Макроекономічна нерівновага. Економічні цикли. Економічні кризи
|
Безробіття та інфляція
Зайнятість – це економічна діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що зазвичай приносить дохід у грошовій або іншій формі.
Безробіття– це соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина працездатного населення не може знайти роботу.
Безробітними вважаються працездатні особи працездатного віку, що: не мають роботи (доходного заняття), але активно її шукають або намагаються організувати власну справу; готові приступити до роботи; зареєстровані у державній службі зайнятості.
Разом зайняті в суспільному виробництві та безробітні становлять економічно активне населення.
Види безробіття:
1. Фрикційне – пов’язане з пошуком і очікуванням роботи (пошук кращих умов, переїзд, пошук роботи вперше). Часто має добровільний характер, короткочасний, особи зазвичай є конкурентоспроможними на ринку праці.
2. Структурне – є результатом змін структури попиту на робочу силу внаслідок НТП, появи нових технологій, автоматизації виробничих процесів, структурних змін в економіці. Вимушене, є більш тривалим (необхідне перенавчання або підвищення кваліфікації для подальшого працевлаштування).
Разом фрикційне і структурне безробіття складають природний рівень безробіття. Якщо рівень безробіття в країні дорівнює природному, має місце повна зайнятість.
3. Циклічне – породжене коливаннями ділової активності, може набувати значних масштабів. Спричинює низку негативних соціальних та економічних наслідків.
Вирізняють також безробіття приховане (незареєстроване, неповний робочий тиждень, відпустки за власний рахунок), інституційне (через неефективну організацію ринку праці: відсутність інформації про робочі місця, надмірний розмір допомоги з безробіття), сезонне та добровільне.
Економічні наслідки безробіття: зниження ВВП, скорочення доходів населення і споживчого попиту, зростання виплат із державного бюджету на утримання безробітних, скорочення надходжень до дохідної частини бюджетів усіх рівнів, втрата кваліфікації працівниками, еміграція найбільш якісної робочої сили (втрата країною економічного потенціалу).
Закон Оукена: країна втрачає 2-2,5% потенційного ВВП, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній на 1%.
Соціальні наслідки безробіття: погіршення морально-психологічного стану людей, втрата стереотипів трудової поведінки, зростання кількості суїцидів та рівня злочинності, скорочення народжуваності, посилення соціальної напруги в суспільстві.
Регулювання безробіття:
1) активні заходи держави (спрямовані на те, щоб зробити робітників «затребуваними» на ринку праці: створення робочих місць, створення служб зайнятості, організація підвищення кваліфікації, перенавчання працездатних осіб, стимулювання самозайнятості та ін.)
2) пасивні заходи держави (підтримка безробітних шляхом виплати їм допомоги).
Інфляція– це знецінення грошей (щодо товарів, іноземних валют). Зазвичай проявляється через зростання рівня цін.
Рівень інфляції обчислюється як показник індексу споживчих цін (ІСЦ).
Розраховуються й індекс цін виробників промислової продукції та інші показники.
Форми інфляції:
1) відкрита (проявляється через зростання рівня цін);
2) прихована (виникає за умов державного контролю над цінами, проявляється через дефіцит товарів або погіршення їхньої якості, кризу неплатежів).
За темпами відкрита інфляція поділяється на:
- помірну, або повзучу: темп зростання цін становить 3,5-10% на рік;
- галопуючу: темпи зростання цін 10-100 % на рік;
- гіперінфляцію: темпи зростання цін вищі за 100 %.
Стагфляція – це падіння обсягу виробництва на тлі циклічного безробіття (стагнація), що супроводжується інфляцією.
Типи інфляції:
1) Інфляція попиту
2) Інфляція пропозиції (витрат).
Механізм інфляції попиту: спочатку зростає грошова маса (емісія), потім – сукупний попит. Оскільки ж сукупна пропозиція не встигає (або не здатна) адекватно відреагувати на зростання попиту, зростають ціни. Інфляція попиту зазвичай виникає при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей.
Механізм інфляції витрат: спочатку відбувається зростання витрат виробників (через зростання цін на імпортовані ресурси, девальвацію національної валюти, завищення цін на продукцію монополій і штучне «недовиробництво», вимоги підвищення зарплати з боку профспілок, посилення оподаткування бізнесу, адміністративного тиску та ін. причини), а потім – зростання цін.
Соціально-економічні наслідки інфляції: перерозподіл національного доходу від приватного сектору до державного (дефіцит державного бюджету покривається через т. зв. «інфляційний податок»); втрати осіб з фіксованими доходами (пенсії, зарплати); зменшення інвестицій у реальну економіку, переважний розвиток спекулятивних операцій; зростання бюджетного дефіциту і державного боргу; руйнування банківської системи.
Якщо помірна інфляція не вважається загрозливою, то надмірна усувається монетарними методами: таргетуванням (фіксацією або обмеженням приросту) грошової маси, скороченням видатків державного бюджету, припиненням індексування доходів населення (можливо, заморожування виплат зарплат, пенсій), послабленням інфляційних очікувань.