Концептуальні основи розвитку соціальних служб на підприємствах

В умовах трансформації українського суспільства перед значною часткою громадян постали труднощі соціального характеру. Діяльність державних та

громадських соціальних служб зосереджена, в основному, на підтримці пенсіонерів, безробітних, людей з функціональними обмеженнями та малозабезпечених верств населення.

Однак, за умови нестабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві чимало працюючих людей (без функціональних обмежень) також не можуть самостійно подолати такі труднощі, як, наприклад, відновлення здоров’я та працездатності після перенесеної хвороби, реабілітація та оздоровлення членів сімей (особливо дітей та дітей-інвалідів), плата за навчання чи інші послуги, придбання речей першої необхідності тощо. Крім того, соціальні негаразди породжують і психологічні проблеми, котрі, згодом, даються взнаки і проявляються у вигляді соціальних чи міжособистісних конфліктів на виробництві, зниження ефективності роботи, швидкої втомлюваності, дратівливості та ін.

Таким чином, постає необхідність надання соціальної підтримки не лише тим, хто знаходиться в пошуках роботи або є неспроможним, але і працюючим громадянам та непрацездатним членам їх сімей. Ось чому особливої актуальності набуває наукове обґрунтування та можливість розвитку системи надання соціальної та соціально-психологічної допомоги працівникам за місцем роботи.

Така соціальна допомога та психологічна підтримка дасть змогу поліпшити матеріальне, соціальне та психологічне становище працівників, що, у свою чергу, дозволить покращити процес виробництва, підвищити якість роботи, знизить плинність кадрів, допоможе формуванню сприятливого соціально-психологічного клімату колективу. Крім того, завдяки організації соціальної допомоги на підприємствах зросте роль соціальної інфраструктури, краще вирішуватимуться проблеми менеджменту, зміцніє колектив. Турбота про соціально-психологічний стан працівників та їх сімей певної установи чи організації обов’язково позитивно вплине і на загальний рівень суспільної свідомості, підніме престиж конкретного робочого місця, сприятиме здоров’ю підростаючого покоління тощо.

Ось чому організація соціальної служби на підприємствах є новим, але дуже перспективним напрямком соціальної роботи, з одного боку, а, з іншого, - важливим аспектом менеджменту та організації діяльності підприємства.

Слід зазначити, що важливим теоретичним підґрунтям для розробки концептуальних основ розвитку соціальних та соціально-психологічних служб за місцем роботи є доробки організаційних психологів та психологів праці, дослідження в галузі індустріальної соціальної психології, психології управління, менеджменту тощо [25, 114 та ін.]. Однак, проблема впровадження системи соціальної роботи на виробництві в сучасних умовах в Україні у вітчизняній

науковій літературі практично залишилась поза увагою. Поясненням цього може бути зосередження на аналізі більш гострих соціальних проблем та пошуку їх вирішення. Але, з розвитком більш цивілізованих форм ринкових стосунків та з урахуванням досягнення певного прогресу у економіці держави останнім часом, постає необхідність пошуку нових шляхів та методів підвищення ефективності виробництва, зокрема, за рахунок розвитку соціальної сфери підприємства.

За радянських часів соціальна інфраструктура багатьох великих підприємств в Україні була досить розвинена та успішно функціонувала. Однак, на сучасний момент діяльність соціальних підрозділів підприємств часто не систематизована, погано фінансується, в її межах використовуються сформовані за умов соціалістичного розподілу праці види та методи роботи, що не відповідають сучасним реаліям, немає загальної концепції розвитку соціальної сфери підприємства. Перераховані чинники і визначають необхідність реформування діючої системи соціального забезпечення на підприємствах та впровадження нових форм соціальної роботи.

Пропонуємо розглянути основні принципи, завдання, форми та зміст діяльності соціальних та соціально-психологічних служб на підприємствах.

В основу концепції реорганізації діючої системи соціальної роботи на підприємствах, на нашу думку, можуть бути покладені такі принципи:

Соціальне забезпечення на виробництві поширюється на працюючих на підприємствах; їх неповнолітніх дітей (включаючи дітей-інвалідів та дітей-сиріт); інших непрацездатних членів сімей працюючих; ветеранів та пенсіонерів даного підприємства.

