Глобалізація економічного розвитку та його рівновага

Глобалізація економічного розвитку випливає з гли­бокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифі­кації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передба­чає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної сис­теми. Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінте­граційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн. Яскравим прикладом тут може бути колишній СРСР. Конкретна практика, що виходила з певного примату по­літики, ідеології над економікою, призвела до серйозних перекосів в економічному розвитку і країни в цілому, й окремих республік та регіонів.

Однак домінуючою все ж залишається тенденція до всесвітньої економічної інтеграції, а отже, і до глобалізації господарського розвитку й окремих країн, і світової економіки в цілому. Гло­балізація економічного зростання означає не що інше, як установ­лення безпосереднього зв'язку національної економіки і світового господарства, їх глибокий взаємовплив. У наш час жодну госпо­дарську акцію навіть середнього масштабу неможливо здійснити у відриві від світогосподарських процесів. Тут даються взнаки, по-перше, масштаби сучасного виробництва, по-друге, піднесення ролі міжнародного поділу та кооперації праці в розвитку націо­нальних економік.

Глобальний характер сучасних економічних процесів полягає насамперед у тому, що господарські системи сягають планетарних масштабів. Нині досить виразно проявляється тенденція до зрос­тання ролі зовнішніх, інтернаціональних чинників у процесі економічного розвитку. Все це зумовлено насамперед масштабами сучасного виробництва, особливостями технологічної революції, загостренням проблеми ринків, зовнішнім фінансуванням роз­витку, різкими розбіжностями між окремими країнами в забезпе­ченості природними та іншими ресурсами.

Процес формування елементів глобальної економіки розви­вається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає пос­тійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечу­вали безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи: міжнародну науково-технічну сферу; систему міжнародного виробництва; світовий ринок і міжнародну торгівлю; міжнародну валютно-фінансову систему.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентрова­но реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг на­укової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність насе­лення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років.. На цій основі посилю­ватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зрос­татиме ефективність використання всіх ресурсів.

Особливості сучасного етапу розвитку науково-технологічної сфери проявляються в змінах структури міжнародної торгівлі. За останні 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє, се­редні технології — майже в 1,5 рази за одночасного скорочення первинних продуктів та товарів із низькою технологією. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного роз­витку, розширює можливості використання технологічних ресур­сів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Ши­рока міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін тех­нологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу між­народну науково-технологічну систему.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної еко­номіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох най­головніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного під­приємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спіль­них підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.

У процесі посилення глобалізації господарського життя орга­нічно поєднуються національні та інтернаціональні форми вироб­ництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів.

Дж. Данінгом була запропонована парадигма міжнародного виробництва. Згідної цієї парадигмі виділяються п'ять головних типів міжнародного вироб­ництва залежно від детермінуючих факторів:

· виробництва, що грунтуються на ресурсній базі й спільному використанні капіталів, технології, додаткових активів, при­родних ресурсів, інфраструктури, ринків;

· виробництва ринкової основи, які теж базуються на спільному використанні капіталів, технології, інформації. Крім того, за­стосовуються сучасний менеджмент і організаційний досвід, здійснюються реконструкція й модернізація, вводяться в дію інші потужності, досягається ефект економії в результаті стрімкого розширення масштабів виробництва, реалізуються переваги від зниження матеріальних і трудових витрат;

· виробництва, що базуються на раціональній спеціалізації про­дуктів або технологічних процесів. Вони поєднують характерні риси й особливості перших двох типів міжнародних вироб­ництв, а також забезпечують широкий доступ до ринків, еко­номію на масштабах і географічну диверсифікацію. Досягається економія від спеціалізації й концентрації виробництва, зни­ження витрат праці, реалізуються переваги від раціонального розміщення під­приємств;

· виробництва, пов'язані з торгівлею й розподілом продукту. Джерела економії — скорочення затрат на виробництво і доступ до місцевих ринків, близькість замовників, післяпродажне об­слуговування;

· змішані виробництва, що становлять різні комбінації названих чотирьох і використовують, крім того, переваги ринку та порт­фельних інвестицій.

Важливим різновидом інтернаціонального виробництва є між­народна інвестиційна діяльність. Розрізняють дві основні форми міжнародних інвестицій — портфельні і прямі.

