Розвиток соціальних та громадських служб
Передумови виникнення сучасних соціальних служб складалися віками. Під еволюційним впливом соціальні організації змінювали свою форму, функції, можливості фінансування тощо. Формування джерел соціальних служб також має на собі відбиток історичного розвитку будь-якої держави.
Тому для більш повного розуміння передумов і джерел формування соціальних та громадських служб доцільно проаналізувати етапи їх розвитку в світі.
В Україні з давніх-давен існувала традиція колективної солідарності і взаємодопомоги: допомогу ближнім надавали рідні, сусіди, члени сільських громад, монастирі. В XVI ст. церковні братства створювали каси, кошти в які надходили із вступних і постійних внесків, а витрачались на допомогу членам братства, які перебували в скрутному становищі.
Таким чином, традиційними інститутами, які підтримували індивіда в кризових життєвих ситуаціях в доіндустріальному суспільстві, були сім'я, громада, церква.
В індустріальному суспільстві їх вплив і значення дещо змінюються, хоча і нині вони продовжують відігравати важливу роль. Треба враховувати вплив всього комплексу чинників – економічних, соціальних, культурних, політичних і т. ін. Наприклад, цілком зрозуміло, що в містах не можуть існувати ті ж форми взаємодопомоги, які існували і нині існують в сільських районах. Змінилась і роль сім'ї. Індустріалізація привела до переходу від сім'ї складної, в якій уживалось не одне покоління, до простої, нуклеарної сім'ї, яка складається лише з двох поколінь – батьків і їх дітей. Саме така сім'я є найбільш пристосованою до умов сучасного суспільства.
Держава в цих умовах зобов'язана створювати спеціальні служби, які надають соціальні послуги, здійснюють соціальний захист громадян.
“Природні джерела допомоги” (родичів, друзів, сусідів) не зникли. Але не завжди можна розраховувати на отримання допомоги від найближчого оточення, у цьому випадку й потрібні державні соціальні служби.
До традиційних форм організації людей, які надавали допомогу ближньому, додались нові – благодійні добровільні організації, групи взаємодопомоги, соціальні центри і соціальні служби тощо.
Нові форми взаємодії, взаємодопомоги часом описують за допомогою понять “громадянська участь”, “соціальний капітал”.
Громадянська участь – участь у різних організаціях, яка не- можлива без довіри. Саме довіра в розвинутих країнах є основою формування нової спільноти. Прикладом такої спільноти є американські ком'юніті. Їх особливістю є горизонтальні відносини. Ком'юніті є двох видів: 1) мікросоціальні утворення, добровільні об'єднання, які виконують перш за все функцію компенсаторно-охоронну і 2) локальні спільноти — сільські, міські, які виникають в системі місцевого самоврядування.
У соціальних державах існують групи взаємодопомоги непрацездатних; тих, хто втратили близьких людей; групи допомоги тяжкохворим і т. п.
У XX ст. спостерігалося зростання кількості груп взаємодопомоги. Це свідчення того, що соціальна держава не знищила здатність громадян до самоорганізації. Держава, навіть соціальна, не може і не повинна намагатись вирішити всі соціальні проблеми.
Самодіяльні групи взаємодопомоги мають певні переваги перед офіційними державними організаціями. Вони більш мобільні, не мають, як правило, ієрархічної структури, рішення приймають найчастіше шляхом консенсусу. В США, наприклад, є групи, підпорядковані центральним органам, що діють на загальнонаціональному рівні.
З іншого боку, існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дозволяє зменшити державні витрати на соціальні потреби, що набуває особливого значення в умовах економічного спаду, як це було в 70 – 80-і рр. XX ст. в розвинутих країнах Заходу.
Розширення соціальної допомоги, що надавалась добровільними організаціями, не поставило під сумнів необхідність існування державних соціальних служб, а дозволило зберегти необхідний рівень соціального обслуговування і соціального захисту. Адже в державних соціальних службах працюють добровольці, і кількість їх зростає.
Нині можна виділити чотири форми співпраці соціальних працівників і груп взаємодопомоги:
соціальні працівники виступають ініціаторами створення груп взаємодопомоги для вирішення певних проблем тих, хто до них звертається;
соціальні працівники надають консультації;
соціальні служби можуть виявляти людей, які потребують допомоги групи і направляють їх у ті групи, які можуть допомогти вирішити саме ті проблеми, з якими людина зіткнулась;
соціальні працівники працюють в консультативних радах.
Останнім часом у західних країнах, у тому числі і в США, зросла кількість добровольців серед підлітків. Таке явище в суспільному житті, як добровольці, є свідченням поширення солідаристської культури. Добровольці стали невід'ємною частиною американського суспільства. Вони займаються збиранням пожертв для благочинних цілей; обслуговують тих, хто не може обійтись без сторонньої допомоги; беруть участь у діяльності груп взаємодопомоги; борються за громадянські права, здійснюють тиск на владу у період розробки певної політики, інформують громадськість про виконання державних програм, про недоліки в роботі державних органів.
Громадські організації продовжують традиції взаємодопомоги, які мають багатовікову історію, незважаючи на різні особисті мотиви громадянської активності. Вони збільшують соціальний капітал суспільства.