Диференційований підхід до представників різних соціальних груп залежно від рівня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту, здатності та бажання до самообслуговування та самоутримування.

Адресність надання допомоги та цільове використання коштів.

Добровільність та доступність отримання соціальної допомоги та послуг. Визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів, які розробляються з урахуванням мінімальних соціальних державних стандартів (рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати і пенсії тощо), критеріїв соціальної незахищеності, що формуються на підставі можливостей підприємства.

Пріоритетність надання соціальної допомоги дітям-інвалідам, дітям-сиротам та багатодітним сім’ям працівників підприємства, а також тим, хто потребує негайної соціальної допомоги (з гострою соціально-психологічною проблематикою).

Стимулювання індивідуальної самопідтримки та групової взаємодопомоги.

Контроль	за дотриманням	відповідальності	за реалізацією державних
соціальних гарантій, гарантій підприємства та самих громадян.
Основні	завдання	соціальної служби на	виробництві можуть бути

сформульовані таким чином:

виявлення осіб на підприємстві, котрі потребують соціальної та соціально-психологічної підтримки;

збір та систематизація інформації про соціальну ситуацію, соціальні, соціально-психологічні, економічні та інші проблеми працівників та членів їх сімей;

визначення права на отримання та встановлення виду (форми) соціальної допомоги та підтримки;

перевірка достовірності інформації, що надається працівниками з метою підтвердження права на отримання соціальної допомоги;

сприяння організації надання та безпосереднє здійснення соціальної допомоги та психологічної підтримки (консультації) соціально вразливим працівникам чи членам їх сімей;

проведення моніторингових досліджень щодо стану та вирішення проблематики соціально вразливих працівників та їх сімей;

налагодження контактів із соціальними службами та іншими організаціями чи установами міста, де може бути надана соціальна підтримка працюючим на підприємстві.

Важливим питанням уявляється також визначення основних форм соціальної допомоги на виробництві. Серед них можуть бути:

виявлення та облік працюючих, що найбільше потребують соціальної підтримки;

матеріальна (фінансова, натуральна та ін.) допомога у різних скрутних життєвих ситуаціях; надання психологічної підтримки;

вивчення та прогнозування соціальних потреб працюючих та їх сімей; послуги у соціально-орієнтованих підструктурах підприємства;

консультації фахівців з різних питань;

профілактика виникнення соціальних, соціально-психологічних чи інших проблем серед працюючих;

надання інформації про інші джерела отримання соціальної допомоги; При визначенні необхідності та доцільності соціальної та соціально-

психологічної допомоги варто орієнтуватись на перелік життєвих ситуацій та проблем працюючих, за наявності котрих може надаватися соціальна допомога з боку соціальної служби підприємства:

багатодітна сім’я;

неповна сім’я (мати (батько), що самостійно виховує неповнолітню дитину); наявність у сім’ї працівника дитини-інваліда;

хвороба працівника чи непрацездатного члена сім’ї; смерть рідної людини;

допомога неповнолітнім дітям внаслідок смерті працівника, сирітство; наслідки пограбування, стихійного лиха, форс-мажорних обставин;

переживання психологічних та фізичних травм тощо.

Даний перелік може бути доповнений при узгодженні з адміністрацією підприємства.

Щодо структури соціальної служби на підприємстві, то до її складу можуть бути включені спеціалісти із соціальної роботи та соціальної педагогіки, практичні психологи та консультант-координатор. Працівники соціальної служби підприємства повинні бути посадовими особами, котрі призначаються на відповідні посади за умови наявності спеціальної соціальної чи психологічної освіти, а також відповідають професійним вимогам соціальної роботи.