Портфельні інвестиції — це фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту. Переважного розвитку така форма міжнародного під­приємництва набула ще до Першої світової війни. Головним ін­вестором виступала Англія, яка була заінтересована в отриманні в такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав та колоній. Купуючи акції й облігації, інвестор претенду­вав тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед із допомогою банків чи ін­вестиційних фондів. Після Першої світової війни портфельні ін­вестиції занепали й відновилися лише в 60-ті роки.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи рема­нент або ж здійснюються з допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як правило, при створенні нових фірм (спіль­них підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій. У між­народній практиці прямі інвестиції широко застосовуються транс­національними корпораціями для виробництва готової промисло­вої продукції, видобутку сировини, розширення сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.

Всього в другій половині 90-х років вивіз прямих інвестицій у світовій економіці перевищував щорічно суму в 400 млрд. дол. Серед найбільших експортерів капіталу - США, Велика Бри­танія, Франція, Німеччина, Гонконг. Із усього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більш ніж 90 % припадає на роз­винуті в економічному відношенні країни. Майже 70% прямих зарубіжних інвестицій переміщується між самими розвинутими країнами, решта спрямовується у країни, що розвиваються, та держави з перехідною економікою.

Важлива роль у формуванні й диверсифікації міжнародного виробництва належить спільним підприємствам (joint ventures) та вільним економічним зонам. Сфера їх діяльності охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, ін­формаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і після­продажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, стра­хової справи, транспорту, туризму та ін.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного ви­робництва створюються у вільних економічних зонах. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортно-промислові зони. За різними оцінками, у сві­товій економіці існує майже 3 тис вільних економічних зон, які обслуговують понад 10 % світового товарообороту.

У розвинутих країнах поширені переважно вільні митні й тран­зитні зони та порти, технополіси і технопарки. У країнах, що розвиваються, більшість вільних зон орієнтована на експортне виробництво. Для країн з перехідною економікою характерним є використання різних видів комбінованих (комплексних) зон.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзерка­люється рух різноманітних ресурсів, що перемішуються між краї­нами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжна­родний обіг, світова торгівля.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах розширення ринкових відносин за рахунок держав Цен­тральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя не­змірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжна­родних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єк­тів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками експертів річ­ний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно-фінансо­вої системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функ­ціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) ва­лют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провід­них індустріальних держав (Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фі­нансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ре­сурсів у світовому масштабі; створення світової телекомуніка­ційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фі­нансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою фор­мою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи - ефективне опосередкування платежів за екс­порт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредитної системи та ступінь її усталеності залежать від відповідності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інте­ресів головних економічних суб'єктів світу. У зв'язку з цим між­народна валютно-кредитна система має відповідати таким ос­новним вимогам:

забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно-розрахункових і кредитних засобів, що користуються довір'ям учасників валютно-кредитних відносин;

мати певний запас міцності для стійкого функціонування в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах, світового господарства, що відбуваються болісно й часто дезор­ганізовують зовнішньоекономічний товарооборот протягом пев­ного періоду;

бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосу­ватися до внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин;

сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структурних рівнів, починаючи від фірми (ТНК) і закінчуючи великими інтегра­ційними об'єднаннями типу ЄС.

У реальному житті процеси у сфері міжнародних валютно­-кредитних відносин здійснюються стрибкоподібно, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального та світового масштабів, біфуркаціями системи між­народних валютно-кредитних відносин у процесі її формування як цілісності.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було в ко­лишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.

Економічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX та на початку XX ст. у працях західних економістів А. Курно, Л. Вальраса, В. Джевонса, А. Маршалла. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу - американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном. З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обгрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу.

Сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповід­ності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку(товарному, інвес­тиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному то­що). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проб­леми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо. Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона за­знає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, еко­номічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матері­ально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і мікро-економічну та ін.

Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустрі­альної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між голов­ними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислово­го виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо. На постійні зміни, що відбуваються у сфері матеріального виробництва, спроможний реагувати лише ринок, який своїми зворотними сигналами сприяє дотриманню динамічної матеріально-речової рівноваги світу. Во­дночас поступове і зростаюче вичерпання головних природних ресурсів індустріального розвитку надзвичайно ускладнює і загос­трює проблему матеріально-речової економічної рівноваги на початку XXI ст.

Вартісна економічна рівновага характеризується зовнішніми та внутрішніми аспектами. Її зовнішнім проявом є матеріально-ре­човий склад суспільного продукту чи світового товарообороту. Кореляційний зв'язок між вартісною і матеріально-речовою час­тинами будь-яких структур забезпечується за допомогою цін, ва­лютних курсів. Внутрішня будова вартісної рівноваги грунтується на співвідношенні між головними ліквідними засобами: золотом, міжнародними валютними ресурсами, національними вільно кон­вертованими валютами. І зовнішні, і внутрішні аспекти вартісної економічної рівноваги взаємодіють і відтворюються на світових грошовому, фінансовому, валютному, фондовому ринках. Кіль­кісні та якісні параметри вказаних ринків є своєрідними індика­торами, що фіксують стан і головні тенденції розвитку вартісної економічної рівноваги світу. На сучасному етапі її характер зумов­люють такі важливі процеси, як демонетизація золота, зміцнення міжнародних валют (СПЗ, євро), національних валют розвинутих країн.

