силою. Джерелом прибутку називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розвивати його наукові елементи. (Т-Б) критикує М за ігнорування психології людей, їхньої моралі. У своїх дослідженнях учений намагався переорієнтувати політекономію в Рос і в Укр на позиції суб'єктивно-психологіч школи та неокласицизму, він зробив порівняльний аналіз класич та австр шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу. Загальновизнаним у світовій економ літературі є внесок (Т-Б) в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теор кооперац, теор соціалізму .

120. Особливості методології та теоретичні основи інституціоналізму (І).

(І) — своєрідний напрям в економ науці. Прихильники (І)-у в,основу аналізу беруть не тільки економ проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо. Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували їх за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному сусп середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. (І) у політекономії почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американ економістом і соціологом Т. Вебленом. До інститутів вони відносять різноманітні категорії та явища (наприклад державу, сім'ю, підприємництво, монополії, приват власність, профспілки, релігію тощо), що відображають звичаї, звички, етику, правові рішення, суспільну психологію і головне — еволюцію економ. (І) виник і набув поширення в США за умов раннього періоду монопол кап. Це була своєрідна опозиція дрібної і середньої буржуазії та її ідеологів монопол-му капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіт та у спробах його рефор-ня. (І) не має якихось загальних теорет засад. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію (І)у. Методологія інстит-тів передбачала: 1.широке викор описово-статист методу (скептичне ставлення до абстракт методу); 2.історико-генетичний метод; 3.як вихідну та основоположну — категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій); 4.філософію соц. позитивізму і прагматизму (визнання сусп інститутів такими, що піддаються реформ-ню та вдоскон-ню, визнання ідеї керованої еволюції); 5.міждисциплінарний підхід до пізнання сусп. процесів, врахування досягнень інших сусп. дисциплін, соц. факторів, заперечення на цій основі неокласич. ЕТ; 6.принцип технократичного детермінізму (врахування і визнання в якості фактору екон. розвитку прогресу, науки, техніки). Інст-ти рушієм економ розвитку визнають психологію колективу, сусп-ва, а не окремих суб'єктів господарювання — «робінзонів». Інстит-ти крити-ють неоклас концепц конкурентної економ з її основною ідеєю ринк рівноваги, відкинули постулат «гармонії інтересів». Визначенню неокласиками ринку як універсал, високоефектив механізму розподілу економ ресурсів, а отже, як фактора ефективн ф-ціон-ня економ в цілому, інституц-сти протиставили дослідження ринку як соціал інституту, що зазнає глибоких змін із розвитк сусп-ва. Інституц-сти визнавали обмеженість ринк механізму регулювання економ і виступали за впровадж суспіл контролю над нею. (І) у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Передовсім можна виділити ранній (І) і нео(І).