Зміст діяльності соціальної служби на підприємстві визначається метою та завданнями роботи структури. Професійні дії працівників служби можуть реалізуватися у таких основних видах роботи:

розробка матеріалів досліджень щодо виявлення соціальної, соціально-психологічної та інших видів проблематики працюючих;

проведення системи досліджень з метою отримання інформації щодо життєвої ситуації працюючих на підприємстві чи членів їх сімей;

виявлення соціально незахищених осіб, діагностика та попередня оцінка їх життєвої ситуації з метою встановлення права на соціальну допомогу; систематизація інформації та створення бази даних щодо працівників, котрим надається соціальна допомога;

перевірка достовірності інформації, заявленої одержувачем соціальної допомоги (зокрема, відвідування одержувачів допомоги удома, бесіди з сусідами, близькими, відвідування установ, котрими видані довідки, що підтверджують право на отримання допомоги тощо);

розробка програми дій у кожній конкретній ситуації з метою надання адресної цільової соціальної та психологічної допомоги; реалізація розробленої програми, відслідковування її ефективності;

оцінка результативності надання соціальної допомоги;

надання різноманітних видів консультацій із соціальних та психологічних питань;

організація та проведення профілактичної діяльності з метою запобігання виникненню скрутних життєвих ситуацій у працюючих та членів їх сімей;

здійснення методичної, просвітницької та роз’яснювальної роботи серед працівників; сприяння організації груп взаємодопомоги (за бажанням);

співробітництво з місцевими установами та організаціями щодо надання соціальної допомоги та психологічної підтримки працівникам; складання звітів про виконану діяльність.

Перелік видів робіт може бути доповнений у відповідності до завдань, що вирішуються в ході надання соціальної допомоги.

Таким чином, впровадження соціальних служб на виробництві є досить новою та суспільно-необхідною діяльністю. Перспективним є розробка методичного забезпечення роботи означених служб, визначення технологій їх діяльності та розробка соціально-психологічних функцій працівників.

Висновки

1. Існує тісний зв'язок соціально-педагогічної діяльності та соціальної роботи. На разі статус соціальної педагогіки та її співвідношення з соціальною роботою визначені не остаточно. Схожими є понятійно-категоріальні та методологічні апарати даних галузей знань.

2. Соціальна політика щодо дітей в Україні є одним із пріоритетних напрямків. Сімейну політику можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї та дітей, їх захисту, якщо вони цього потребують. Об’єктом сімейної політики в Україні виступає соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі

суспільного розвитку. Предмет сімейної політики визначають як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

3. Соціально-педагогічна робота з молоддю в Україні є важливою складовою соціальної роботи та соціальної політики держави, що має забезпечити правові та економічні гарантії, дотримання найважливіших соціальних прав кожної молодої людини, а також створити сприятливі умови для формування у молодих почуття власної гідності, віри у свої сили та можливості самовизначитись та самоствердитись. Поняття «молодь» не є однозначним в різних галузях знань, що створює певні проблеми при організаційно-правовому забезпеченні соціальної роботи з означеною категорією людей.

4. Значення соціальної роботи з дітьми та молоддю з проявами девіантної поведінки зумовлюється необхідністю забезпечити умови для успішної соціалізації особистості, що залежить від адекватності у поведінці і ставленні до норм і вимог усієї системи суспільних відносин. Одним із найбільш дієвих напрямків допомоги дітям і молоді з девіантною поведінкою є профілактична діяльність.

5. З метою створення внутрішніх державних інституціональних механізмів і сприятливого середовища у суспільстві для забезпечення дії факторів, що впливають на подолання демографічної кризи, Урядом була затверджена Стратегія демографічного розвитку в період до 2015 року. ЇЇ реалізація значною мірою залежить від успішності здійснення соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю.

6. Важливим напрямком соціальної роботи сьогодні виступає сприяння ресоціалізації засуджених осіб. Проблеми цього напрямку соціальної роботи пов'язані з необхідністю впровадженя ідей гуманізації суспільства, з одного боку, а з іншого, - збільшенням кількості осіб з делінквентною поведінкою і необхідністю здійснення профілактичної роботи щодо запобігання її прояву.

7. Досить новим, але вкрай необхідним напрямком соціальної роботи є розвиток системи надання соціальної та соціально-психологічної допомоги працівникам за місцем роботи. Така підтримка дасть змогу поліпшити матеріальне, соціальне та психологічне становище працівників, що, у свою чергу, дозволяє покращити процес виробництва, підвищувати якість роботи, знижує плинність кадрів, допомагає формуванню сприятливого соціально-психологічного клімату колективу.