Глобальна економічна рівновага визначається як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються не­змінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. Е. Пестель називає такі три головні умови глобальної рівновага:

обсяг капіталу і чисельність населення залишаються постій­ними; темпи народжуваності та смертності однакові, так само як і попит на капітальні вкладення (інвестиції) та амор­тизація;

усі початкові й кінцеві значення — народжуваності, смертності, інвестицій та амортизації капіталу — мінімальні;

рівні, на яких стабілізується капітал та чисельність населення, і співвідношення між цими рівнями встановлює суспільство згідно зі своїми потребами.

Як бачимо, одна з перших спроб визначення глобальної еко­номічної рівноваги стосується національного господарства, в яко­му держава відповідними економічними та іншими засобами здат­на впливати на динаміку та структуру економічного розвитку. У світовому співтоваристві поки що не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна еконо­мічна рівновага світу формується, з одного боку, на основі взає­модії національних господарських комплексів, з іншого — за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку.

Регіональна економічна рівновага найяскравіше проявляється в інтеграційних об'єднаннях. Наприклад, у Європейському Союзі вона втілюється у проведенні єдиної аграрної політики, в реалізації спільних науково-технічних програм, у створенні єдиного валютного союзу тощо. Східноєвропейський регіон характеризується на сучас­ному етапі серйозними порушеннями економічної рівноваги, роз­ривом господарських зв'язків, що встановлювалися протягом де­сятків років. Згортання економічних відносин, взаємне скорочення поставок сировини, готових виробів, товарів широкого вжитку бо­лісно позначаються на економічній ситуації вкраїнах Східної Європи, загострюють кризові явища і в народному господарстві в цілому, і в зовнішньоекономічних комплексах цих держав.

У літературі здійснено численні спроби формалізувати економічну рівновагу. Загальна еконо­мічна рівновага, як правило, визначається для окремих країн. Але існуюча модель може з деякими застереженнями поширюватися і на світове господарство в цілому. Спрощений математичний вираз світової економічної рівноваги має такий вигляд:

Фкс =

де Фкс— фонд кінцевого споживання; — сумарне вироб­ництво світу; — сумарні економічні резерви і запаси.

Наведене рівняння відображає головну мегапропорцію сві­тового господарства: співвідношення між виробництвом і спо­живанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що харак­теризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо.

Світове господарство — надзвичайно складна сис­тема, що розвивається за притаманними їй законами і законо­мірностями. Пізнання головних тенденцій та суперечностей його розвитку дає можливості для створення певного механізму регу­лювання цієї органічної системи. На відміну від національних економік на рівні світового співтовариства відсутні якісь спе­ціальні організації, що забезпечували б підтримання економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки. Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн планети, які входять у систему міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними ка­таклізмами.

Для України світові економічні зв'язки необхідні для того, щоб швидше вирішити проблеми перехідної економіки, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил, що призводить до зростання життєвого рівня населення. При цьому економіка України, як і інших країн, усе сильніше випробує взаємозв'язок сучасного світу. Зростаюча взаємозв'язок – це взаємна чутливість (піддатливість) однієї країни стосовно дій інших. Перебіг часу лише констатує кількісне розширення і якісне ускладнення взаємозв'язків і дозволяє говорити про те, що міжнародний світовий порядок заснований на постійному поглибленні і розширенні відносин між економіками різних країн.

Питання для самоконтролю

1. Сутність економічної єдності світу.

2. Технологічний розвиток міжнародних виробничих систем

3. Глобалізація економічного розвитку та його рівновага.

4. Пропорції світової економіки та їх регулювання.

5. Поняття «новітні ресурси».

6. Інтернаціоналізація господарського життя та його етапи.

7. Вплив НТР на сучасне виробництво.

8. Глобалізація економічного розвитку.

9. Особливості сучасного етапу розвитку науково-технологічної сфери.

10. Типи міжнародного виробництва.

11. Поняття «економічна рівновага».

12. Матеріально-речова економічна рівновага.

13. Вартісна економічна рівновага.

14. Регіональна економічна рівновага.

15. Математичний вираз світової економічної рівноваги.

16. Поняття «світове господарство».