Викладання в школах соціальної роботи теорії добровольчої діяльності дозволило підготувати соціальних працівників до використання добровольців на практиці. Ряд міністерств, зокрема охорони здоров'я і соціальних служб, житлового будівництв та ін., дістали законне право заохочувати добровольчу діяльність.
Завдяки допомозі недержавних організацій можна в певній мірі вирішувати й таку складну проблему, як безробіття, наприклад, як це робиться в Германії. В цій країні на протязі вже досить тривалого часу існують групи взаємодопомоги безробітним. Вони фінансуються в рамках програми по працевлаштуванню, створюючи додатковий ринок праці.
На малих підприємствах, створених цими групами, працевлаштовуються безробітні, що втратили роботу, а також пенсіонери. Такі підприємства користуються пільгами.
Таким чином, в соціальних державах немає монополії держави в соціальній сфері. У Великобританії, Франції, Італії та інших державах допомогу тим, хто її потребує, так само надає не тільки держава, а й благодійні організації. В Італії, наприклад, багато соціальних інститутів ще у XIX ст. було створено церквою. Зараз ними опікується держава, щоправда лише формально, реально це і надалі залишається сферою діяльності церкви.
Від держави залежить те, які умови будуть створені для розвитку соціальних та громадських служб. Це, наприклад, означає зняття обмежень в роботі добровольчих організацій, в тому числі обмежень, що забороняють роботу добровольців в державних організаціях.
Держава може укріпити добровольчі організації і за допомогою податкової політики. Державні служби можуть використовувати ідеї, досвід, нагромаджений добровольчими організаціями. Держава також має визнати право добровольчих організацій займатись лобістською діяльністю.
Соціальна держава за десятиліття свого існування виховала певне ставлення суспільства до соціальних проблем, легітимізувала їх, тобто сприяла визнанню важливості вирішення цих проблем.
Існування різних добровольчих організацій, груп взаємодопомоги і т. ін. дозволяє виявити альтруїзм, ослабити напругу в суспільстві, набути навичок самоорганізації, зменшує патерналізм. Досвід, отриманий в подібних організаціях, формує громадянську свідомість, збільшує кількість людей, які стають активними суб'єктами політики, здатними захищати, відстоювати свої права.
Джерелами фінансування некомерційних благочинних організацій є не тільки пожертви, а й державна допомога, плата за надання послуг, членські внески, надходження з різних фондів, від корпорацій, релігійних організацій. Але найбільша частка коштів — це державні дотації. Все ж неофіційна допомога має обмежені матеріальні можливості і в багатьох випадках стає можливою, коли знайдені офіційні джерела фінансування. Зменшення державних дотацій в роки кризи означало і кризу цих організацій. Це привело до виникнення певних тенденцій — тенденції до децентралізації, зростання ролі самодопомоги, комерціалізації благочинності.
Робота недержавних організацій по наданню соціальних послуг вважається суспільно корисною, тому ці організації можуть розраховувати на фінансову допомогу не тільки держави, але й світових фінансових організацій, наприклад, Світового банку для розвитку суспільно корисних проектів (освіта, охорона здоров'я, працевлаштування тощо).
Таким чином, у світі існує величезний досвіт створення і розвитку соціальних служб на різних рівнях.
Повертаючись до тенденцій розвитку соціальної роботи в Україні, можна відзначити наступне.
Потреба в соціальній роботі збільшується саме під час соціальних та економічних криз. В Україні існує два суперечливих моменти у впровадженні професійної соціальної роботи. По-перше, фах соціального працівника формально існує в Україні ще з 70-х років, але відсутнім є розуміння соціального працівника як людини, котра має високий рівень знань про те, як запобігти та усунути соціальні ризики. По-друге, законодавство із соціального захисту перебуває в стадії становлення, відсутнім є правове регулювання фахової діяльності соціальних працівників.
В останній час в Україні збільшується кількість організацій та установ, які займаються тим чи іншим видом соціальної роботи. Існують державні служби, створюються нові інституції – соціальні служби для молоді, клініки для хворих на СНІД, центри зайнятості тощо.
Поступово починає розвиватися добровільний сектор соціальної роботи. Створюються клуби й денні центри: для дітей-інвалідів та їхніх батьків, для людей з проблемами психічного здоров'я, рідних нар-козалежних та інших соціальних груп. Проте однієї самодопомоги недостатньо, бодай на перших порах недержавна соціальна організація потребує порад фахового соціального працівника, котрий може підказати ефективний спосіб організації групової корекційної та адаптаційної роботи.
Президентом України було видано Розпорядження "Про організацію проведення в Україні Міжнародного року волонтерів" з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні. На виконання розпорядження спрямовано ряд програмних заходів, організованих Державним центром соціальних служб для молоді. Волонтерський рух і соціальні служби для молоді – поняття споріднені, адже волонтерство в новій незалежній державі як явище зародилося саме в центрах соціальних служб для молоді ще десять років тому. Організовуючи свою діяльність, центри соціальних служб для молоді активно залучають до співпраці добровільних помічників – волонтерів.
Але, слід зауважити, що державна допомога соціальним та громадським організаціям є недостатньою. І це пояснюється не лише обмеженими фінансовими можливостями, але й відсутністю механізму визначення суспільно корисної діяльності, регулювання виконання соціальних послуг. Ці проблеми треба вирішувати якомога швидше.